Київ, 21 липня 2016 року – Як представники української влади, так і проросійські сепаратисти на сході України незаконно, а подекуди секретно, утримують цивільних осіб впродовж тривалого часу під вартою та піддають їх тортурам. Такі висновки представили у своїй доповіді представники Amnesty International і Human Rights Watch під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. «Ми хочемо наголосити: те, що доповідь охоплює порушення по обидва боки від лінії розмежування, жодним чином не означає зрівняння сторін. Це також не означає, що сторони однаковою мірою відповідальні, або що вони скоїли однакову кількість порушень, – підкресила Рейчел Денбер, директор Human Rights Watch по Європі та Центральній Азії. – Головне – що були скоєні порушення, і ці випадки потрібно розслідувати».
Дослідження правозахисників ґрунтується на 40 особистих інтерв’ю – із постраждалими, їхніми рідними, адвокатами, представниками міжнародних організацій, які присутні на сході України, представниками українського уряду і так званих «республік». «У доповіді ми задокументували 18 випадків свавільного тривалого утримання цивільних осіб з боку української влади та проросійських сепаратистів. Більшість із них трапилися у 2015-на початку 2016 року. […] Майже в усіх цих випадках цивільні особи зазнали фізичного насильства, деяких із них катували. У всіх випадках цих людей утримували у повній ізоляції від зовнішнього світу», – розповіла Рейчел Денбер.
У доповіді, серед інших, особливо наголосили на випадках із Костянтином Безкоровайним, мешканцем Костянтинівки, та «Вадимом» із Донецька, справжнє ім’я якого не розкривають. Першого – дружина не могла знайти майже півтора роки і не мала від правоохоронців жодної інформації – до втручання правозахисників на найвищому рівні. Через місяць після того, як Amnesty International випустила акцію термінової допомоги (у січні 2016 року), він повернувся додому. «Після повернення він розповів про те, як його утримували і фактично піддавали тортурам у СБУ у Краматорську, змушуючи зізнатися у підготовці теракту, як він мав давати свідчення на камеру, як у результаті він опинився у будівлі СБУ у Харкові, де провів 15 місяців у статусі невизнаного в’язня. У різний час там утримувалися від 72 до 16 інших осіб, так само «зниклих». Більшість із них у різний час були обміняні на полонених з іншої сторони», – розповів Денис Кривошеєв, директор Amnesty International по Європі та Центральній Азії. Він зазначив, що з цього приводу відкрили кримінальне провадження, хоча й не дали правозахисникам чітких відповідей на всі їхні запити щодо цього випадку. У тому числі, представники СБУ заявили їм, що в Україні нібито не існує неофіційних місць позбавлення волі.
Випадок «Вадима» унікальний тим, що цей 40-річний донеччанин побував у полоні і в СБУ, і у спецслужб так званої «ДНР». Його затримали українські силовики на блокпосту під Курахово, з’ясувавши, що той був причетний до організації псевдореферендуму. Після цього «Вадим» відсидів 1,5 місяці у полоні СБУ, а після повернення у Донецьк – ще 2,5 місяців у полоні так званого «Міністерства державної безпеки ДНР» за підозрою у тому, що його завербували. В обох випадках його утримували у повній ізоляції від зовнішнього світу, били і катували.
Правозахисники наголосили, що 18 випадків, та два інші, що стали відомі вже після підготовки доповіді – це лише ті з небагатьох, про які стало відомо. Реальні масштаби проблеми можуть бути набагато більшими. «Із 3-х незалежних одне від одного джерел, які там побували як таємні в’язні, нам стало відомо, що на лютий 2016 року там [у будівлі СБУ у Харкові] залишалося ще мінімум 16 людей – 15 чоловіків і одна жінка. […] Ми передали цей список владі – в СБУ, Генпрокуратуру, Адміністрацію Президента. Публікувати ми його не будемо, але якщо отримаємо згоду постраждалих – тоді зробимо це», – повідомив Денис Кривошеєв. Про ситуацію у так званих «республіках» відомо менше – через обмежений доступ і небажання де-факто йти на комунікацію. «Те, що ми бачимо зараз у «ДНР» і «ЛНР» – це не 2014 рік, коли таких затримань було безліч. Зараз таких справ менше, але це продовжує відбуватися. У Донецьку на території будівлі «МДБ» і в Луганську також утримують людей. Ми про це знаємо і пишемо про це у доповіді», – розповіла Тетяна Локшина, старший дослідник Human Rights Watch по Європі та Центральній Азії. Вона додала, що місця незаконного утримання є також на патронному заводі у Луганську та на території колишньої податкової. «Хоча за ці роки на території самопроголошених республік були створені певні квазі-інститути і дії силових структур забезпечені якимись паперами, але правовий вакуум очевидний. Що стосується «Міністерства держбезпеки» «ЛНР» і «ДНР», то нам ряд співрозмовників сказали, що це найпотужніші організації, що діють поза будь-якою системою стримувань і противаги, безконтрольно, і, дослівно, «чинять, що хочуть».
Правозахисники зазначили, що одним із основних мотивів таємного утримання під вартою цивільних осіб може бути використання їх під час обмінів полоненими. «Ми не будемо стверджувати, що їх затримували з такою метою, але побачені нами тенденції створюють підстави для занепокоєння, що як українська влада, так і проросійські сепаратисти утримують їх як «валюту» на випадок обміну полоненими. Якщо їх утримують як заручників – це воєнний злочин», – підкреслила пані Денбер.
Правозахисники повідомили, що по той бік лінії розмежування змогли поспілкуватися лише із заступником пані Морозової, омбудсмена так званої «ДНР». Інші представники так званих республік на діалог не погодилися. Водночас, відбулися зустрічі із представниками Адміністрації Президента України та СБУ, у тому числі сьогодні – із головним військовим прокурором. «Ми отримали запевнення з боку прокуратори, що вони детально розглянуть випадки, задокументовані у нашому звіті. (…) Тепер необхідно зосередити увагу на тому, щоб відбулося розслідування, і щоб воно було надійним, не поверхневим, не «pro-forma», і щоб люди, які приходять зі скаргами, не зазнали жодних негативних наслідків. Ми будемо пильно стежити за цим», – підкреслила Рейчел Дембер. Денис Кривошеєв також закликав Україну якнайшвидше ратифікувати Римський статут, для того, щоб на територію України почала поширюватися юрисдикція Міжнародного кримінального суду.
Тетяна Локшина нагадала також, що на сьогодні до місць позбавлення волі у так званих «ЛНР» і «ДНР» не мають доступу жодні міжнародні спостерігачі – ні ООН, ні ОБСЄ, ні Міжнародного комітету Червоного хреста. «Наш основний заклик – надати міжнародним спостерігачам цей доступ», – підкреслила правозахисниця.
