Україна отримала офіційне запрошення взяти участь у саміті лідерів країн НАТО, який відбудеться 24–25 червня в Гаазі. Для Києва на цьому саміті будуть особливо важливими дві теми. Перша – питаня переспектив вступу до НАТО. Друга – продовження військової допомоги від країн Альянсу та наявність належних ресурсів. Про український контекст саміту НАТО 2025 в ефірі телеканалу FREEДОМ розповів керівник Групи аналізу гібридних загроз УКМЦ Володимир Солов’ян.
Текстова версія інтерв’ю:
Що варто насамперед очікувати Україні від саміту НАТО?
Саміт НАТО може стати майданчиком для уточнення позиції США щодо подальшої підтримки Києва, а також для спроби вплинути на Білий дім в питанні поставок зброї. Втім, я не думаю, що саміт НАТО докорінно змінить позицію Дональда Трампа. Скоріше йдеться про створення фону рішучості європейських країн в рамках широкого тиску на президента США в українському питанні. Зрештою, на мій погляд, ключову роль можуть відіграти не європейські лідери, а американські виробники зброї у США.
Як ви вважаєте, чи готові американські оборонні компанії активно лобіювати продаж американського озброєння Україні, навіть якщо це суперечитиме політичному курсу Трампа?
Думаю, що такі спроби відбуваються в непублічній площині. В цьому контексті я би звернув увагу нещодавній публічний конфлікт між Дональдом Трампом та Ілоном Маском. Нагадаю, що Маск виступав проти традиційних корпорацій-виробників озброєнь, таких як Boeing, Northrop Group, Lockheed Martin. Він критикував виділення великих бюджетів на програми розробки та виробництва зброї, яка на його думку, не відповідає вимогам війн майбутнього. Так, програмі винищувачів F-35 Маск протиставляв розвиток безпілотних систем, що відповідає його власним бізнес-інтересам. Тому той факт, що Маск випав з найближчого оточення Трампа, може мати позитивні наслідки для традиційних виробників озброєння, адже вони прагнуть розширення замовлення на ракети й інші компоненти, важливі для України.
Щодо оборонного бюджету НАТО, генеральний секретар Єнс Столтенберг заявив, що на цьому саміті представлять остаточний план, як досягти рівня видатків 5%, з яких 1,5% на інвестиції у сферу безпеки й національної стійкості. Як ви думаєте, куди будуть направлені ці витрати?
Кошти, про які йде мова, виділятимуться не тільки на виробництво та закупівлю зброї, а й зміцнення енергетики, кіберзахисту та інформаційну роботу щодо підвищення обізнаності суспільств.
Європейським країнам необхідно розуміти, що в умовах дефіциту безпеки неможливо розвивати економіку, культуру та інші соціальні сфери. Сьогодні ж навіть після російської агресії, не всі країни ЄС готові переглянути свої пріоритети. Особливо це видно на прикладі країн півдня Європи – в Італії, Іспанії, Греції більшість громадян виступає проти нарощування оборонних видатків. Але приклади енергетичних блекаутів, які відбулись в квітні в Іспанії та Португалії, засвідсують що безпека – це базис для розвитку всіх інших сфер.
Оскільки впродовж останніх десятиліть Європа звикла жити в парадигмі «кінця історії», навіть так звані ультиматуми Путіна, висунуті Кремлем на адресу Заходу напередодні повномасштабного вторгнення в Україну, не були осмислені в європейських столицях. При цьому я в жодному разі не закликаю йти на поступки Москві. Навпаки, європейцям слід мобілізуватися й усвідомити, що російська агресія проти України – це не лише війна українців, а спільний безпековий виклик і навіть ті країни, що нині почуваються у відносній безпеці, завтра можуть стати об’єктами гібридної агресії.
Минулого року європейські країни НАТО й Канада надали Україні більше військової допомоги, ніж США. Однак чи готова Європа нарощувати допомогу і розбудовувати власний оборонний потенціал?
ЄС має розвивати власний військово-промисловий комплекс і скорочувати залежність від США, адже 80% озброєнь та військової техніки, яка перебуває в арсеналах європейських армій, вироблена поза межами ЄС. Ця статистика говорить про те, що багато часу було втрачено не лише в часи політики роззброєння, але, на жаль, навіть після 2022. Бачимо, що реальні кроки щодо збільшення фінансування військового виробництва на загальноєвропейському рівні були здійснені лише після перемоги Дональда Трампа, коли стало очевидно, що США змінюють свій підхід до участі в забезпеченні безпеки Європи.
Відсутність скоординованої загальноєвропейської політики в галузі ВПК, а також конкуренція між ключовими європейськими країнами-виробниками – Францією, Німеччиною, Великою Британією – фактори, які уповільнюють темпи та масштабування виробництва озброєнь.
В контексті прямої допомоги Україні, європейці схильні “заливати” проблему грошима. Натомість в довготривалій перспективі для стримування Росії необхідно шукати комплексний підхід – спільні виробничі платформи, єдину політику розвитку європейського ВПК.
В кулуарах можуть бути обговорення як посилити підтримку України. Але чого не вистачає Україні, щоб стати повноцінним членом Альянсу?
Щодо питання членства України в НАТО – наразі консенсусу серед європейських країн немає. Хоча Україна озброєна технікою НАТО та взаємодіє із союзниками, основна перепона полягає в тому, що війна з Росією ще не завершена. Відповідно, багатьма країнами НАТО вступ України до Альянсу розглядається як ризик прямої конфронтації з Росією. Натомість свою участь в НАТО ці країни розглядають через призму національної безпеки, ключовим елементом якої, з позиції європейців, є неучасть їхніх армій в конфлікті з країною, що володіє ядерною зброєю.
Тож ключове завдання для України в даних умовах – модернізувати армію й розвивати ВПК, щоб в момент історичних змін, коли Росія не зможе утримувати окуповані території, ми були готові швидко приєднатися до Альянсу. Впевнений, що така можливість виникне, адже російська історія завжди розвивалась за «принципом маятника». З огляду на економічні проблеми, з якими Росія зіштовхнеться в найближчому майбутньому, це цілком можливий розвиток подій.
