Здавалось би, відповідь на це питання на четвертому місяці повномасштабної війни доволі очевидна, але ворог усіма мацаками своєї пропаганди намагається змістити акценти й, судячи з деяких доволі популярних дописів у соцмережах, іноді йому це вдається. Тож для багатьох цей матеріал, може, і видаватиметься очевидним, але в умовах широкої наративної боротьби він виправданий.
Невеличкий історичний екскурс.
1939 р. СРСР нападає на Фінляндію. Причина – бажання повернути країну під владу Кремля або хоча би відвоювати території. Привід – Майнільський інцидент (обстріл радянської території нібито з боку Фінляндії, зрежисований Кремлем, допомога маріонетковому уряду Отто Куусінена).
1956 рік. СРСР вводить воєнний контингент в Угорщину. Причина – намагання Угорщини вивільнитися з орбіти Кремля, запровадити багатопартійну систему, вийти з Організації Варшавського договору. Привід – звернення Яноша Кадара про допомогу.
1968 рік. СРСР вводить воєнний контингент у Чехословаччину. Причина – намагання Чехословаччини демократизуватися та послабити контроль Москви. Привід – звернення чехословацької групи партійців про допомогу.
1979 рік. СРСР вводить армію в Афганістан. Причина – можливий вихід Афганістану з орбіти Кремля. Привід – звернення від Барбака Кармаля, призначеного Кремлем новим правителем Афганістану.
Ці чотири приклади чіткі, тут не замішані незрозумілі сепаратисти, яких нібито «підтримує» Кремль, тут нема справжніх внутрішніх конфліктів, які «поспішає розв’язати» Москва. У всіх чотирьох випадках одна країна нападає на іншу з метою залишити останню у своїй орбіті.
Російсько-українська війна почалася у 2014 році, але не з анексії Криму, а з перемоги Майдану. Бо саме тоді ми розпочали рішуче вивільнення з-під впливу Кремля – ось ключова причина війни.
Ще тоді у 2014 році скинутого Януковича змусили запросити військову допомогу Кремля, так, як це робили з Куусіненом, Кадаром, міфічними празькими комуністами та Барбаком Кармалем, але щось пішло не так, тому довелося піти на план Б, який полягав у закулісному розколі країни, так званій «російській весні», поки держава не оговталася після революції. Його вдалося реалізувати тільки на Донбасі та в Криму, і то тільки з допомогою «вєжлівих людєй».
Відбулась анексія, почалися бойові дії на Донбасі. Усі ці події треба було якось пояснювати. Кремль не став говорити прямо «ми не допустимо, щоб Україна вийшла з нашої орбіти». Саме тому з’явився дискурс «державного перевороту у Києві», «фашистської хунти», «захисту російськомовних», «несправедливо подарованого Криму», «братніх народів», «громадянської війни» і так далі.
Росія доволі успішно забивала цим баки світовій спільноті, навіть деякі українці купилися на наживку і почали звинувачувати мешканців Донбасу, мовляв, вони самі собі прикликали війну. Дехто почав звинувачувати Майдан, мовляв, саме революція спровокувала внутрішні конфлікти, що переросли у збройну боротьбу.
Але раптом 24 лютого 2022 року, коли усі побоювалися війни за свіжовизнані Кремлем «ДНР» і «ЛНР», Росія чомусь пішла в атаку на всю країну, і почала боротися не тільки за російськомовні міста, а за все, до чого можна доїхати танком і долетіти крилатою ракетою.
Оце скидання масок, це розкриття карт, чітко вказує на первісну причину. Мета Кремля – не міфічна денацифікація, не захист російськомовних, не надумана боротьба за вплив з НАТО. Кремль напав, бо йому потрібна вся Україна: і російськомовна, і українськомовна, і та, що була проросійська, і та, що проєвропейська. Вони хочуть повернути Україну у свою орбіту і відновити статус-кво колонії, а всіх незгодних винищити, чому, на жаль, є чимало неспростовних доказів.
Ні у Фінляндії, ні в Угорщині, ні в Чехословаччині, ні в Афганістані Кремль не «захищав російськомовних». Жодна з цих країн не накликала собі інтервенцію, і не кричала Сталін/Хрущов/Брєжнєв, «ввіді войска». Але у всіх цих випадках були маріонеткові особи/групи осіб, які таке прохання з подачі Москви номінально робили. Фіни, угорці, чехи, словаки і афганці чудово розуміють, що Кремль напав би і без цих звернень.
Саме тому, уже час перестати шукати якісь надумані причини нашої війни і звинувачувати у ній своїх. Не можна плутати причину війни з її номінальним приводом або пропагандистським поясненням. Цим самим ви ллєте воду на млин ворога.
Журналіст
