Київ
,

Що таке «93%» і що потрібно знати про ПТСР: дискусія за участі психологів, ветеранів і представників влади

Київ, 23 вересня 2017.

18 вересня на засіданні парламентського комітету з питань охорони здоров’я полковник Олег Друзь, начальник клініки психіатрії Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», заявив, що 93% учасників АТО на Донбасі є «потенційною загрозою для суспільства». Заява спровокувала хвилю обурення і критики. Інформаційно-координаційний центр та Український кризовий медіа-центр запропонували психологам, ветеранам АТО, психіатрам та представникам Збройних сил зібратися за круглим столом і спробувати з’ясувати, що саме стоїть за цифрою 93% і яка реальна ситуація з психологічною адаптацією учасників бойових дій, яких в Україні вже понад 300 тисяч.

93% – не про «небезпечних», а тих, хто схильні мовчати про свій стан – психіатри

Співробітник госпіталю мобільної оборони Євгенія Гриневич роз’яснила заяву полковника Олега Друзя. «Цифра, яка прозвучала – 93% – це військовослужбовці, які приховують ознаки і симптоми ПТСР (посттравматичного стресового розладу) і не звертаються до фахівців», – прокоментувала вона. Це дані дослідження ПТСР у ветеранів з інших країн, які пройшли війну в Афганістані, Іраку, Ізраїлі. В Україні на базі військових госпіталів такі дослідження проводяться вже 2 роки, але ще не завершені: розробка та перевірка методології у цій сфері займають дуже багато часу. Точної оцінки та відсоткового співвідношення, скільки ветеранів АТО мають ПТСР і певні психічні розлади, поки що немає.

Українські науковці, серед яких – завідувач кафедри психосоматичної медицини і психотерапії Національного медичного університету ім. Богомольця Олег Чабан, дослідили стресостійкість військових, ризики розвитку і особливості прояву ПТСР. «Ми виявили достатньо високий рівень агресивності, що характерно для військових у світі взагалі. Людина, яка йде виконувати військовий обов’язок, тобто вбивати когось – вона повинна бути агресивна. Але ця агресія направлена. Ми ж виявили приховану агресію, яка направляється на того, хто поруч, на своїх близьких та рідних», – розповів Олег Чабан. Встановили також, що жінки більше схильні стримувати свої емоції, у них ПТСР проявляється на соматичному рівні; чоловіки – ні. У жінок з досвідом бойових дій значна вірогідність появи проблем з репродуктивними функціями. «Жінок в армії зараз дуже багато. В деяких підрозділах їх більше 10%. За результатами цієї роботи, ми подали пропозицію до Генерального штабу щодо розробки змін до умов підписання контракту, можливо для розробки і підписання такого документу, який називається в світі «медичне інформування», тому що насправді у нас жінки не підписуються ніяких документів перед тим, як іти на війну», – зазначила Оксана Гаврилюк, директор Інформаційно-координаційного центру.

Фахівці наголосили, що ПТСР не обов’язково розвивається у кожного, хто має досвід бойових дій. «Діагноз «ПТСР» не можна поставити «з льоту», через 2 тижні, тому що він формується не менше через 4-6 місяців після припинення психотравмуючого впливу. Знов таки, це цілий комплекс симптомів. Треба підходити до цього дуже зважено, тому що навісити ярлик «ПТСР» дуже легко», – наголосив Олександр Зборовський, директор Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака Національної академії медичних наук України. Більш часті випадки – це гострі стресові реакції, які у разі вчасної психологічної допомоги минають, зазначив Олег Чабан. «Все одно в кінці ми вийдемо на 1-2% ПТСР. […] Одна з наших рекомендацій – дати їм можливість змагання, стрільби на змаганнях. Дайте їм можливість розряджатися – тоді ПТСР не буде», – зазначив він.

Стан справ: робота є, системності – немає, ефективність – під питанням

На сьогодні у кожному батальйоні ЗСУ є психолог, а у кожному військовому комісаріаті відновили посади психологів, розповів Сергій Грилюк, начальник управління психологічного забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Але працюють вони з бійцями до демобілізації, за потреби надаючи первинну психологічну допомогу. Далі цим питанням мали б займатися Мінсоцполітики. «Ми створюємо єдину для Збройних Сил та інших силових структур концепцію психологічного забезпечення. Проблемою є те, що відсутня взаємодія на рівні, коли військовослужбовець перестає бути військовослужбовцем», – пояснив Сергій Грилюк.

Олександр Зборовський, директор Інституту невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака Національної академії медичних наук України, розповів, що вони вже тривалий час працюють із переселенцями, ветеранами і їхніми родинами, зараз із Головним управлінням морально-психологічного забезпечення ЗСУ розробляють програму професійної допомоги психологам, які працюють із військовими на Донбасі.

Військовий психолог та ветеран АТО Андрій Козінчук наголосив, що відсутня єдина система допомоги демобілізованим: кожна державна інституція займається своїми функціями, але єдиної структури немає. Це і призводить до хаосу і непорозуміння між органами державної влади та АТОвцями.

Основна проблема – велика недовіра ветеранів до психологів і психіатрів. По-перше, ветеранам не хочеться визнавати, що вони не можуть вирішити свою проблему самостійно, більшість не задумуються про те, щоб звернутися до психолога. По-друге, з їхніх слів, часто допомога, яку їм пропонують (або нав’язують), більше дратує, ніж допомагає. Дратує і риторика довкола цієї теми – коли про ветеранів говорять як «соціально небезпечних» або «хворих», яких треба лікувати. «Хлопцям, які були в АТО, доводиться весь час виправдовуватися, що вони «нормальні». Так, ПТСР є, є певні наслідки, але що таке ці «наслідки» – ніхто не знає. […] Треба розуміти, що таке ці 93%, які «можуть нести загрозу суспільству», як це проявляється у мирному житті. Неправильно говорити узагальненнями – важливо говорити фактами», – підкреслив Масі Найєм.

«Ветеранів дуже бісить слово «реабілітація», спробуйте говорити «адаптація», – наголосив Андрій Козінчук. На його думку, найбільш ефективна підтримка ветеранів – коли з ними працюють психологи, які самі ветерани з досвідом бойових дій. Олег Чабан для надання первинної психологічної допомоги ще у зоні бойових дій пропонує давати відповідні знання військовим капеланам, яким бійці довіряють більш охоче, ніж психологам, та пропонувати таку підготовку бійцям-волонтерам, які за фахом самі психологи.

Гостро стоїть проблема психологічної адаптації не тільки військовослужбовців, але й журналістів та волонтерів, які працюють в зоні конфлікту. «Позиція журналіста особливо складна […]. По-перше, журналіст є свідком подій, по-друге – тим, хто працює із групами людей, які постраждали – дітьми, військовими, вимушено переміщеними особами, і вони беруть на себе цей біль; також журналіст є посередником між цими групами та подіями і рештою громадян, до яких він або вона намагається донести інформацію», – пояснила Марина Безкоровайна, керівник проектів з розвитку медіа Офісу Координатора проектів ОБСЄ в Україні. У журналістів присутній додатковий психологічний тиск через необхідність «вимикати» власні емоції і дотримуватися фактів. Постійне стримування емоцій може призводити до подальших психічних розладів чи травм. Офіс координатора проектів ОБСЄ в Україні разом з фахівцями Психологічної кризової служби провели анонімне онлайн-анкетування журналістів, які висвітлюють події на Донбасі. Серед 52 опитаних (чоловіків та жінок порівну) 70% журналістів працюють безпосередньо в зоні конфлікту, 25% – з групами постраждалих від війни. «У більшості опитаних є порушення сну, перепади настрою, вибухи агресії, бажання уникати людей, бажання самотності, дратівливість», – підсумувала результати опитування Марина Безкоровайна.

Учасники дискусії погодилися, що необхідно об’єднувати для обговорення усіх, хто вже працює з цими питаннями, і спільно напрацьовувати системні рішення. Ситуація потребує фахової оцінки психологів та науковців, а також належної співпраці всіх органів державної влади.

Поділитися у соцмережах

Twitter
Більше новин по темі