Відверті думки щодо військового відомства і трека мобілізації – саме цього очікувала журналістка і медіа-менеджерка Тетяна Трощинського від нового гостя проєкту «Погляд глибше». І ці очікування цілком виправдались – Юрій Гудименко в розмові був більш ніж відвертий.
Його хист як експерта не піддається сумніву. З одного боку, Юрій власними очима побачив, що таке фронт. У 2022 році став на захист України як сапер у складі 130-го батальйону ТрО, а влітку того ж року отримав важке поранення на Харківщині, після чого проходив тривалу реабілітацію. З іншого, знає, як функціонує головне міністерство країни під час війни, оскільки очолює Громадську антикорупційну раду при Міноборони. Далі – пряма мова.
Криза управління
У нас більше ніж двох сотень дзвінків за минулий рік на гарячу лінію, і десь більше сотні ніяк не стосувалися Міністерства оборони в принципі. Часто телефонували бійці, які, наприклад, не знали, що Нацгвардія не має до Міноборони ніякого відношення, а це Міністерство внутрішніх справ. Система досить заплутана. Суспільству не було свого часу прокомуніковане розділення повноважень, і більше того, воно не до кінця прописано нормально в законах. В часи якогось напруження між Генеральним штабом і Міністерством оборони починають в ту ж саму секунду створювати абсолютно дублюючі функції. Виходить Генштаб і каже, що у міністерства є отакий департамент, а у нас немає. А ну негайно створити. І вони створюють точно такий самий з таким самим функціоналом. Більше того, ці два департаменти можуть між собою не спілкуватись на горизонтальному рівні.
Ми говоримо про неможливість визначити відповідального. Ми говоримо про неможливість ставити нормальні задачі і отримувати результати. Ми говоримо про те, що там сидить в кріслах втричі більше людей, ніж там насправді має сидіти. І це все разом робить державі не користь, а збитки.
А як вирішити цю проблему? Якщо швидко вирішувати, то звичайно на рівні комунікації між головнокомандуючим, Міністерством оборони, начальником Генерального штабу. А взагалі в законодавстві має бути максимально чітко розписано, як взаємодіють між собою ГША і МО в військовий час, і як вони взаємодіють між собою в мирний час.
За рахунок чого продовжуємо воювати?
Ми досі тут, тому що тримаємось на плечах солдатів, офіцерів, генералів, командувачів.
Тих, хто приходить у військкомат, коли отримує повістку. Тих, хто працює в Міноборони, тих, хто працює в Генеральному штабі, тих, хто працює в командуваннях інших родів і видів сил. Все ж таки цього вистачає.
Але ж тут завжди треба казати про те, а де б ми могли бути? Інколи буває просто білої везіння. Дуже часто нас рятує те, що наш ворог тупіший за нас.
Я люблю свою армію. Я був її частиною, хоча і не дуже довгий час, на жаль. Але те, що ми можемо з цим ресурсом набагато краще, це не піддається сумніву.
Проблема СЗЧ
У 2023 році цю проблему можна було б вирішити, говорячи мовою лікарів, неприємною мікстурою. Зараз це буде важка операція, багаточасова під наркозом, з незрозумілими шансами на повне зцілення.
Ми довели, як країна, до такого. І я вважаю, що в тому числі, і мабуть навіть в першу чергу, ми довели це до того, що ніхто з влади не хотів брати за це на себе негатив і не хотів брати на себе за це відповідальність. Тому що, хто у нас відповідає за енергетику, хто у нас відповідає за це, хто відповідає за це, хто у нас відповідає на мобілізацію, можна вийти зараз на вулицю, на Хрещатик.
Не хочу бути цинічним, але коли звільняють цивільних, коли звільняють полонених, коли є щось позитивне, там же ж черга з чиновників, з політиків. Хто перший напише в телеграм-каналі, хто перший сфотографується, хто перший викладе пост. І це важливо, і це правильно. Мене серце радіє з кожним звільненим полоненим, як і у всіх, у всієї нації.
Але ж має бути людина, яка береться за те, що приносить не тільки позитив. А її не було, її немає роками, і насправді багато людей підмітили, що це правильно, що хоч хтось почав про це говорити.
Мобілізація: батіг і пряник
Я не бачу простого рішення в цій ситуації. На мою думку, ані просто контракт, навіть класний, ані там просто підсилення відповідальності нічого не дадуть, або принаймні не дадуть той результат, який дійсно потрібен. Тут потрібна комплексна операція, потрібен пряник, за який люди будуть хапатися, і потрібен батіг, який буде карати тих, хто ухиляється від армійської служби.
Держава насправді так і має працювати. Якщо держава розкидає тільки пряники, то це кондитерська фабрика. Якщо держава тільки б’є батогом, то це тоталітарна держава, це садизм. Тобто правильна держава показує батіг і показує пряник. І спрямовує людей в правильному напрямку, а правильний напрямок у нас – це армія. Тобто це питання виживання. Я впевнений, що всі прості рішення, які у нас насправді могли бути в державі, вони закінчились ще, мабуть, за часів пізнього Кучми. Залишилися тільки складні рішення. Не прості, не бінарні, не приємні інколи, але тільки вони і залишилися.
Розмова відбулась у рамках проєкту “Підтримка зміцнення стратегічної комунікації як невід’ємної складової розбудови стійкості в Україні” у партнерстві з PractNet, Естонія за підтримки Європейського Союзу
