П’єр Сотрей
Стаття була опублікована у французькій газеті L’Obs (Nouvel Observateur) 23 липня 2015 року
Кілька місяців назад «L’Obs» зустрівся з одним із лідерів проросійського сепаратизму. Розслідування щодо його вбивства розкрило масштабну схему нелегальної наживи на російської гуманітарної допомозі. Сліди цієї схеми ведуть до Москви.
1 січня 2015-го року на сході України військовий командир Александр Бєднов, на прізвисько «Бетмен», та його шестеро охоронців потрапили у засідку. Їх жорстоко розстріляли. Вбивці залишили по собі дві розбиті машини та сім трупів. Вражаюче вбивство чоловіка, який забагато знав.
З травня 2014-го року на Донбасі відбувається війна між українською армією та проросійськими сепаратистами, яких підтримує Москва. З серпня 2014-го року Росія відкрито відправляє на території, контрольовані сепаратистами, гуманітарні вантажі, призначені для цивільного населення. Водночас, НАТО та ЄС звинувачують Росію у тому, що під виглядом гуманітарних вантажів вона передає сепаратистам військову допомогу та зброю.
У вбивстві одного із найвпливовіших військових ватажків проросійських сепаратистів винні зовсім не українці. Зведення рахунків є завершенням внутрішньої боротьби, яка тривала вже багато місяців, поміж Александром Бєдновим та Ігорем Плотницьким, іншим лідером «ЛНР». Плотницький, цей пузатий лідер батальйону «Заря», був обраний очільником «ЛНР» у листопаді 2014-го під час пародії на референдум. На виборах від переміг «Бетмена». Відтоді Ігоря Плотницького одноголосно вважають «людиною Кремля» у Луганській області. Але окрім політики, деякі фінансові ігри прискорили кінець командира «Бетмена».
«У «Бетмена» були докази причетності Плотницького до різних схем, зокрема, і до нелегальної наживи на гуманітарній допомозі. Саме за це він і заплатив життям», – розповідає Юрій Б. у своїй маленькій квартирі у Санкт-Петербурзі. Цей 60-річний росіянин був одним із радників «Бетмена». Побоюючись за власне життя, він повернувся в Росію після шести місяців перебування у Луганську.
«Ми не були ангелами, усі проросійські батальйони займалися рекетом на місцевих підприємствах та використовували різні злочинні схеми для власного фінансування», – зізнається він. «Це була така форма анархічного податку». Сепаратистські регіони утворюють справжній кримінальний анклав від самого початку війни в Україні. Тут свій бізнес, свої правила, і звісно, свої кримінальні «хрещені батьки».
За словами Юрія Б., Ігор Плотницький є «хрещеним батьком» Луганська. «Усі знали, що Плотницький займався нелегальною наживою на гуманітарній допомозі у регіоні. У жовтні 2014 року, “Бетмен” доручив мені зібрати інформацію про обсяги цього трафіку», – продовжує розповідати він. Колишній слідчий кримінальної поліції у Санкт-Петербурзі, Юрій Б. швидко береться до справи, за допомогою численних зв’язків у луганській міліції. «Цифри були вражаючі, йшлося про суми у декілька мільйонів доларів», – продовжує він. Результати цього дослідження спричинили до того, що «Бетмен» та його люди захотіли будь-якою ціною скинути Плотницького.
У листопаді 2014, коли Плотницького «обрали» Президентом «Луганської народної республіки», «Бетмен» вийшов на контакт із двома «господарями війни» у регіоні – казацьким отаманом Павлом Дрємовим та Алексієм Мозговим. Їхньою спільною метою був заколот проти Плотницького. Вони мали за собою декілька тисяч бійців і вважали, що цього достатньо.
Оприлюднюючи деякі елементи розслідування, вони сподівалися усунути Плотницького. 29 грудня 2014-го року, Павел Дрємов оприлюднює відео під назвою «Плотницький, у відставку!», де обурено заявляє «З десяти гуманітарних конвоїв, народ не отримав щодного! Усе було продано!». Три дні потому, «Бетмен» помирає від численних кульових поранень. «Після цього вбивства, люди Плотницького проводили обшуки на наших базах, вони вилучили усі документи, які ми зібрали», – розповідає Юрій Б. «Нічого не залишилося».
З серпня 2014-го року російський уряд відправив тридцять гуманітарних конвоїв на Донбас, що дорівнює приблизно 20.000 тонам харчових продуктів, медикаментів, бензину та будівельних матеріалів. Дуже швидко ці відправлення перетворилися на інструмент пропаганди з Москви. Білі вантажівки гуманітарних конвоїв без кінця показували на усіх російських державних каналах – вони мали демонструвати, що Росія є єдиною державою, яка воліє врятувати мешканців Донбасу від «геноциду», організованого «фашистами з Києва» та їхніми західними союзниками.
«Ця операція є насамперед політичною, ми намагаємося триматися від цього якомога далі», – розповідає член Міжнародного комітету Червоного Хреста, який перебуває з місією на Донбасі. Він уточнює, що конвої з Росії містять величезні обсяги допомоги мешканцям Донбасу – ці обсяги значно перевищують допомогу, яку привозять громадські організації.
Куди іде гуманітарна допомога?
Офіційні представники проросійських сепаратистів у Донецьку стверджують, що близько 400 тисяч людей залежать від гуманітарної допомоги з Москви. Вони також наполягають, що «технічно неможливо» використовувати цю гуманітарну допомогу не за призначенням. Водночас, велика частина мешканців каже, що ніколи не бачили цієї допомоги.
Комплектацією та відправкою гуманітарних вантажів на Донбас займається Міністерство надзвичайних ситуацій РФ. Офіційний речник міністерства, Алексєй Вагутовіч, у телефонній розмові заперечує цей факт. Стверджує, що це «злі чутки». Він визнає, натомість, що Москва жодним чином не контролює розподіл гуманітарної допомоги на Донбасі: «Наша єдина місія полягає у тому, щоб ці вантажі доїжджали до Донецька та Луганська». Решта – на совісті місцевої, сепаратистської, влади. Саме тут, вірогідно, і починаються зловживання.
Яна Коцюруба знає систему зсередини. З жовтня 2014 року до січня 2015 року вона працювала у соціальній службі сепаратистів у Луганську. «Моя роль полягала у тому, щоб збирати від населення запити про допомогу та передавати їх до Міністерства соціальних справ ЛНР», – тихим голосом розповідає молода жінка, коли ми зустрічаємося в одному із парків міста. «Попри великі запаси на складах, роздачі відбувалися нечасто», – продовжує вона, – «лише ті люди, які тихо приходили до нас в адміністрацію, отримували пакунки. Ті, хто не міг прийти, нічого не отримували. У той самий час, продукти, як ми би мали роздати, почали з’являтися на ринках та у магазинах Луганська».
З осені 2014 року, сепаратисти «націоналізували» частину магазинів та ринків. За словами Яни Коцюруби, саме з того моменту почався масивний продаж гуманітарної допомоги. Згідно з оприлюдненим 21 травня документом, який з’явився на сайті «Інформатор-Луганськ», у націоналізованих магазинах «ЛНР» продавали навіть ті продукти з гуманітарних вантажів, в яких збіг термін зберігання.
Російський слід
Капітан Роман О. («Пластун») також брав участь у розслідуванні «Бетмена» щодо Плотницького. Цей казак із зламаним носом – із тих небагатьох бійців батальйону «Бетмена», котрим вдалося уникнути «чисток». Сьогодні він залишається командиром близько сотні людей. Вважає, що частка гуманітарної допомоги, яка була використана не за призначенням, сягає колосальних розмірів, «до 50% від загальної кількості», – пошепки повідомляє він, коли ми залишаємося наодинці, подалі від сторонніх поглядів. «Пластун» стверджує, що ці продукти з гуманітарних вантажів легко віднайти у продажу у сепаратистських регіонах, але також в Україні, куди їх доставляли контрабандою.
Гуманітарна допомога часто стає здобиччю господарів війни у зонах конфліктів. Втім, якщо вірити «Пластуну», випадок Донбасу суттєво відрізняється. Чоловік звинувачує російських політиків у тому, що вони є прямо задіяні у ці брудні справи.
«Частина доходів від нелегального продажу повертається у Росію, у кишені тих самих посадовців, які організують відправку гуманітарних вантажів», – стверджує він. Це неможливо перевірити, але «Пластун» наполягає, що знає про це з перших рук. Вважає, що наказ прибрати «Бетмена» надійшов напряму із Москви.
«Пластун» наполягає, що відповідальність за вбивство командира лежить на російському полковнику, якого звати Євгеній Вагнер. У вересні 2014 року Вагнера призначили заступником командуючого Об’єднаної групи військ з проведення контртерористичних операцій на території Північно-Кавказького регіону РФ. Чому полковник опинився на сході України? Мабуть, йдеться про «домовленість». З листопада 2014 року, численні проросійські групи у Луганському регіоні, опозиційні до Плотницького, були примусово роззброєні. Всі вони, під час розмови, вказують на полковника.
«Я зустрів Вагнера та його людей у лютому», розповідає «Пластун», «я його питав, чи це не його люди стоять за вбивством мого командира. Він промовчав. Він, натомість, зізнався, що рішення прибрати “Бетмена” було прийняте на найвищому рівні у Міністерстві надзвичайних справ Росії».
Хто дав наказ? «Я не боюся смерті, але у мене є родина, і я знаю, що ці люди здатні на все», – відповідає «Пластун», коли йому задають це питання. «Я хочу лише сказати, що незаконний продаж гуманітарної допомоги такого масштабу був би неможливим без співучасті російських посадовців», – продовжує капітан. Ми не змогли знайти підтвердження цих звинувачень.
У рідному Стаханові, розташованому у 50 км від Луганська, Павел Дрємов підтримує версію Юрія Б. та «Пластуна»: «Ми передали документи про Плотницького людям “Бетмена”. Я вважаю Плотницького зрадником». Дрємов стверджує, що у нього ще залишилися докази, але не хоче їх оприлюднювати: «Я не хочу, щоб наші вороги скористалися цією інформацією для дискредитації нашої спільної справи». Якщо би вони були оприлюднені, величезний шар російської пропаганди розсипався би на очах. До того ж, смерть «Бетмена» поставила Дрємова на місце.
Алексію Мозговому пощастило менше. Багато місяців тому «Пластун» говорив про те, що він боїться, що на Мозгового чекає доля «Бетмена». Він не помилився.
23 травня 2015-го року, о 17.50 Мозгового та його охоронців вбили неподалік від Луганська. У своєму останньому інтерв’ю британській газеті The Independent Мозговой стверджував, що отримував погрози. Хто хотів його вбити? «Ті, хто не хотів, щоби припинився потік грошей у їхні кишені».
