Український кризовий медіацентр публікує виступ Арнольда Блеяна, директора Вірменського центру демократії та безпекових питань щодо російських операцій впливу під час виборчих кампаній у країнах Східного партнерства. Експертна дискусія «Російські операції впливу під час виборчих кампаній: досвід Європи та уроки для України» відбулася 20 травня 2026 року в УКМЦ.
Напередодні дня голосування Вірменія стоїть перед доленосним вибором. Протягом тривалого часу значна частина суспільства сприймала Російську Федерацію як головного гаранта безпеки. Однак події останніх років радикально змінили це сприйняття.
Ключовим переломним моментом стала війна 2020 року, подальші дії Азербайджану проти Вірменії, криза навколо Карабаху та бездіяльність російських «миротворців». Вірменське суспільство побачило, що Росія не виконала ролі гаранта безпеки – ні в Карабаху, ні щодо суверенної території Вірменії у 2021–2022 роках.
Ці події зруйнували міф про Росію як силу, здатну захистити Вірменію від зовнішніх загроз. Все більше громадян Вірменії розуміють, що російська присутність не гарантує безпеки, а навпаки – часто створює додаткові ризики. Показово, що підтримку європейського курсу висловлюють не лише молоді люди, а й представники старшого покоління, які більшу частину життя провели в Радянському Союзі. Навіть для них стало очевидно, що старі уявлення про Росію як захисника Вірменії більше не відповідають реальності.
Саме тому Вірменія дедалі активніше шукає партнерства із Заходом – Європейським Союзом, США, Великою Британією та окремими європейськими державами. Західні спостерігачі на вірменсько-азербайджанському кордоні стали важливим елементом нової безпекової архітектури. Досвід показав: коли російський вплив зменшується, ситуація на окремих ділянках стає стабільнішою. Для Вірменії це означає необхідність посилювати суверенітет, диверсифікувати зовнішні зв’язки та поступово переорієнтовувати економіку з російського ринку на Європу, Індію та інші напрями.
Для Російської Федерації втрата Вірменії означатиме серйозне послаблення позицій на Південному Кавказі. Саме тому Москва діє за кількома сценаріями. Максимальний сценарій – повернути Вірменію під свій контроль через зміну влади та встановлення лояльного уряду, який заблокує прозахідні домовленості з ЄС, США та регіональними партнерами. Мінімальний сценарій – посилити проросійську опозицію, спровокувати післявиборчу дестабілізацію та обмежити свободу дій чинного уряду.
Росія використовує широкий набір інструментів впливу: підтримку проросійських політичних сил, економічний тиск, дезінформацію, роботу через бізнесові кола, релігійні структури та мережі, пов’язані з колишніми елітами. Особливу роль відіграють опозиційні партії, пов’язані з колишніми президентами Робертом Кочаряном і Сержем Саргсяном. Проблема полягає в тому, що значна частина нинішньої парламентської опозиції не є справді суверенною й проєреванською, а орієнтується на Москву.
Тому головним завданням для Вірменії є не лише захист чинного прозахідного курсу, а й формування нормальної суверенної опозиції. Демократія не може стабільно розвиватися, якщо вибір суспільства зводиться до протистояння між владою та проросійськими силами. Вірменії потрібна опозиція, яка буде критичною до уряду, але водночас проармянською, демократичною та орієнтованою на зміцнення незалежності держави.
Отже, російський сценарій зміни влади у Вірменії є реальним, але не гарантованим. Москва має ресурси, мережі впливу та зацікавленість у дестабілізації, однак вірменське суспільство вже значною мірою переосмислило роль Росії. Подальша стійкість Вірменії залежатиме від здатності зміцнити демократичні інституції, розширити співпрацю із Заходом, нормалізувати відносини з сусідами та остаточно вийти з логіки залежності від Російської Федерації.
