Київ
,

Ідентичність, єдність та виклики сьогодення: про що говорили експерти у День соборності України?

Ідентичність, єдність та виклики сьогодення: про що говорили експерти у День соборності України?
Київ, 25 січня 2020.

22 січня Україна відзначала День соборності – день проголошення Акту злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки у 1919 році. У цей же день у 1918 році відбулося проголошення незалежності УНР.

З нагоди Дня соборності пролунало багато думок експертів і громадських діячів про те, наскільки консолідованою є країна, що об’єднує і роз’єднує суспільство, які виклики чекають Україну у найближчий час та як на них відповідати. У цьому матеріалі ми зібрали для вас ключові тези спікерів з прес-брифінгів в УКМЦ.

Про мову, ідентичність та єдність

Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

«Останнім часом ми почули [від влади] символічні звернення, де, як на мене, акценти розставляються не на тому, що нас об’єднує – що проголошується, а якраз навпаки; що вулиці потрібно називати іменами науковців і космонавтів – неконфліктних постатей. Але якщо подивитися на національних героїв більшості країн – усі вони є контраверсійними постатями.

Гуманітарна політика й політика пам’яті в Україні має будуватися на тому, щоб національні герої, які внаслідок радянської пропаганди стали антигероями й сприймаються в громадській свідомості як «конфліктні», ставали неконфліктними й шанованими в державі постатями. Як приклад – Грушевський, Винниченко і Петлюра: наприкінці 80-х років вони ще роз’єднували, а зараз вони є в усіх підручниках і вже не сприймаються як конфліктні».

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті:

«Очевидно, що зараз українців найбільше об’єднує безпековий виклик – у нас з’явився зовнішній ворог. Але паралельно з цим консолідуючим фактором  ми повинні приділяти увагу освіті, поясненню логіки державотворення, пошуку спільних цінностей. Ми бачимо із результатів соцопитувань, що не всі українці розуміють важливість участі у політичному процесі, сплати податків, хоча це ключові речі для формування громадянської нації.

Щодо риторики влади: якщо нам хочеться вбачати розділяючи меседжі, якщо ми готові їх сприймати – ми їх там побачимо. Політична конкуренція у даному питанні не завжди допомагає нам чути і розуміти позицію іншого. Давайте не забувати про те, що 100 років тому невміння порозумітися між собою призвело до того, що ми втратили державність».

Володимир Кулик, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України:

«За прекрасними відсотками громадської думки [опитування Фонду «Демократичні ініціативи», оприлюднене 21 січня] ми бачимо, що більшість українців згодні, щоб українська мова була атрибутом державності, головним її символом і вартістю. Ключове завдання для держави – як тепер поєднати цю символічну роль української мови і реальну повсякденну мовну практику, про яку соціологи, на жаль, мало запитують.

Ключовим моментом мовної політики у 2019 році було ухвалення закону про мову. У держави завжди є варіант дозволити його спустити на гальмах – не дбаючи про належне виконання закону сама і таким чином даючи громадянам зрозуміти, що їм теж можна не перейматися. Але 80% респондентів згодні з тим, що всі керівники держави та державні службовці повинні у робочий час спілкуватися державною мовою. Навіть на Сході так уважає 64%, а на Півдні аж 71%. Отже, громадяни підтримують не лише символічну функцію державної мови, а й комунікативну, і саме цьому потрібно наголошувати й використовувати в боротьбі за виконання мовного закону».

Вахтанг Кебуладзе, філософ, викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка та НаУКМА:

«Не можна згортати декомунізацію і десовєтизацію – не лише вулиць, але й вищої освіти: це запорука нашого майбутнього. Ми маємо розуміти, що культура – це також про безпеку. Якщо ми не очистимо наші університети, дослідницькі інститути, а отже й свідомість громадян від радянських кліше – годі сподіватися перемогти у цій війні. Це щільно пов’язано також з питанням про українську мову, з питаннями, хто для нас герої, хто злочинці, хто є жертвою, а хто агресором. «Какая разница» не працює, якщо ми хочемо побудувати політичну націю».

Навіть наші партнери на Заході не завжди розуміють, що Україна – повністю двомовна країна, що ми вільно розуміємо обидві мови, і йдеться не про проблему повсякденного спілкування, а про інструмент маніпуляції. Мова може бути інструментом маніпуляції, але й може бути інструментом консолідації».

Сергій Квіт, голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, професор НаУКМА:

«Велика проблема у тому, що нова влада не заявляє чітку позицію – що ми хочемо. Це має велике негативне значення і всередині України, і ззовні. Якщо ми не скажемо, хто ми такі, чого ми хочемо, які цінності ми готові відстоювати і які цінності нас об’єднують, хто наші друзі і хто наші вороги – на нас ніхто не буде зважати і обличчя нашої держави розмивається: наші партнери не мають чіткого розуміння, з ким вони мають справу».

 

Про виклики-2020 для України

Володимир Василенко, аудитор Національного антикорупційного бюро України, представник України в Раді ООН із прав людини у 2006-2009 роках:

«Зараз існують реальні загрози самому існуванню незалежної України. Президент Зеленський під час виборчої кампанії легковажно пообіцяв українцям швидке припинення війни, яку Україна не починала – і тому не може припинити. Росія свідомо продовжує війну на виснаження, примушуючи керівництво України до нових поступок, до врегулювання, яке легалізуватиме територіальне розшматування України та ліквідацію її унітарного державного устрою.

Влада повинна припинити заколисувати громадськість казками про прагнення Росії до миру – тому що  Росії потрібен не мир, а капітуляція України. Першочерговим завданням має стати підвищення боєготовності і боєздатності Збройних сил. Під час переговорів будь-якому форматі представники України мають вимагати виведення усіх російських військ з окупованих територій, а Верховній Раді варто було б розробляти закон не про особливий статус Донбасу, а про особливий правовий режим на деокупованих територіях».

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу:

«Скоро настане 6 річниця окупації Криму. За ці 6 років всіма міжнародними інституціями прийнято десятки документів, де чітко визнається, що Росія – агресор, а Крим – окупований, з рішучими вимогами до Росії – але жодна з них не була виконана. Росія не виконує рішення міжнародних судів щодо скасування заборони Меджлісу, щодо в’їзду до Криму голови Меджлісу. У Криму тривають репресії, кримських татар вичавлюють з півострова.

Ми маємо мобілізуватися і конкретними діями підштовхувати міжнародні інституції знаходити механізми реалізувати ці рішення в реальному житті. Ми закликаємо громадські організації розробляти конкретні тактичні дії, які об’єднують усіх нас всередині країни і підштовують наших партнерів, запобігають здачі інтересів України на міжнародній арені. Якщо ми самі себе не будемо захищати – ніхто не буде захищати нас».

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»:

«Хоча зараз багато кажуть про те, що про відновлення імпорту російського газу мова не йде, частота, з якою це звучить, тональність і деякі висловлювання посадовців, що, мовляв, законодавчих обмежень для відновлення імпорту немає, свідчать про те, що це незабаром може стати реальністю.

Ніякого відновлення імпорту газу з Росії не може бути, доки триває російська агресія. Має бути поставлена умова, що переговори про поновлення газової торгівлі можливі лише тоді, коли буде відновлена організаційна і технологічна цілісність видобувного і трубопровідного комплексів НАК «Нафтогаз України». Тобто – повернуті під контроль України активи, захоплені на шельфі Чорного моря, у Криму і на окупованій частині Донбасу. Верховна Рада має розробити законопроект або поправку до чинного законодавства, щоб унеможливити перспективу відновлення газового бізнесу з Росією «як зазвичай». Інакше це обернеться розширенням плацдарму російської агресії проти України зсередини України».

Ігор Коліушко, виконавчий директор Центру політико-правових реформ:

«Конституція і законодавство гарантують єдність держави. Якщо вони дотримуються – країна має сильні інституції і спроможність до розвитку, тому що вона є прогнозованою і для власних громадян, і для іноземних інвесторів. Коли спостерігається постійний хаос і зміна правил гри – такій державі не довіряють. … Найбільше шкоди нашому розвитку і нашій соборності завдає невизначеність у стратегічних питаннях. І якщо посадовець надає результатам соцопитування більшу вагу, ніж нормі Конституції – це означає, що ми втрачаємо фундамент».

Серед головних викликів у сфері верховенства права, каже він, – забезпечення якості законодавчих ініціатив, особливо тих, що стосуються внесення змін до Конституції України. У роботі Кабінету міністрів – охоплення увагою усіх життєво важливих питань, а не лише тих, що обрані як пріоритети, та запуск Директоратів у більшості міністерств. У судовій гілці влади є ризиком скорочення складу суддів Верховного Суду удвічі , відповідно до змін до закону «Про судоустрій та статус суддів».

«Вирішувати, хто має піти, будуть люди, причетні до нової влади. Потім, вочевидь, приймуть рішення, що у такому складі суд не справляється – і знов нова влада вирішує, кого набрати. На думку експертів Центру політико-правових реформ, норма про скорочення кількості суддів удвічі не відповідає Конституції. Ми чекаємо рішення Конституційного суду з цього питання».

Анатолій Ткачук, директор з питань науки і розвитку Громадської організації «Інститут громадянського суспільства»:

«Зараз дуже важливо не перекроїти модель децентралізації. Тому що коли ми говоримо, що для завершення реформи потрібно змінювати Конституцію – це означає, що ми ставимо під загрозу завершення реформи. Добре, що зараз ці зміни відкликали. У першому читанні проголосований законопроект, який надає право Кабміну затвердити громади, і я сподіваюся, що до кінця 2020 року ми отримаємо цей український «килим», який має і вертикальні, і горизонтальні нитки: вертикальний зв’язок між державним рівнем і кожною невеликою одиницею та горизонтальний – між громадами, оминаючи рівень області».

Олександр Савченко, економіст, президент Міжнародного інституту бізнесу:

«Важливо, щоб критика на адресу влади з боку громадянського суспільства була конструктивною і націлена на підштовхування влади у правильному напрямку – щоб ми не поєднали зусилля разом з іншими, хто воює з нею: Росією, корупціонерами та олігархами».

Поділитися у соцмережах

Twitter
Більше новин по темі