Автор: Анастасія Ратієва, аналітик УКМЦ
Культурна дипломатія стала потужним інструментом впливу у міжнародних відносинах, особливо в контексті війни Росії проти України. Кремль активно використовує кіномистецтво, зокрема документальні фільми Russa Today, для формування світової думки та просування власних геополітичних наративів. Ця стратегія має вплив на глобальне сприйняття російсько-української війни.
Останнім прикладом такої культурної дипломатії є документальний фільм “Росіяни на війні”, який викликав значний резонанс на міжнародних кінофестивалях. Стрічка намагається зобразити російських солдатів у “більш гуманному” світлі, що викликало гострі дискусії та протести.
Показ фільму скасували на Міжнародному кінофестивалі в Торонто (TIFF).
Роль міжнародних майданчиків у культурній дипломатії
Міжнародні кінофестивалі відіграють важливу роль у культурній дипломатії, створюючи майданчик для міжкультурного діалогу та обміну ідеями. Вони є потужним інструментом м’якої сили, яка визначається як здатність держави досягати своїх цілей через привабливість власної культури та цінностей. Саме тому Кремль активно використовує кінофестивалі як майданчик для поширення пропагандистських наративів.
Як раніше дослідила команда УКМЦ, російська пропаганда у формі кіно виконує функції виправдання дій режиму, розмиття кордонів між державами пострадянського простору, культурної інтеграції окупованих територій, героїзації воєнних злочинців та створення альтернативної реальності. Контроль режиму над виробництвом фільмів та значне фінансування від держави сприяють створенню великої кількості стрічок, що підіграють риториці Кремля.
Тож не дивно, що будь-які способи просування власних культурних продуктів, насичених пропагандою, Москва активно використовує. Цьому передує певна історична традиція: у 1981 році радянський фільм «Москва слезам не верит» режисера Володимира Меньшова отримав «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою. Перемогу фільму часто розглядають у ширшому контексті радянської культурної дипломатії, яка використовувала мистецтво та кіно як інструменти для пом’якшення іміджу СРСР у політично напружені часи.
Пропагуючи фільми, які висвітлювали універсальний людський досвід (а саме такою була стрічка про “Москву” – історією про простих людей поза політичними контекстами), Радянський Союз мав на меті вплинути на західну аудиторію. Це було особливо важливо для СРСР періоду високої політичної напруги 1980-х років під час холодної війни. У 1980 році радянське вторгнення в Афганістан призвело до того, що США та інші країни бойкотували Олімпіаду в Москві. Тож “Оскар” для СРСР наступного року був кроком до покращення власного міжнародного іміджу.
Провести паралелі з “Росіянами на війні” дуже просто: той самий образ “простої людини, що має прості людські проблеми”. Але дискусія навколо цієї теми має тривати, оскільки неприпустимо давати майданчики для співчуття “простим людям”, які є учасниками вторгнення в суверенну державу, яке вони супроводжують звірствами та злочинами проти людства.
“Документальність” та “гуманістичність” – лазівки пропаганди для доступу до міжнародної аудиторії
У публічному дискурсі навколо теми “Росіян на війні” виникають меседжі про необхідність балансу між свободою творчості та відповідальністю за поширення потенційно шкідливих наративів. Проте ключовим аспектом для розуміння проблематики є визначення того, чим є документальні фільми російського виробництва.
Команда УКМЦ раніше дослідила, що Кремль використовує характеристику «документальності», щоб підняти фейкові сюжети на один рівень із фактами. Такі фільми доцільно вважати псевдодокументальними, оскільки акценти та сенси, вкладені в них, відображають реальність, сконструйовану пропагандою Кремля.
Фільм Трофімової зображує життя та труднощі російських солдатів під час війни в Україні. Режисерка стверджує, що її мета – створити антивоєнний наратив, показуючи солдатів як звичайних людей. Аргумент про “гуманістичний підхід” є маніпуляцією, оскільки фільм спрямований на створення позитивного враження про російську армію та супроводжується відвертими фейками. Трофімова провела сім місяців з російськими військовими біля лінії фронту, стверджуючи, що не побачила ознак воєнних злочинів. Це викликало обурення, оскільки суперечить численним задокументованим випадкам звірств російської армії в Україні.
До того, як зняти “Росіян на війні”, Трофімова мала зв’язки з RT Documentary, хоча нині вона заявляє, що дистанціювалася від діяльності пропагандистського флагмана. Пізніше вона працювала з Канадською телерадіомовною корпорацією (CBC), проте її зв’язок з RT продовжує бути предметом критики. Російський канал RT через свій документальний підрозділ створює фільми, спрямовані на формування світової думки, вигідної Кремлю. Ці фільми, як і “Росіяни на війні”, є частиною ширшої спроби Росії гуманізувати свою армію та змінити глобальні наративи про її дії в Україні.
Українська протидія російській культурній експансії: приклад для світу
Україна та українська спільнота активно протидіють російській культурній експансії, особливо у сфері кінематографа. Ця протидія має кілька ключових напрямків: діяльність спільноти, діаспори, громадських організацій та офіційних дипломатичних представництв.
Фільм “Росіяни на війні” викликав значне обурення після його презентації на Венеційському кінофестивалі. Конгрес українців Канади звернувся до The Canada Media Fund, який профінансував фільм “Росіяни на війні”, вказуючи на суперечність між підтримкою такого проєкту та офіційною позицією Канади щодо російської агресії. Зокрема, вони закликали Міжнародний кінофестиваль в Торонто (TIFF), який був наступним після Венеційського фестивалю майданчиком для показу “Росіян”, відкликати фільм з програми. Українська спільнота в Канаді також відреагувала протестами проти показу на TIFF.
Генеральний консул України в Торонто Олег Ніколенко засудив рішення організаторів про показ фільму, назвавши стрічку “навмисним спотворенням реалій війни”. “Існують тисячі задокументованих випадків ґвалтування, тортур, вбивств і зневажання українців російськими військами. Тим, хто приєднується до російської армії, пропонують велику грошову компенсацію або зняття судимості, і вони приймають це рішення з повним розумінням своїх дій в Україні”, — зазначив він.
Після звернення української громади TVO – канадський державний мовник, який частково фінансував фільм, оголосив про рішення не транслювати “Росіян” на власних ресурсах. Зрештою, громадський і дипломатичний тиск призвів до скасування показу фільму на кінофестивалі TIFF. Проте, організатори «залишились при своїй думці», зазначивши, що російська стрічка «заслужила місце в програмі фестивалю».
Випадок з фільмом Анастасії Трофімової – не перший приклад успішної протидії українського суспільства та державних структур культурним продуктам Кремля. У 2024 році українське посольство в Італії відіграло значну роль у скасуванні показів російського пропагандистського фільму “Свідок”, який спотворював події в Україні, зокрема в Маріуполі. Протести та дипломатичні звернення допомогли запобігти його демонстрації в низці італійських міст. Ці рішення ухвалювались після публічної критики місцевих політиків, активістів та дипломатів, що підкреслили пропагандистську природу фільму та його шкоду для громадської думки. Це демонструє важливу роль дипломатичного втручання України в протидії російській дезінформації за кордоном.
Громадські організації, зокрема УКМЦ, також закликають до лобіювання санкцій проти російських культурних установ, таких як Росспівробітництво, яке є головним розповсюджувачем російської культурної пропаганди за кордоном.
Висновок
Російська культурна експансія через кінематограф становить серйозну загрозу, використовуючи міжнародні кінофестивалі як платформу для поширення пропагандистських наративів. Фільми на кшталт “Росіяни на війні” намагаються гуманізувати агресорів та викривити реальність конфлікту, що має вплив на світове сприйняття подій в Україні. Це підкреслює необхідність пильності та критичного підходу до контенту, пов’язаного з російсько-українською війною.
Цей випадок висвітлює ширшу проблему: як протидіяти російській культурній експансії та запобігти поширенню пропаганди через мистецькі майданчики. Розгляд цієї теми допоможе зрозуміти механізми культурної дипломатії Кремля та розробити ефективні способи протидії їй.
