В останній в цьому році розмові у рамках спеціального проєкту Українського кризового медіа-центру «Кава з Трощинською» головна редакторка Громадської радіо разом із відомим істориком і публіцистом Ярославом Грицаком спробувала визначити ті больові сигнали, які не дають українцям розслабитись на новорічні і різдвяні свята.
Ярослав Грицак припускає, що в тій конструкції, в який зараз є Захід, він не може грати у довготривалу гру щодо підтримки України у війні проти російських окупантів. Проте, для нього це може стати певним тригером для проведення якісних системних змін.
«Я завжди казав, що Захід потребує сильної кризи у тому сенсі, щоб перебудуватися. Вірус насильства завжди з нами. Європа про це забула. Тепер їй треба навчитися воювати знов, віддавати значно більше коштів на військові потреби. Як казав мій знайомий професор, у світі, де живуть динозаври, єдиний спосіб вижити – стати знову динозавром. Європі треба зростати, міцнити і озброюватись», – підкреслив історик.
На його думку, для Європейського континенту Україна не тільки велика розв’язка. Це і велика нагода стати іншою. У цьому вона має будувати свій великий дискурс.
«Як європейців підштовхнути до розуміння, що в таких екзистенційних війнах не завжди доходить до переговорів?», – запитала в гостя Тетяна Трощинська.
Ярослав Грицак зазначив, що більшість політичних еліт на Заході розуміють, що війна надовго і Україні треба допомагати до кінця. До них доєднується значна частина інтелектуальних еліт. Ті, хто мають освіті, переважно Україну підтримують. Інша справа, що є питання для міщанства, середнього класу, який не відчуває небезпеки і думає, що в нього лазять по кишеням.
«Є розрахунки, за якими витрати на середнього європейця на допомогу Україні склали б всього 70 євро на рік, – розказав він. – Але такий європеєць має уяву, що ця війна затягується, і вже змучений, хоча нічого не зробив».
До того ж, Європа неоднорідна. Є глобальний західний північ і глобальний західний південь. На півночі в Німеччині, Британії, Скандинавії, Данії, Голландії не треба нікого переконувати. Натоміть Італію, Іспанію, Португалію, Грецію треба сильно переконувати.
«Джорджа Мелоні – щасливий випадок для нас. Італійці взагалі не проти України. Вони готові допомагати, але не розуміють, чому так довго. Крім того, і це треба визнати, в них є зачарування російською культурою, і відчуття, що Росія не є такою, якою її описують західні медіа. Вони дивляться на тих росіян, які ходять вулицями їх великих міст, і вважають, що всі росіяни такі багаті», – додав Ярослав Грицак.
Як в цій ситуації визначатися Україні. Наша мета – довести режим Путіна до колапсу, вважає історик.
«Коли це станеться – ми не знаємо. Навряд чи швидко, – попереджає він. – Але ми знаємо, що історія має приклади, як такі режими колапсують. У той же час не варто завжди покладатись на історичні паралелі. Кожний раз, коли нам здається, що ми осідлали історію, вона нас скидає із сідла. До російського колапсу може призвести що завгодно. Навіть український прорив до Чорного моря і завоювання символічного міста може прискорити цей процес. Ми говоримо про проблеми в українському війську, але в російській армії сильніші проблеми. Це покаже, що Путін – не такий вже альфа-самець, як він себе видає».
Говорячи на тему прихильності частини людства до автократії, Ярослав Грицак загадав Льва Толстого, який казав, що коли всі люди живуть погано, і ти живеш погано, перестаєш помічати, що живеш погано. Тобі здається, що це норма. Однак, при цьому авторитарні режимі падають за один день.
