Menu

Запоріжжя і Нарва у фокусі колективного інтерв’ю

Запорізька область за територією вдвічі менше Естонії. В той же час тут мешкає 1,7 мільйона людей, а це більше, ніж в балтійській країні (1,3 мільйона). Чим живуть вони? Що відрізняє їхнє життя, а що об’єднує?  Знайти відповідь на ці та інші питання в повній мірі дозволяє лише один прес-формат, і назва його – колективне інтерв’ю. Саме таку форму обрали в Українському кризовому медіацентрі для діалогу запорізьких медіа з лідерами місцевих громад та спеціальним гостем – відомим естонським політиком Катрі Райк. В неї багато кар’єрних досягнень. Найсуттєвіші з них – пост міністра внутрішніх справ, робота в парламенті, управління муніципалітетом міста Нарва. За географічних обставин його ще називають східним форпостом ЕС.

«Я вчора подивилася ваші сайти, і побачила знайомий контент. Ковід-19 теж в центрі уваги. І люди, як і в нас, також вимагають ремонту тротуарів, хтось скаржиться на незаконну вирубку лісу. Якби не українська мова, відчула б себе вдома», – почала Катрі, дивуючись тому, скільки порівнянь можна зробити, перебуваючи у Запоріжжі.

В Нарві 96 % населення розмовляє тільки російською мовою. За цим показником воно вважається найбільшим російськомовним містом у Європейському Союзі. Тут найвищий рівень безробіття в Естонії, а середня заробітна плата якраз найменша. Якщо в Таллінні в середньому заробляють 1500 євро, в Нарві лише 980.

Нарва – це ще назва річки, яка у цьому місці розділяє Естонську республіку з Російською федерацією. Триста років обидва міста – Нарва та Івангород – мали спільну історію. У 1991 році вона закінчилась.

Для Райк це не рідне місто. Однак, переїхавши сюди, вона його полюбила. Каже, що тут навіть сонце постає на 12 хвилин раніше, ніж у столиці. Оцінюючи ситуацію в країні в цілому, говорить, що зараз в Естонії житиме краще, ніж будь-коли.

«Як це сталося?» – запитали журналісти.

На думку спікера, причин тому декілька.

«Дуже важливо те, де ми знаходимося, – пояснила вона. – Від Таллінну до столиці Фінляндії міста Гельсінкі лише 80 кілометрів. Дістатися до нього просто – влітку  паром відходить ледве не кожні півгодини. Раніше вважалося, що Естонія – частина Прибалтики. Проте, це не зовсім так. Ми себе скоріше вважаємо частиною Скандинавії. І це нам дуже допомогло в 90-х. Ми знали наших сусідів, вони допомагали нам швидко розвивати нашу країну, тісно співпрацювали.

Друге – швидкість у проведенні реформ. Катрі добре пам’ятає ті часи, коли в естонців були картки, а в неї бракувало зимових чобіт. І тоді маленька країна зробила великий стрибок. Було відчуття, що усі працюють разом. Той успіх Естонії в Брюсселі не могли не помітити, і наступним великим кроком вперед стало входження в Європейський союз та НАТО.

Третя запорука національного успіху – дієва протидія корупції.

«У 90-х нам вдалося покінчити з таким масовим явищем, як корупція, – згадує Катрі Райк. – Сьогодні про поодинокі її випадки суспільство завдяки журналістам дуже швидко дізнається. На це швидко реагують державні інститути. Ніхто не тягне. Розслідування займає від кількох місяців до півроку. Як результат – 14-е місце в світі за індексом некорумпованості. У цьому Естонія на сходинку обійшла Сполучені Штати.

З корупцією в країні жорстко борються і на місцевому рівні. Нещодавно в Нарві директор однієї зі шкіл, балотуючись в депутати міських зборів, дав старшокласнику снікерс і попросив передати батькам листа з проханням проголосувати за нього. Про випадок стало відомо у фейсбуці, що призвело до скандалу, а директор школи отримав по повній.

Роблячи висновок з досвіду естонських реформ, Катрі каже: «Свобода – це не те, що дано від природи. Її потрібно завоювати і відстоювати. Ми це зрозуміли, ставши членом НАТО. З того часу впевнені в тому, що та свобода, яку ми домоглися, здобувши незалежність, нам гарантована».

У наші складні часи рівень особистої свободи в багатьох випадках вимірюється пандемією коронавірусу. Це те, що межує з громадянською відповідальністю. У зв’язку з цим Галина Плахотник з Бердянська поцікавилась, чи багато людей в Естонії проти вакцинації?

«У нас в країні вакциновано 60% населення. У Нарві тільки 44%. Чому так? Тут не обійшлося без впливу медіа. В нас ніхто не може прийти у будинок і вказати, які телеканали дивитись не можна. Російськомовні глядачі природньо дивляться російське телебачення, а там нічого доброго про вакцини, які використовуються в Європі, не кажуть», – відповідає Катрі.

Вона переконана, що муніципалітету вдалось багато чого, аби переконати місцеве населення вакцинуватись. Крім центру, в якому це можна зробити, по місту почав їздити спеціальний автобус.

«Які канали комунікації в такому разі ви вважаєте найбільш ефективними в Нарві – особисте спілкування, соціальні мережі?»  – спитала Інна Бахтіна із Запоріжжя.

Відповідь стала несподіванкою для неї та її колег. Виявилось, що мешканці Нарви більш за все довіряють газетам. У місті з населенням 55 тисяч видається три газети російською мовою. Одну можна вважати комунальним виданням. Для забезпечення його виходу місцеве самоврядування в рік витрачає близько 100 тисяч євро. Від редакційної політики Райк не в захваті. Вимагає, щоб на сторінках було більше офіційної інформації для людей, а не її фотографій та реклами муніципалітету.

Друга газета має назву «Город». Вона приватна і поширюється безкоштовно, потрапляючи в кожну поштову скриньку. Тому і її наклад становить 30 тисяч примірників. І, нарешті, тижневик «Нарвская газета». Наклад більш скромний – 3 тисячі примірників. Але навіть цим цифрам запорізькі журналісти позаздрили.

А ось місцевого телебачення в Нарві немає. Робити його нерентабельно.

Що стосується безпосередньої комунікації, то кожного понеділка проводяться прес-конференції для місцевих журналістів. Завжди обирається головна тема. Наприклад, ковід-19 і школи. Порядок проведення такий: з журналістами розмовляє чиновник, який відповідає за тему. Увесь цей час мер знаходиться поруч. Може дати коментар. Останні 20 хвилин залишаються на питання від преси.

Соціальні мережі Райк теж використовує в якості інструментів комунікації. Принципово спілкується двома мовами, адже це, на її переконання, призводить до кращого результату.

Лунає питання про те, що більш за все хвилює містян Нарви?

За останніми опитуваннями, 30% жителів міста найбільшою проблемою вважають ситуацію в медицині в усіх її ланках від сімейного лікаря до міської лікарні. Людей можна зрозуміти: середній вік лікарів – 69 років, погано оснащені лабораторії, не вистачає сучасного обладнання.

Ще 30% опитаних скажуть, що їх найбільше хвилює стан доріг, тротуарів та освітлення. Решта будуть називати освіту, соціальні послуги, парки, ігрові майданчики.

Журналісти просять розказати про бюджет міста. З чого складається? Скільки отримує мер, і як в нього з преміями?

Бюджет Нарви – 96 мільйонів євро. У більш великих міст Естонії – Таллінна і Тарту він, звісно, більший.

30 мільйонів доходів міста складають різні податки, і в першу чергу, податок на доходи громадян. Наступну третину доходів місцевому бюджету приносить державна підтримка на зарплату вчителям, соціальним працівникам тощо. При цьому уряд намагається вирівнювати бюджети місцевих самоврядувань.

5-10% доходів забезпечують різні послуги. Наприклад, платна позашкільна освіта. Решта 30% – це кошти європроектів та кредити. Позику не можна взяти на виплати заробітної плати. Тільки на інфраструктуру – дороги, дитячі майданчики, інші важливі для міста речі. Зараз в Нарві за допомогою кредиту комерційного банку будують скейтпарк. І хоча будь-яку позику потрібно повертати, відсотки за її користування в порівнянні з українськими реаліями необтяжливі – не більше 4% річних.

За європейські гроші у Нарві ремонтується ратуша. Ще майже 14 мільйонів євро виділені на ремонт доріг. Але за ці кошти потрібно боротися. Їх ніхто в ЄС просто так не виділяє.

Ще одна несподіванка для запорізьких журналістів: в Естонії мери міст премії не отримують.

«В нас призначити собі премію все одно, що вчинити акт політичного самогубства, – каже з цього приводу Катрі Райк. – Заробітну плату собі він також не призначає. Це вирішують міські збори. У Катрі була зарплата 4000 євро. За вирахуванням податків отримувала 3000. За мірками Естонії, це досить пристойні гроші, але діставались вони дуже важко.

«Мені було легше бути членом парламенту, ніж мером міста, – зізнається вона. – Ця робота дуже важка. Фактично режим 7/24. Якось забула вимкнути на ніч телефон, і о пів на четверту ранку пролунав дзвінок –  у когось у дворі будинку не горів ліхтарик. А подзвонити мені може кожний – свій номер ні від кого не приховую».

Така вона – Катрі Райк. Успішний політик, яка ніколи не забуває, що вона жінка. Тому їй складніше, ніж чоловікам. Доводиться більше працювати для того, щоб себе проявити і довести всім, що ти багато можеш зробити.

«Зрозуміло, моє плаття і моє укладання волосся людей більше цікавить ніж те, що я скажу, – говорить вона стосовно гендерних особливостей своєї роботи. –  Я була керівником Академії МВС, яка готувала поліцейських і рятувальників, а потім і міністром внутрішніх справ. Спочатку чоловіки не приховували свого здивування від такого призначення. Мовляв, звідки ти така до нас приїхала? Але пройшло два місяці, і всі звикли».

Катрі поспішила на літак, а до журналістів вийшли представники територіальних громад Запорізької області. Запитували їх про інше. Почали цю частину колективного інтерв’ю за традицією з оцінки найбільших переваг реформи місцевого самоврядування в Україні. Що дала децентралізація громадам?

«По-перше, це ідентифікація. Будучи сільською територією, змогли себе ідентифікувати як на тлі області, так і України в цілому. Раніше ніхто не знав, де та Чернігівка знаходиться. Сьогодні в нас є своє обличчя, своя позиція і своя стратегія. По-друге, це формування і наповнення нашого бюджету. Ми отримали землю, вирівнювання податків, можливість залучення інвестицій. По-третє, ми можемо напряму використовувати свій потенціал», – відмітила заступник селищного голови Чернігівської громади Людмила Веремій.

Її колега Терпіннівський сільський голова Жанна Сєводнєва каже, що тепер, враховуючи свої географічні та історичні особливості, громада може розробити власну стратегію розвитку, направити кошти на ті цілі, які для громади є пріоритетними.

«Децентралізація збільшила надходження до місцевого бюджету. Проте, хочеться більшого. 60 % від податку на доходи фізичних осіб – замало. У громаді треба залишати не менш 80 %», – додає вона.

Наталя Криворучко з Токмацької громади вважає: «Час від створення нашої громади ми присвятили збалансуванню потреб сільських і міських територій, адже до нашого міста приєдналися 36 сіл. І враховуючи це, розробляємо нову стратегію розвитку. Децентралізація дозволила нам зосередити увагу на тих напрямках, з якими ми досі не працювали. Наприклад, створення кластеру».

У Розівській громаді стали більш активно працювати з бізнесом. Завдяки укладенню договорів про соціальне партнерство, зробили кілька сучасних об’єктів. Визначили, що наступний рік присвятять дорогам.

«А наскільки громади фінансово відчули перевагу у передачі їм земель?» – поцікавилась редакторка газети «Таврія» Людмила Арман.

Для сільських громад земельне питання болюче. З однієї сторони, прибуток від земельних ділянок зростає, частіше проводяться аукціони. В деяких самоврядуваннях були ділянки, які роками оброблялися, але для їх оформлення треба було пройти усі кола пекла. 10 років люди не могли їх оформити. Тепер їм допомогли, і вони платять у бюджет громади податки з договорів оренди.

З іншої сторони, майже в кожній громаді можуть розказати про таке ганебне явище, як рейдерські захоплення земельних ділянок.

Чим сьогодні намагаються втримати молодь на селі? Тим, що дають змогу жити цікавим життям. У Чернігівській громаді, наприклад, досить активно працює молодіжна рада. До речі, крім основного бюджету громада має також шкільний бюджет. Є власне дитяче телебачення, яке відоме не тільки у Чернігівці.

В іншій громаді кажуть, що в них є робочі місця. Спроможні прийняти чотирьох молодих сімейних лікарів, і навіть забезпечити їх житлом.

«Важливо не тільки утримувати молодь на селі, а й щось робити для того, щоб вона повернулась, – вважає Наталя Криворучко. – Це завдання на більш довгий термін. Хай поки ідуть, бо у Токмаку поки немає жодного вищого навчального закладу. Головне – з часом створити такі умови, аби вони приїхали додому вже з якимось досвідом».

Користуючись присутністю журналістів, лідерам громад пропонують виступити промоутерами свої територій. Чому варто приїхати саме до них? І тут проблеми відходять на задній план, бо в кожному селі будь-якої територіальної громади Запорізької області є що показати гостям:

«У нас найвища точка області. Поряд дуже великі кар’єри, залиті водою. Є на що подивитись».

«Якщо до нас приїжджають гості, ми обов’язково веземо їх до кам’яних могил. Це справжнє місце сили».

«В нас розвинена мережа сімейних ферм, багато крафтової продукції».

«Наша громада – це 1200 квадратних кілометрів екологічно чистої території. Розроблено 8 туристичних маршрутів. Є навіть місце для дайвінгу. Крім того існує громадське об’єднання скіфів, яке на горі відтворює стародавні часи».

«У Токмацькій громаді багато ягідних, і зокрема малинових полів».

Отак – 5 хвилин, і драйвери зростання громад виявлені. Залишається докласти зусиль, рекламувати, і в важкі часи усім братись за руки. Як це робили в Естонії.

Зустріч у форматі колективного інтерв’ю відбулася у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.