Проект Українського кризового медіацентру та Естонського центру східного партнерства «Протидія дезінформації на півдні та сході України» за підтримки Європейського Союзу, зібрав у Києві журналістів Донецької, Дніпропетровської, Запорізької і Харківської областей. Перед цим їх вчили навичкам критичного мислення. А ось як це працює на практиці, розказала керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Любов Цибульська під час колективного інтерв’ю 2 червня.
Вона очолила центр в березні – як тільки його було створено, і перше, з чого почала зустріч, яка скоріше нагадувала формат колективного інтерв’ю – ознайомила представників регіональних ЗМІ з основними напрямками роботи, а також з тим, що відрізняє цю структуру від Центру протидії дезінформації, утвореного при РНБО.
Перший напрямок – стратегічні комунікації. Під цим слід розуміти розробку, тестування та впровадження позитивних українських наративів.
«Ми не можемо постійно говорити, що ми – ні те, що про нас постійно говорять росіяни, – пояснила Цибульська. – Нам треба проштовхувати свій порядок денний. Щось про себе розказати. Перед нами стоїть завдання розробити такі наративи і підключити інші міністерства, щоб вони включили їх в свої комунікації».
Важливо те, що на стадії розробки наративів були підключили усі громадські організації, які власне знають, що таке російська пропаганда. Далі розроблені наративи пройдуть тестування у фокус-групах. Чи приймуть, наприклад, українці тезу «Україна – країна можливостей»? Якщо ні – неминуча корекція. Причому, для кожної аудиторії – зовнішньої та внутрішньої – розробляються свої наративи.
В Центрі хочуть провести дослідження і зрозуміти, чим українці пишаються. Чи це культура, чи мистецтво? Бо тема меншовартості багатогранна. Російська пропаганда найкраще лягає там, де є сумніви у власній ідентичності.
«Чому дуже шкідливий наратив про один народ? Це стирає нашу ідентичність. Французи знають, що за ними історія і література. Французькому фермеру не докажеш, що він не правильно щось робить, бо американський робить не так. Йому байдуже. Я – французький фермер, і в мене все найкраще, каже він», – навела приклад Цибульська.
Вона вважає, що вкрай важливо говорити про перемоги. Коли вони в тебе є, ти поводиш себе інакше. Коли Росія нав’язує українцям наратив, що вони – історичні колаборанти та невдахи, це безпосередньо формує нашу сьогоднішню ідентичність та впливає на прийняття рішень.
Другий напрямок – протидія дезінформації. Зараз створюється так звана доказова база інформаційної агресії Кремля. На одній онлайн-платформі збирається все, що було напрацьоване громадянським суспільством за 7 років.
Любов розказала, чому про це так важливо говорити:
«Я щиро сподіваюсь, що рано чи пізно для Росії буде певний Нюрнберг, і світ притягне Кремль до відповідальності. І не лише за вбивства, а й за пропаганду, розпалювання ворожнечі, бо те, що відбувається, це дегуманізація українців».
І, нарешті, третій трек Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зосереджено на адвокації зусиль України на міжнародному рівні. За словами керівниці Центру, від цього залежить, якою буде підтримка нашої державі та здатність Заходу тримати санкції проти Росії: «Особливість цієї війни така, що самі ми з нею не справимось. Розділити нас, роз’єднати і є однією з цілей Кремля. Ми бачимо на прикладі Угорщини та Польщі, скільки Росія інвестує в те, щоб нас роз’єднати. Скільки зусиль вона вкладає в те, щоб переконати європейців в тому, що ЄС – штучна структура, яка їм не потрібна. Брекзіт, референдум в Каталонії – все це кампанії тієї інформаційної війни, яку розв’язала Росія».
Суспільство давно чекало від держави системних кроків щодо протидії дезінформації. Тепер реальністю стали навіть два центра. І хоча обидва працюють в одній сфері, завдання та функції в них різні. Центр, яким керує Любов Цибульська, діє в структурі Міністерства культури та інформаційної політики. Він більш відкритий суспільству, зорієнтований на розвиток комунікацій та освітніх програм. Центр протидії дезінформації при РНБО, який очолила Поліна Лисенко, буде займатися моніторингом, аналізом та прогнозуванням. Цього зараз дуже бракує, констатує Цибульська. Всі міністерства і державні агентства в Україні роблять свій моніторинг. Трошки більше половини з них роблять аналітику. А ось прогнозуванням взагалі ніхто не займається.
В питаннях від журналістів, багато з яких прибули на зустріч з Донеччини, відчувалась певна тривога. Вікторія Повержук зі Слов’янська поцікавилась, наскільки, на думку спікера, в головах людей, що мешкають у звільнених містах Донеччини, можливий повторний сценарій 2014 року?
«Є речі, в які мені вже важко повірити, – сказала Цибульська. – Наприклад, в те, що Росія може ще раз промотувати «Русский мир». Цей проект вони не випадково закрили. Побачили, що немає тієї критичної маси, яка вважає, що тут гноблять російськомовних. Але є інші шляхи. Через деморалізацію місцевого населення, сіяння зневіри у владу, через промоцію наративу про те, що ми недодержава. Росія постійно транслює меседж про те, що тут хаос і «беспредел». Якщо ви будете тиждень дивитись новини Сполучених Штатів, вам буде здаватись, що й там хаос і «беспредел». Там є дуже багато сил і центрів впливу. Вони постійно боряться. Так працює демократична держава. Ми – молода демократія, і в нас боряться. Однак, коли порівняти цей «беспредел» з тим «порядком», коли тебе труять та садять за лайк і репост, то виникає питання: чи треба нам такий порядок? Оце треба пояснювати».
Що стосується настроїв в тих населених пунктах, які були звільнені, Любов відверто визнала, що різні сценарії реалістичні:
«Росія працює не тільки через медіа. Серйозна робота на Сході та Півдні ведеться з місцевими елітами. І в першу чергу, безпековими. Це поліція, суди, місцеві адміністрації. Ми не знаємо ступінь цієї співпраці. Якщо ви почитаєте SurkovLeaks , подивитесь, яким чином проводяться операції та здійснюється втручання у внутрішні справи України. Там не стільки про медіа, скільки про роботу з активістами та місцевими політиками».
Євген Зюзін із Запоріжжя попросив розказати, як саме Росія працює з місцевими елітами в Україні?
«Через корупцію, – відповіла Цибульська. – Кращий спосіб запобігти цьому – не голосувати за таких кандидатів на виборах. Однак, все набагато складніше. Часто купуються ключові посади у місті, і ті застосовують адмінресурс на виборах. До того ж, мова йде не лише про посадовців. Так само працюють з громадськими активістами і рухами. І тут єдиний спосіб протидіяти – розслідувати та викривати діяльність агентів впливу. Розуміти, звідки фінансування».
Запитали її і про роль Московського Патріархату.
«Релігійні групи – мабуть, найскладніше у протидії дезінформації. Тому надзвичайно розгалужена структура Московського Патріархату активно використовувалася Кремлем. Через величезну кількість парафій та 137 власних медіа вербували агентів, через наративи агресора впливали на вірян. Один тип наративів транслювався для західних областей, інший для східних. Проте, таке служіння владі та великій політиці не тільки ускладнило становище парафій Московського Патріархату в Україні. Віруючі розчаровуються, перестають йти до церкви. І це зворотна дія інформаційної війни», – відповіла спікер.
«Як порадите реагувати на провокації? Зовсім не висвітлювати або висвітлювати і робити аналіз всього, що відбувається?» – таке питання пролунало від журналістської аудиторії.
В якості прикладу Цибульська привела поведінку американських медіа під час терористичних атак. Перед журналістами стояло питання, що з цим робити, як висвітлювати, аби не мотивувати терористів? Кілька разів навіть імена терористів не називали.
Вона визнала, що однозначної відповіді на це питання бути не може:
«Я би радила все ж-таки розуміти, що за цим стоїть, і не обов’язково висвітлювати, – Є закрите дослідження, яке показує, що люди втомилися від негативу. Вони перестають споживати інформацію, тому що їх дістав негатив. Особливо що стосується коронавірусу. І це певний сигнал медіа – не варто все підбирати, що горить і палає».
Харківська область, як і Донецька, має кордон з Росією, і на цій території дуже відчутний вплив інформаційного контенту з тієї сторони. Як цьому протистояти? Де україномовні радіостанції?
Керівниця Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки впевнена, що замістити російський контент можна тільки іншим культурним продуктом. І він повинен бути якісним. Де зараз той інформаційний галас, що супроводжував свого часу впровадження українського дубляжу в кінотеатрах? Глядачі не тільки звикли. Вони охоче обирають наш переклад, бо він набагато якісніше російського. Так само поводитимуться споживачі контенту і в інших випадках.
І не треба очікувати яскравих перемог на полі противника.
«Ми ведемо оборонну війну проти найбільшої країні у світі, яка на нас напала, і у нас немає можливості та ресурсу працювати за умовною лінією цього фронту. Російське медіа середовище досить закрите для цього», – пояснила Цибульська.
За її словами, сьогодні розглядаються проекти двох спільних програм на українському радіо, яке працює на аудиторію, вражену дезінформацією. Це далекі куточки, де модні українські станції не слухають. Кількість тем безмежна. Це і церков, як інструмент гібридної війни, і культура, і мистецтво.
До речі, протидія дезінформації теж може розглядатися як свого роду мистецтво. Любов каже, що різні політичні «штучки» людьми дуже важко сприймаються. Здебільшого в негативі. Треба шукати оригінальні форми подачі свого «Я». Так зараз відбувається з формою національної збірної України з футболу, від якої продовжує лихоманити російські еліти та прокремлівські медіа. Теж саме відбулося і у випадку з українським борщем. Завдяки йому про Цибульську стали говорити на російських пропагандистських шоу.
Вона каже, що такого ефекту ніхто не очікував. Ідея статті виникла як спроба в м’якій іронічній формі проаналізувати те, яким чином Росія намагається видати за своє кухню інших народів. Страв чимало: білоруські, литовські, кавказькі, і звичайно українські. Навіть пожартували, що борщ тече в жилах українців. А потім російський інформаційний простір ніби розірвало.
«Несподівано побачили в Твіттері, як на нас напали боти. Три мільйони переглядів за два дні, дуже багато хейту. Минає тиждень, і нам кажуть, що нас показали у Скабєєвої. Вони виклали статтю, переклали, цитували і багато кричали. Таке визнання було приємне. Бачите, якою м’якою силою може стати звичайний борщ?» -посміхнулась Цибульська.
За мить її обличчя змінилось. Стало серйознішим, рішучим. Її запитали: «Чи не виглядає закриття телеканалів як спроба влади перекласти свої помилки на журналістів?»
«Цього рішення ми очікували весь цей час, – розпочала вона свою відповідь. – Канали Медведчука я взагалі не називаю медіа. Це не є журналістика. Ми аналізували. Знали, як вони працювали. Як дестабілізували, розхитували країну, підривали систему національної безпеки. Тому те, що відбулось, дуже важливо. І це підтримали наші західні партнери. Є загальне розуміння, що це не можна називати журналістикою. Це агент країни, яка вбила понад 15 тисяч українців. Через яку у нас покалічені, хворі, купа переселенців. Через яку ми переживаємо цю страшенну кризу. Вони отримують методички від країни, яка прагне нашого знищення. Шарій, наприклад, має дуже швидкий зв’язок з російськими спецслужбами. Вони йому дають, що казати надзвичайно швидко. Тільки щось сталось, він відразу видає позицію Росії. Чому ці люди повинні тут працювати?».
