Цього року ми усвідомили, що святкуємо 30-річчя не просто Незалежності, а її відновлення. Адже наша державність не впала з неба – вона стоїть на кістках Героїв, які принесли себе в жертву в багатосотлітній війні за Україну.
Ця війна триває, не спиняючись ні на хвилину. Поки ми в тилу готувалися, будували дороги і сцени, святкували з парадами, маршами й концертами, на Східному фронті протягом серпня загинули в бойових діях дев’ять українських воїнів, пише Новинарня.
Ярослав Семеняка, Сумщина. Олексій Кайданович, Житомирщина. Артем Мазур, Кіровоградщина. Василь Островський і Роман Задорожний, Львівщина. Юрій Михайлов, Миколаївщина. Олександр Аксьонов, Київщина. Вячеслав Пітько, Дніпропетровщина. Андрій Вискребець, Запоріжжя.
У місяці, що минув, ворог (за офіційними зведеннями) вчинив 182 обстріли по позиціях Збройних сил України на Донбасі. Ще 17 разів лінію розмежування перетинали російські безпілотники.
Поранення і бойові травмування отримали 27 військових Об’єднаних сил.
Серед дев’яти загиблих – четверо впали від куль снайперів. Одразу троє полягли від обстрілів протитанковими керованими ракетами ЗС РФ.
Вісім солдатів та сержантів, один офіцер. Зовсім молодий, 21-річний, щойно з Академії…
Четверо полеглих – із розвідувальних батальйонів. По двоє – з 24-ї і 28-ї механізованих бригад, ще один із 58-ї мотопіхотної.
Більшість втрат (п’ять) – із району Мар’їнки, що під Донецьком.
Дякуємо вам, хлопці. Пам’ять про вас збережемо навіки. Ваша жертва не буде марною.
1. Ярослав Семеняка
Ярослав Семеняка народився 1 жовтня 1989 року в селі Калинівка Конотопського району на Сумщині.
Односельчани про хлопця згадують тільки найкраще. Кажуть, родина дуже хороша, працьовита.
Контракт зі Збройними силами чоловік підписав у червні 2020 року. Молодший сержант, військовослужбовець 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
“Якось вони поїхали на полігон на злагодження. А в них такий підрозділ – забезпечення. Там постійно машини, бруд… І їх усіх вишикували біля машини й кажуть: Яська став у яму – і ми стоїмо. А він каже: «Не хвилюйтеся, я в чоботях!» А там бруд квакає… а він сказав, що все нормально. Він із такого виходив”, — переказує спогад побратимів речник обласного військкомату Олександр Бондаренко.
“Ярослав — найоптимістичніша людина у світі. Це наша паличка-виручалочка. Чесно кажучи, я і зараз не можу в це повірити. Він їхав, аби допомагати людям. Сам сказав, що хто, як не він? Він — генератор позитиву, щоб не сталося, якої запари не було, то Ярослав це все вирішував: словами, діями всім. Він – найкращий”, — каже товаришка воїна по службі Людмила Донцова.
Того дня, 7 серпня, Ярослав також допомагав людям – працював на автокрані, відновлюючи пошкоджену цивільну інфраструктуру поблизу села Піски на Донеччині.
Але російські найманці прицільно влучили в автокран із протитанкового ракетного комплексу…
Поховали Ярослава Семеняку на рідній Сумщині, в селі Підлипному.
Залишилися дружина і батьки.
2. Олексій Кайданович “Кардан”
30-річний Олексій був досвідченим воїном. У 2014-му брав участь у боях за Іловайськ – на той час у складі 30-ї окремої механізованої бригади. З 2017-го служив у 54-му окремому розвідбатальйоні. Старший солдат.
Народився 9 січня 1991 року в селі Федорівка Новоград-Волинського району Житомирської області. Відслуживши строкову, працював водієм у Новограді-Волинському.
“Льоша з дитинства мріяв стати шофером. Згодом пішов служити в Збройні сили. Повернувшись, працював на різних роботах, а потім пішов на контракт. Він завжди дуже турбувався про своїх рідних, друзів, дружину”, – розповіла хрещена мати бійця Алла Осадчук.
Олексій загинув за два тижні до кінця ротації – наприкінці місяця він разом із батальйоном мав повернутися в Новоград.
Але 10 серпня близько 14:15 російсько-терористичні війська обстріляли мікроавтобус наших військових біля Мар’їнки з протитанкового ракетного комплексу. Кайданович, який був за кермом, отримав тяжкі поранення.
“Я про трагедію дізнався в той же ж день від колег. Вони мені зателефонували ввечері й сказали, що Кайдановича більше немає. Я запитав, як це сталося, і вони розповіли, що він поїхав на пост, щоб замінити там людей… і так трапилося, що прилетіла ракета”, – каже кум і побратим загиблого воїна Вадим Завітов.
Від отриманих уражень Кардан помер у шпиталі через кілька годин.
“Наш батальйон втратив мужнього воїна з неоціненним досвідом участі у російсько-українській війні у гарячих точках. Ми завжди відчували його потужну підтримку, щирість та доброту. Олексій був прикладом мужності та честі для кожного солдата в батальйоні”, – написала у фейсбуці волонтерка Маргарита Самойлова.
Поховали Олексія Кайдановича в рідній Федорівці.
Залишилися батьки, брат і сестра, дружина, донька та 6-річний син.
3. Артем Мазур
Лише три місяці тому 26-річний боєць зіграв весілля зі своєю коханою дівчиною. А пізно ввечері 16 серпня під час бойового чергування на взводному опорному пункті в районі Новомихайлівки на Донеччині в нього влучив ворожий снайпер… Прицільний постріл не залишив Артему Мазуру шансів на життя.
Він був заступником командира бойової машиниом – навідник-оператор 1-го механізованого відділення 3-го механізованого батальйону 28 омбр імені Лицарів Зимового походу. Старший солдат.
Народився 28 березня 1995 року на Кіровоградщині, мешкав у селі Веселе Олександрійського району. У своєї матері Артем був єдиною дитиною, але має зведених сестру та брата, який також служить у зоні проведення операції Об’єднаних сил.
Закінчивши професійно-технічне училище за фахом “електрогазозварювальник”, Артем Мазур у лютому 2017 року підписав контракт на службу в ЗСУ.
Похований у рідному Веселому.
Залишилися молода дружина, мати і зведені брат та сестра.
4. Василь Островський
Василь Островський нещодавно відзначив 41-річчя. Він народився 21 липня 1980 в селі Сороки-Львівські. Мешкав у Львові.
У 2014 році був мобілізований. Після демобілізації підписав контракт на службу в ЗСУ, потім – ще один. Із 2018 року служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Старший солдат, командир мотопіхотного відділення.
Побратими розповідають про нього як про чудового друга, сміливого, порядного, працьовитого та кваліфікованого військовослужбовця – справжнього воїна, який завжди проявляв розумну ініціативу й був надійною підтримкою для своїх командирів та товаришів.
Рано-вранці 19 серпня Василь перебував на бойовому чергуванні поблизу населеного пункту Новоолександрівка, коли в нього поцілив ворожий снайпер.
Поховали бійця в рідному селі.
Залишилися батьки, дружина і маленький син.
5. Юрій Михайлов
Юркові був лише 21. Він народився 14 лютого 2000 року в Миколаєві. Ріс сиротою – хлопця виховувала бабуся. Завжди був серйозним, рішучим, займався спортом. І мріяв про військову кар’єру.
Свою мрію Юра реалізував: закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У червні цього року отримав диплом, погони офіцера – і фактично одразу пішов на фронт. Став командиром взводу 28 омбр імені Лицарів Зимового Походу.
“Я знав його до служби. З першого дня знайомства він мені видався відповідальним. Відразу рішучий і готовий до бою був”, – пригадує заступник командира роти 28-ї бригади Олег Штурипіта.
Юний лейтеннант загинув 22 серпня близько 15:15, діставши смертельне кульове поранення під час обстрілу позиції ЗСУ поблизу Мар’їнки на Донеччині.
Поховали юнака на Алеї слави цвинтаря в Миколаєві.
Залишилася бабуся.
6. Олександр Аксьонов
Олександр Аксьонов народився 22 вересня 1982 року в Борисполі на Київщині.
На війні – з 2018 року. Молодший сержант, командир відділення снайперів взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки 131-го окремого розвідувального батальйону.
Був прикомандирований до 28-ї окремої механізованої бригади, яка стримує ворога в районі Мар’їнки на Донеччині (оператор 1-го відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти).
“Він був воїном від Бога, надійним товаришем. Ніколи не підводив, ані в бою, ані у відпустці. Це непоправна втрата для нашого взводу”, – сказав на похороні безпосередній командир Олександра, який був поряд із ним в останньому бою.
Куля ворожого снайпера обірвала життя Сашка 23 серпня, в День Державного Прапора.
Поховали воїна на Алеї Героїв Рогозівського кладовища в Борисполі.
Залишилася мати.
7. Вячеслав Пітько
48-річний В’ячеслав Павлович Пітько із міста Кам’янське, що на Дніпропетровщині, був досвідченим воїном.
Він народився 22 грудня 1972 року. Працював на підприємстві “Дніпроазот”.
На війні – з 2014-го. Черговий контракт підписав у липні 2019 року. Старший сержант, командир відділення 74-го окремого розвідбатальйону.
“Добрий, чуйний, веселий, душа компанії, завжди був готовий допомогти, щиро піклувався про побратимів”, – перелічувати всі ті позитивні відгуки, які ”Новинарня” почула про В’ячеслава від його друзів та товаришів по службі, можна дуже довго.
Після перемоги він мріяв зайнятися сільським господарством, планував збудувати теплицю й вирощувати овочі…
Але війна справді забирає найкращих. Старшого сержанта Пітька вона забрала в День Незалежності. Близько сьомої вечора окупанти неподалік Донецька відкрили вогонь з автоматів по позиціях ЗСУ, поранивши двох наших бійців. На жаль, для В’ячеслава рани виявилися несумісними з життям: куля пробила бронежилет збоку, прошила внутрішні органи і вийшла наскрізь.
Але навіть у той момент Палич не думав про себе і закликав побратимів: “До бою!” Помер уже під час евакуації – сильна крововтрата й тяжке ураження печінки не залишили шансів на виживання…
Поховали В’ячеслава Пітька на Алеї Слави військового кладовища в Кам’янському
Залишилися мати, брат, дружина й 11-річна донька.
8. Андрій Вискребець
Андрій Вискребець народився 28 квітня 1982 року в Запоріжжі. Закінчив місцевий будівельний технікум і працював за фахом, аж доки почалася російська агресія на сході.
У березні 2015 року його мобілізували. Тоді запоріжанин потрапив у 26-ту артбригаду, з якою виконував бойові завдання на передовій (зокрема біля Пісок). А після закінчення терміну мобілізації вирішив залишитися у війську й уклав трирічний контракт службу в ЗСУ. Відвоювавши три роки у складі 55-ї артбригади “Запорізька Січ” (старший навідник), Андрій продовжив контракт, на цей раз прийшов 74-й окремий розвідувальний батальйон. Cтарший солдат, оператор протитанкового взводу вогневої підтримки.
“Він був вродженим розвідником: усім цікавився, швидко схоплював суть справи. Сумлінний, чесний, ніколи до нього не було жодних зауважень…” – каже побратим Олександр Ковбаса.
Ще один товариш загиблого, заступник командира в/ч 1035 з морально-психологічного забезпечення Едуард Коровник розповідає, що Андрій був дуже позитивною людиною.
“Ми проживаємо в одному місті, і я з ним спілкувався буквально кожен вечір. Він дуже любив свою сім’ю. Дочку дуже любив. У нього на першому місці завжди була сім’я, діти”, – згадує Коровник.
27 серпня старший солдат Вискребець виконував бойове завдання в районі селища Славне на Донеччині, коли його “дістав” ворожий снайпер. Пострілом у голову… Сталося це на тій самій позиції, де за кілька днів до того був убитий В’ячеслав Пітько.
Поховали воїна в Запоріжжі. Залишилися дружина, двоє дітей та сестра.
9. Роман Задорожний
Романові Задорожному було 27. Він народився 9 червня 1994 року в селищі Добротвір Червоноградського району Львівської області.
На передову російсько-української війни пішов фактично з перших її днів. Старший солдат, заступник командира бойової машини 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені Короля Данила.
Побратими розповідають про нього як палкого патріота України й дуже сміливого, відповідального, порядного, працьовитого і кваліфікованого військовослужбовця, який постійно проявляв розумну ініціативу і на якого завжди могли покластися як товариші, так і командири.
30 серпня, коли старший солдат Задорожний ніс бойове чергування поблизу селища Новозванівка на Луганщині, бойовики обстріляли позиції Збройних сил з ручних протитанкових гранатометів та кулеметів різного калібру. Від обстрілу загорілася суха трава. Роман разом із побратимами почав гасити вогонь, щоб зупинити його подальше поширення – і саме в той момент його накрило вибухом протитанкової ракети.
Під час евакуації боєць помер від отриманих поранень.
Залишилася мама, кохана дівчина і син.
У липні загинули й померли від ран сім воїнів ЗСУ. Поранення й бойові травмування отримали 37 воїнів.
