Майже половина українців готові на компроміси у переговорах щодо досягнення миру на Донбасі, але виступають проти проведення виборів і надання цим районам особливого статусу – соцопитування

Майже половина українців готові на компроміси у переговорах щодо досягнення миру на Донбасі, але виступають проти проведення виборів і надання цим районам особливого статусу – соцопитування
20 липня 2016.

Київ, 19 липня 2016 року – 47% українців готові на компроміси у переговорах щодо досягнення миру на Донбасі, проте не з приводу будь-яких питань. На півдні і Донбасі третина українців готові до будь-яких компромісів. Водночас, 13-14% українців вважають, що повертати тимчасово окуповані території можливо військовим шляхом. 43% громадян виступають проти проведення  виборів на тимчасово окупованих територіях; майже стільки ж, 48% – проти надання їм особливого статусу. «Важливо, що на самому Донбасі варіант з тим, щоб ці території без особливих повноважень були повернені під юрисдикцію України, є варіантом №1: його обирають 42% жителів Донеччини і Луганщини. Це відрізняється від того, що ми отримували минулої осені», – зазначила Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, презентуючи результати дослідження під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. При цьому, наголосила вона, суттєво змінилася думка жителів самого Донбасу щодо перспективи введення миротворчих сил. Якщо минулого року лише 16% були за і 68% проти, зараз ці цифри становлять відповідно 39% і 36%. Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, зазначила, що думка жителів Донбасу на звільнених територіях дуже відрізняється від настроїв мешканців тимчасово окупованих територій внаслідок впливу пропаганди. Загальні уявлення про громадську думку за лінією розмежування вдалося отримати шляхом телефонного опитування.

Більшість українців – 41% – переконані, що основним інструментом вирішення конфлікту на Донбасі є міжнародний економічний і політичний тиск на Росію, який у підсумку змусить її вийти з конфлікту. 28% вважають, що цьому сприятиме налагодження нормального життя на звільнених територіях. Водночас, зазначила Марія Золкіна, у суспільстві суттєво різниться бачення того, якою має бути державна політика щодо тимчасово окупованих територій. 23% підтримують повне припинення контактів, 19% – за те, щоб зв’язки були обмежені, проте люди могли перетинати лінію розмежування і отримувати на вільній території соціальні виплати.  12,5% виступають за збереження певних торгових зв’язків, а 16% – за поступову м’яку реінтеграцію з реалізацією політичної частини Мінських угод.

За результатами експертної дискусії щодо перспектив і шляхів реінтеграції Донбасу з’ясувалося, що в експертному середовищі єдиного бачення також немає. На думку Романа Безсмертного, Надзвичайного та Повноважного Посла України в Республіці Білорусь (2010-2011 роки), колишнього члена тристоронньої контактної групи з регулювання збройного конфлікту на сході, слід орієнтуватися на «поступову, плавну, мабуть, довгострокову реінтеграцію цих територій». На його думку, у рамках Мінського процесу знайти відповіді на всі питання неможливо. Більш того, війну на сході України бажано розглядати як континентальну проблему, з акцентом на ролі таких організацій як ОБСЄ і Рада безпеки ООН у його вирішенні. На внутрішньополітичному рівні, вважає він, Україні необхідно розробити стратегію повернення тимчасово окупованих територій. «Має бути складений єдиний документ, який би по таймінгу розписувався на декілька років і може навіть десятиліть і пов’язував кожен наступний крок із попереднім, з передбаченням наступного кроку за неможливості робити запланований, при цьому вживаючи відповідні санкції до порушника цього процесу», – пояснив пан Безсмертний. Паралельно з цим, значну роль у вирішенні конфлікту можуть зіграти неформальні міжлюдські стосунки.

На думку Володимира Фесенка, голови Правління  Центру прикладних політичних досліджень «Пента», нині ситуація у переговорах патова, тому що ті компроміси, на які готова Україна, не влаштовують керівників так званих «республік», як і навпаки. Вибори на тимчасово окупованих територіях, на його думку, можуть стати ключем до завершення конфлікту і реінтеграції територій. «Вибори – це інструмент припинення «ЛНР» і «ДНР», але вони мають припинятися уже у ході виборчого процесу. Якщо вдасться про це домовитися, можна буде реалізувати цю модель. Припинення сепаратистських республік – це обов’язкова умова, яку треба формалізувати і зафіксувати у переговорних документах. На мій погляд, це оптимальний сценарій», – заявив він. Реальне припинення вогню, на його думку, неможливе без залучення миротворчих сил. Проте найбільш реальний сценарій, вважає Володимир Фесенко, – поступове замороження конфлікту. «На багато років може розтягнутися змішана ситуація Карабаху пополам із Придністров’ям – «і воюємо, і торгуємо». Це найгірший варіант, у тому числі через те, що така ситуація сприятиме для нас і для Росії експорту звідти кримінальних практик і людей зі зброєю», – констатував він.

Богдан Яременко, голова правління Благодійного Фонду «Майдан Закордонних Справ», зазначив, що в України зараз є зручне поле для маневру стосовно «особливого статусу».  «Сьогодні можна легко підмінити контекст і ці теми федералізації, окремого статусу, автотомії від Києва вписати у тему децентралізації. Але тут мова не про децентралізацію політичну, не децентралізацію регіонів, а бюджетну децентралізацію – більше грошей залишатимуться місцевим громадам. Ці зміни до Конституції можуть створити те поле, яке дозволить сказати: «ми децентралізовані, це відповідає міжнародній практиці, це влаштовує всі регіони України, тому що це влаштовує всі місцеві громади». […] Це може змінити і внутрішнє поле, і ситуацію для України на переговорах», – вважає експерт.

У стратегії реінтеграції територій та політиці щодо них Україна має робити акцент не на відновленні контролю над територією, а на завоюванні довіри людей, які залишися за лінією розмежування. З огляду на це, зволікання з часом грає не на користь України. «Ми повинні насамперед воювати не за території, а за людей. Через 5 років нам не буде кого повертати», – зазначив  Дмитро Ткаченко, експерт аналітичного центру «Фабрика думки «Донбас». Він зауважив, що згідно з останніми опитуваннями IFES, вже зараз 18% мешканців тимчасово окупованих територій вважають себе громадянами так званої «ДНР», а 28% бояться повернення під контроль української влади. «Пріоритет вирішення цього конфлікту виходить на інформаційну політику. Вигравши цю війну у головах людей, ми зможемо легше виграти її військовим шляхом», –  підкреслив Сергій Гармаш, головний редактор  видання «ОстроВ». Зокрема, щоб заспокоїти людей,важливо визначити на законодавчому рівні, які особи, які зараз проживають у так званих «республіках», не вважатимуться такими, що співпрацювали з бойовиками. Він особливо наголосив на тому, що суспільству важливо не перекладати всю відповідальність за події на сході на людей, які залишилися за лінією розмежування. «[На рівні органів державної влади] ніхто не визнає своєї провини, але всі бачать вину у тих, хто звідти. І чим більше ми про це говоримо, тим важче повернути ці території», – підкреслив він.

Богдан Яременко та  Віталій Сизов, аналітик Донецького інституту інформації,наголосили на тому, що необхідно підтримувати канали зв’язку із мешканцями тимчасово окупованих територій. Будь-яка ізоляція, навпаки, сприятиме дедалі більшому відчуженню. «Важливо, щоб Україна зберегла неформальні зв’язки в економіці і освіті – щоб люди отримували українські  сертифікати і документи», – зауважив Віталій Сизов. «Наша задача – забрати звідти молодь, яка хоче звідти виїхати, і закріпити її тут, тому що за 10-20 років це покоління буде реінтегрувати цю територію. Без повернення вишів, преси, громадських організацій там буде дуже важко щось зробити», – підкреслив Олексій Рябчин, народний депутат України (фракція «Батьківщина»).

Поділитися у соцмережах

Twitter