Під час брифінгу у Прес-центрі Українського кризового медіа-центру Школа політичної аналітики НаУКМА презентувала результати дослідження громадської думки під назвою “7 років окупації Криму: що думає українське суспільство”. Презентація була приурочена до річниці окупації Кримського півострова, а саме опитування проводилося у березні 2020 – січні 2021 рр.
Результати опитування обговорили із експертами та представниками влади.
За словами наукової директорки Школи політичної аналітики НаУКМА Анни Осипчук, із питанням повернення окупованого півострову українці загалом визначились: більшість громадян відкидає воєнний сценарій деокупації. Втім, щодо майбутнього статусу півострова такої однозначності немає – майже однаково допускаються повернення до-окупаційного статусу, створення кримськотатарської автономії чи відсутність особливого статусу взагалі.
“Багато наших опитувань показують, що люди здебільшого підтримують свій власний інтерес — за все хороше, проти всього поганого, але тільки не за мій рахунок”, — розповіла про цікаву рису опитаних українців Анна Осипчук.
Наукова директорка Школи політичної аналітики НаУКМА також зазначила, що, загалом, люди підтримують здорові державницькі ініціативи, вони свідомі, але держава має краще аргументувати і комунікувати свої дії.
Анна Осипчук також зазначила, що дискусії щодо Криму немає. Здебільшого всі обговорення сходяться на темі Донбасу:
“Якщо для тимчасово окупованих територій Донбасу час від часу піднімаються питання введення міжнародного контингенту чи адміністрації, то єдине питання, яке фактично обговорюється щодо Криму – це його майбутній статус. Водночас нагальною є потреба напрацювання конкретних сценаріїв деокупації півострова та артикуляція їх як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні”.
За словами заступника Міністра культури та інформаційної політики України Тараса Шевченка, у державі є кілька інституцій, які мають тісно спільно співпрацювати у контексті заходів та стратегії інформаційної реінтеграції тимчасово окупованих територій:
“Все більше тематика інформаційної реінтеграції тимчасово окупованих територій переходить по максимуму до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, що є стратегічно правильно. Первинно ця тематика була більше в Мінстерстві інформаційної політики. За тих часів було розроблено стратегію реінтеграції Криму, а також Донецької і Луганської областей. Ці дві стратегії передбачали певні плани заходів, які із 2018 року так і не були затверджені. На сьогодні ми завершуємо погодження між міністерствами, подаємо на затвердження до Кабміну ці плани заходів”.
Також він розповів про різні аспекти державної інформаційної політики щодо Криму.
Співзасновниця Нацплатформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” Юлія Тищенко констатувала, що в Україні не вистачає, ні позитивної, ні негативної інформації про Крим.
“Коли проводили заміри стосовно контенту про Крим в українських ЗМІ, то Крим переважно висвітлювався у вигляді прогнозу погоди. І це не жарт… Контенту про Крим стає все менше і менше”.
На думку Сергія Мокренюка, керівника аналітичного напрямку Регіонального центру прав людини, інформації про Крим стає все менше здебільшого через певну бездіяльність Кабміну в цьому напрямку.
“Є дослідження ГО Інститут масової інформації щодо контенкту про Крим, звідки він береться, і що є джерелом. Лише у 9% випадків джерелом інформації про Крим були органи влади. Тобто 91% — це обговорення інформації з Фейсбук, Телеграм-каналів”, — розповів Сергій Мокренюк.
Він наголосив, щоб змінити ситуацію нічого не треба, окрім як виконувати закон і положення про кожен центральний орган виконавчої влади.
“У положенні про Міністерство освіти і науки вказано, що воно має знати знати, що відбувається на українських територіях. Але ми не можемо побачити звіт міносвіти про стан доступу дітей на окупованих територіях до української освіти. Ми не бачимо офіційної позиції держави щодо закриття українських класів. На сьогодні закриті всі українські класи в Криму. Така сама ситуація і з Міністерством екології, Міністерством охорони здоров’я. Законом визначено, що Кабмін зобов’язаний здійснювати моніторинг та оприлюднення такої інформації.
Якби раз на квартал кожне міністерство надавало суспільству інформацію у межах своєї компетенції в обсязі до однієї сторінки, ми б отримали багато фактичних даних для обговорення. І це було б підставою до того, щоб ми обговорювали доступ до освіти, порушення релігійних прав, стан екології. І це була б абсолютно інша дискусія, з іншим рівнем. А найважливіше — вона була б широка”, — переконаний Сергій Мокренюк.
На думку Юлії Каздобіної, голови Української фундації безпекових студій, нам треба розуміти, що держава не контролює інформаційний простір, вона конкурує з іншими гравцями в інформаційному просторі. І держава у цьому плані є слабкішою за деяких гравців. Натомість, у нас дуже нереалістичні очікування щодо держави.
Цю тезу також підтримав Ігор Яременко, заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Він наголосив, що в державі не існує єдиної інформаційної політики на рівні, приміром, 50-х років минулого століття.
“Інформаційний ринок широкий, і конкурувати державі з основними гравцями інформаційного ринку дуже важко. Здебільшого, на жаль, представники неурядового сектору є набагото впливовішими та оперативнішими на ринку інформації. Тому що органи державної влади проходять певну процедуру, ми доносимо офіційну позицію, наші меседжі мають бути абсолютно бездоганними. Звичайно, у цій ситуації страждає оперативність”, — сказав Ігор Яременко.
Докладно ознайомитися із дослідженням громадської думки “7 років окупації Криму: що думає українське суспільство” можна ознайомитися за посиланням.
