Наприкінці минулого року – на початку 2026-го у високих кабінетах російської влади відбувся ряд важливих кадрових перестановок. Зміни торкнулися адміністрації президента (АП), уряду, силового блоку (армії та спецслужб), дипломатичного корпусу й навіть сфери «м’якої сили» – гуманітарних агентств на кшталт Россотруднічєства.
Міністр в опалі
Наприкінці 2025 року російські політичні медіа сколихнули чутки про можливу відставку незмінного голови МЗС Сергія Лаврова. Протягом листопада минулого року Лавров був відсутній на ряді важливих заходів, що породило спекуляції про його “опалу” перед Путіним. Зокрема, 5 листопада міністр не з’явився на засіданні Ради безпеки – будучи єдиним відсутнім з постійних членів. Також Лавров пропустив зустріч Путіна з президентом Казахстану (12 листопада) і вперше не очолив російську делегацію на саміті G20 в ПАР (22–23 листопада), де його замінив радник з питань економіки Максим Орєшкін. На саміт АСЕАН в Малайзії замість Лаврова відрядили віцепрем’єра Олексія Оверчука. Кульмінацією чуток довкола очільника російської дипломатії стала відсутність на неформальних переговорах у Москві щодо миру в Україні за участі американських представників (1–2 грудня) представників МЗС Росії.
Одночасно в західній пресі з’явилися публікації про невдоволення Кремля роботою Лаврова. Financial Times з посиланням на джерела повідомила, що скасований саміт у Будапешті між Путіним та президентом США Дональдом Трампом (жовтень 2026) зірвався нібито через “жорстку та негнучку” позицію Лаврова в ході телефонних переговорів з держсекретарем США Марко Рубіо. Лавров начебто висунув перелік неприйнятних умов щодо України, чим розлютив американців і змусив їх скасувати зустріч. FT цитувала обізнану особу: “Лавров явно втомився і вважає, що йому є чим зайнятись важливішим, ніж зустрічатися зі США, попри бажання Путіна”.
Чутки підігрів і російський телеграм-простір. Канал «Незыгарь» (близько 400 тис. підписників) поширив інформацію, що після невдалого дзвінка з Рубіо Путін мав із Лавровим «серйозну розмову», висловивши невдоволення. За даними джерел «Незыгаря», Лавров провів ту бесіду “вкрай напружено, відмовляючись вступати в дискусію з держсекретарем”, можливо надто дослівно дотримуючись жорстких вказівок Кремля. Публікація в FT була, на думку МЗС-джерел каналу, своєрідною “операцією” Заходу, яка боляче вдарила по самолюбству міністра. “Правда в тому, що Лавров дійсно стомився і всередині Кремля у нього побільшало недоброзичливців”, – цитує «Незыгарь» інформатора. Ті ж джерела стверджують: “Очевидно, він (Лавров) втратив прихильність Путіна і видається слабкою ланкою”.
На тлі цих розмов Дмитро Пєсков кілька разів вимушено давав спростування. 7 листопада він заявив, що повідомлення про опалу міністра “не відповідають дійсності”. 21 листопада Путін навіть демонстративно на засіданні Радбезу надав слово Лаврову як основному доповідачу, підкресливши його потрібність. А 28 листопада, коментуючи чутки, президент різко відкинув їх: “Це нісенітниця. Ніхто його в немилість не впадав”.
Попри офіційні спростування, ситуація висвітлила розкол у зовнішньополітичному блоці. Як зазначає видання “Блокнот”, МЗС Лаврова виступає за жорстку конфронтацію із Заходом, тоді як давній дипломат і радник Путіна Юрій Ушаков налаштований на діалог. Під час описаних подій саме Ушаков (разом з Дмитрієвим) активно переконував Путіна шукати компроміс із Трампом, тоді як Лавров та його заступник Сергій Рябков тримали більш непримиренну лінію. Показово, що коли Рябков публічно різко висловився про “неконструктивність” контактів з новою адміністрацією США, Ушаков публічно його засудив, тим самим підтримавши курс на розрядку. Це протистояння “яструбів” і “прагматиків” всередині кремлівської зовнішньополітичної кухні досягло піку наприкінці 2025 року.
Хоча на сьогодні Лавров зберіг свою посаду (ймовірно, аби не створювати видимість паніки перед березневими президентськими виборами 2026 року), його авторитет похитнувся. Подейкують, що у разі успіху мирних домовленостей з США роль Лаврова і МЗС буде ще більше маргіналізована, а сам Лавров може піти на почесну пенсію (згадувались версії про призначення його спікером Ради Федерації, а на посаду глави МЗС – Сергія Наришкіна або самого Ушакова).
М’яка сила Росії змінює «обличчя»
У сфері “м’якої сили” та ідеології в 2025 році також відбулись кадрові переміщення, що відображають зміщення акцентів кремлівської політики. Найяскравіший приклад – призначення Ігоря Чайки (син екс-генерального прокурора РФ Юрія Чайки) заступником глави Россотрудничества у березні минулого року. Россотрудничество – це федеральне агентство, відповідальне за роботу з співвітчизниками за кордоном, культурну дипломатію та гуманітарні проєкти (так званий російський аналог USAID). З 2020 року його очолює Євгеній Примаков (онук колишнього прем’єра РФ Євгенія Примакова).
До останнього часу Примаков-молодший намагався вибудувати відносно м’який імідж агенції – освітні програми, культурні заходи тощо. Однак призначення Чайки показало, що Кремль має намір посилити агресивну складову “гуманітарного фронту”. Чайка, маючи репутацію бізнесмена з тіньовими схемами, раніше очолював Громадську раду Россотрудничества і, як пишуть, “став відомим у Молдові” втручанням у тамтешні справи.
Показово, що призначення Чайки відбулося одразу після того, як Молдова і Азербайджан закрили російські культурні центри на своїй території, звинувативши їх у підривній діяльності. Відправивши на високий пост людину, причетну до молдовських політичних скандалів, Москва демонстративно “кинула виклик”: фактично це був сигнал, що ніякого згортання “Русского мира” не буде, навпаки, ставка робиться на ще жорсткіші методи. Россотрудничество останнім часом залучається до пропагандистських акцій на підтримку війни (виставки про “злочини України”, збір допомоги для армії РФ, як це було, приміром, в російському домі в Анкарі). Тому оновлення керівництва – частина курсу на централізацію і радикалізацію “гуманітарного” блоку під контролем людей з найближчого оточення президента.
Кадрова шахівниця путінської адміністрації
Ще в серпні минулого року президент Володимир Путін реорганізував структуру своєї адміністрації, створивши Управління з питань стратегічного співробітництва. Згідно задуму, нове управління займатиметься міжнародною діяльністю, насамперед відповідатиме за співпрацю з країнами колишнього СРСР та Африки. Безпосереднім керівником підрозділу адміністрації російського президента в жовтні 2025 став Вадим Титов, який раніше обіймав посаду генерального директора компанії «Росатом — Международная сеть». В той же час куратором було призначено першого заступника глави АП Сергія Кирієнка, який, як відомо курує внутрішньополітичний трек Кремля.
Створенню Управління з питань стратегічного співробітництва передувало розформування двох старих підрозділів АП (з питань культурного та транскордонного співробітництва), які раніше курував Дмитро Козак. Це свідчить про перерозподіл сфер впливу на користь команди Кирієнка.
Ще одним свідченням даної тенденції стало формування при адміністрації президента Головного управлінського центру з підготовки кадрів – Сергій Кирієнко започаткував програми «менеджеризації» держапарату, аби “виховувати нову еліту” в дусі технократичного патріотизму. Також продовжив роботу створений у 2022 році рух “Батьківська турбота” та проєкт “Нові люди” – всі ці ініціативи спрямовано на зміцнення ідеології “традиційних цінностей” і підтримку путінської більшості напередодні виборів. Показово, що протягом 2025-го російська влада ухвалила низку законів, що закріплюють ультраконсервативну ідеологію: повну заборону ЛГБТ-контенту, розширення курсу “Основи російської державності” в навчальних програмах, контроль над книгами і кіно тощо.
Проведені кадрові рішення свідчать, що з одного боку, це підвищує лояльність – чиновники, адже російські високопосадовці усвідомлюють ризики непослуху. З іншого – кадрова «циркуляція» видає вразливість режиму. Напередодні виборів 2026 року (восени має обратися новий склад Держдуми, а також низка губернаторів) Кремль ставить на керовану мобілізацію електорату.
Кадрові перестановки підтвердили: Росія не збирається відступати від агресивної риторики. Путін демонструє елітам принцип: незамінних немає – навіть такі стовпи режиму, як Шойгу чи Лавров, можуть бути посунуті, якщо це потрібно для збереження системи. Лавров, хоч і зберіг крісло, був поставлений на місце – і йому на підмогу/контроль додали помічника Путіна Юрія Ушакова, котрий давно відомий ультимативною позицією щодо України. Призначення Чайки в Россотрудничество також означає, що Москва готова перейти від спроб наслідувати практики «м’якої сили» до гібридної агресії в різних регіонах світу.
У підсумку, кадрові перестановки кінця 2025 – початку 2026 рр. свідчать, що Кремль проводить консолідацію свого управлінського апарату. Путін розставив на ключових вузлах тих, кому довіряє особисто (друзів, родичів соратників), зробив ставку на технократичну ефективність у тилу і на ідеологічну лояльність на всіх фронтах – від окопів до переговорних столів. Внутрішньополітичний курс став ще консервативнішим, риторика – більш войовничою (не дарма 2026-й зустріли новорічними промовами про “священну боротьбу” і масованими ракетними обстрілами України). Водночас системних змін не відбулося: Кремль надалі не демонструє жодних натяків на готовність до ідеологічних послаблень та пошук сталого миру.
