Токмак – невеличке містечко в Запорізькій області. Його окупували з перших днів війни, залишивши без можливості завозити продукти, медикаменти і засоби гігієни, без світла та будь-якого зв’язку. Тож жителям міста довелося обмежитися ресурсами, що їх мала на той момент громада. Так з’явився центр підтримки «Токмак гуманітарний», який об’єднав небайдужих людей різних професій, віку, соціального статусу. Одні привозили продукти харчування, які мали в фермерських господарствах і власних підвалах, другі – медикаменти, треті – речі… Волонтери збирали заявки потреб і пакували необхідне.
«Мали невеликі запаси, проте, як заведено в українців, чим багаті – тим і раді. Тоді були раді допомогти, підтримати одне одного. Нас було менше десятка, а запитів надходило чимало, адже люди залишилися без найнеобхіднішого. Комусь відвозили допомогу додому, хто міг – приходив сам. Пробирало до сліз, коли бабусі з дідусями, самі ледь дибаючи, приносили в’язані шкарпетки, закрутки абощо», – згадує голова центру Аскад Ашурбеков.
Коли окупанти почали викрадати місцевих патріотів, активістів і посадовців, більшість волонтерів центру були змушені виїжджати. Завдяки активістам токмацької громадської організації «Yes» і небайдужим жителям, яким довелося стати переселенцями на своїй землі, «Токмак гуманітарний» 1 квітня відкрив свої двері в Запоріжжі, ставши Центром підтримки вимушених переселенців і зосередившись на допомозі токмачанам, котрим так само довелось покинути рідні домівки. Кістяк команди склали 30 постійних активістів.
«Серед наших волонтерів – самі токмачани. Це і депутати рад різних рівнів, і бухгалтери, і гінекологи, і педагоги, і економісти – словом, люди різних професій. Не можуть без діла сидіти. Телефонують щодня, аби спитати не тільки про можливість отримати гуманітарку, а й допомогти. Днями фасували й видавали продуктові набори, вчора – різали та роздавали вершкове масло, сьогодні, як бачите, пакуємо цукор, який видаватимемо завтра. А діток пригощаємо смаколиками, – розповідає, не відриваючись разом з волонтерками від роботи, координаторка центру, фахівчиня Токмацької військової адміністрації, котра відповідає за соціальні питання в воєнний час, членкиня ГО «Рада жінок-фермерів» Наталя Антипенко. – Намагаємося забезпечувати продуктами харчування тих жителів громади, котрі зараз у Запоріжжі».
Один із волонтерів кладе черговий пакунок до коробок і пакетів, готових до видачі. «І це ще не все. Зазвичай тут, як у вулику: постійний рух і безперервний гул голосів», – зазначає чоловік і йде до магазину по пакети для цукру. Інші від справи не відриваються, адже фасувати ще кілька мішків.
«Ось бачите, – веде далі Наталя Антипенко, – не вистачає тари. Але то пусте, за власні кошти купимо, головне – щоб було що пакувати і роздавати. Та токмачани приходять не тільки по гуманітарку, а й поспілкуватися одне з одним, зі своїми, так би мовити, за кавою-чаєм з печивом або пирогами. Війна, мабуть, нас об’єднала…» – говорить співрозмовниця.
Тепер вона може посміхатися, а на початку війни, коли люди просили найелементарніші речі, хапалась за голову: «Де його брати?» Згадує, як доводилось розрізати мило на кілька шматочків, щоб токмачани могли випрати речі. Поступово можливостей стало більше.
«Уже в Запоріжжі починали з різноманітної допомоги: продуктами харчування, санітарно-гігієнічними засобами, речами – тобто всім, що могли швидко дістати завдяки особистим контактам, – доповнює колежанку Аскад Ашурбеков. – Поступово перелік допомоги і помічників зріс. Тож, окрім Токмацької громади, ми тепер можемо допомагати й іншим. Сьогодні це понад 20 громад, що знаходяться і на лінії зіткнення, і в окупації, а також вимушені переселенці, котрі переїхали до Запоріжжя. Плануємо збільшувати допомогу громадам у зоні активних бойових дій. А для самих токмачан дуже важливо поспілкуватися одне з одним, гуртуватися, отримати підтримку. Тому ми не просто штаб гуманітарної допомоги, а й центр психологічної підтримки. Та ще й роботу допомагаємо знаходити на підприємствах Запоріжжя».
Підтримують волонтери центру й захисників: за можливості купують і передають наколінники чи інші обладунки, продукти, товари першої необхідності. Крім того, токмачани створили громадське об’єднання «Котики» і плетуть маскувальні сітки.
Окрема тема – передача ліків і решти необхідного на окуповану територію. Болюча для волонтерів, адже вони не можуть передати туди, на малу батьківщину, продуктів, медикаментів і речей у достатній кількості.
«У Токмацькій громаді є й автобуси, і трактори, й інший транспорт, і люди, зокрема фермери, котрі готові отримати та розвезти гуманітарну допомогу, яку ми готові передавати тоннами. Але людей страшно посилати, а допомогу російські загарбники можуть переполовинити або й зовсім не пропускають», – зітхає пані Наталя.
«На щастя, більш-менш логістику налагодили: час від часу знаходимо волонтерів-водіїв і волонтерів у самому Токмаку, які відвозять і роздають жителям міста і прилеглих сіл те, що вдається-таки провезти. Ці люди не роблять це постійно і їх небагато – не хочемо створювати зайвих проблем тим, хто зараз на окупованій території. Але вони дуже сміливі та активні. Знаєте, війна зменшила кількість людей з філософією утриманців. От і в штабі за роботою часто розмовляємо з жителями громади про деокупацію та майбутній розвиток Токмаччини. Маємо надію, що скоро зможемо обговорювати ці питання та будувати плани вже в рідному місті, налагоджуючи мирне життя після перемоги», – додає Аскад Ашурбеков.
На сьогодні робота Центру підтримки вимушених переселенців «Токмак гуманітарний» закінчена. Але завтра все почнеться знову. Тим більше, що своїми площами токмачани часто діляться з переселенцями з інших – Малинівської, Василівської, Гуляйпільської та Пологівської – громад, волонтери яких так само з ранку до ночі пакують, обдзвонюють, роздають, зустрічають-проводжають, розпитують, підтримують… І плекають надію повернутися додому.
Юлія Сафронова, Запорізька область
15.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
