Коли литовський уряд нещодавно опублікував посібник з виживання для своїх громадян, який неформально отримав назву «Посібник з російського вторгнення», новину зустріли неоднозначно як в Литві, так і закордоном. Брошура офіційно називається «Як діяти в екстремальних ситуаціях або у випадку війни» та надає загальні поради з виживання, а також інструкції щодо протистояння іноземній окупації. Західні ЗМІ слідкували за історією весело і довірливо та цікавились чи брошура буде скоро доступна в школах і публічних бібліотеках. Російська преса, як і можна було очікувати, була менш оптимістичною в своїй оцінці.
На прес-конференції, присвяченій випуску посібника, литовський міністр оборони Юозас Олекас дуже чітко дав зрозуміти роль посібника. «Повторювана агресія Росії проти своїх сусідів, цього разу в Україні», зробила «публікацію посібника ще більш актуальною», – зазначив він. «Коли Росія розпочала агресію в Україні, тут, в Литві, наші громадяни зрозуміли, що наш сусід не дружелюбний».
Посібник навчає литовців, як вижити в умовах іноземної окупації та війни, та радить громадянам, як залишитись у безпеці та організувати ненасильницький спротив. Литовців просять влаштовувати акції протесту, страйки, звертатись до соціальних медіа та навіть чинити напади на кібер-інфраструктуру ворога через хакерські атаки. Крім того, литовський уряд радить людям уникати роботи або хоча б працювати недостатньо ефективно.
Незважаючи на очевидну новизну рішення литовського уряду опублікувати посібник з виживання, це не жарт. Занепокоєння Вільнюса з приводу російської «гібридної війни» проти Балтійських країн є далеким від паніки у світлі анексії Криму та війни на Сході України. Велике етнічне російське населення Балтійських країн, маленький географічний розмір, історичне поневолення та територіальна близькість роблять загрозу від Росії особливо істотною. Попри членство Литви, Латвії та Естонії у НАТО, існують вагомі побоювання, що НАТО не матиме бажання та можливості забезпечити ефективний опір Російській Федерації у разі вторгнення. В кінцевому рахунку, туманні гарантії безпеки для України від Сполучених Штатів та Великобританії не допомогли уникнути анексії Криму та де-факто втрати шматка Східної України.
Також ідея «цивільної оборони» не є особливо новаторською як стратегія оборони. Насправді, історія далекоглядної політики організованого цивільного спротиву у випадку іноземної окупації сягає щонайменше декількох століть. Для невеликих країн, розташованих обабіч могутніших сусідів, загальноприйняте стримування та військовий спротив навряд чи будуть успішними. Тим не менш, завчасна підготовка за умов загрози потенційного вторгнення, прагнення до ненасильницького спротиву, порушення порядку з боку мирного населення та навіть підготовка у підпільних умовах активної самооборони – перевірені стратегії.
Карл Мюллер, доктор наук, старший політолог у РАНД Корпорейшн, всесвітньому аналітичному центрі, описує цивільну оборону як стратегію, що робить іноземну окупацію неприємною для армії окупанта. У телефонному інтерв’ю з Мюллером зі свого офісу в Арлінгтоні, Вірджинія, він пояснив, що «цивільна оборона здебільшого ненасильницька та зосереджена на перетворенні країни або території на непідвладну окупантові» та «включає відмову від насильства та співпраці, а також підбурювання на роботі» з метою протидії іноземній окупації.
Така стратегія повинна зробити можливі витрати на вторгнення більшими, ніж можливі вигоди. Мюллер сказав: «Це те, що найкраще асоціюється з країною, яка сама по собі», яка не є учасником військового альянсу. Така стратегія повинна підготувати своїх громадян до можливості іноземного вторгнення та перетворити цю загрозу на правдоподібну для потенційних окупантів. Це також дасть об’єднуюче відчуття єдиної цілі, яка в іншому випадку може бути придушена окупацією.
Концепція «цивільної оборони» вже давно є ядром оборонної стратегії Швейцарії. У крихітній, нейтральній та оточеній сушею країні, яка межує з набагато більшими сусідами і потенційними супротивниками, швейцарці сприяли розвитку культури як цивільного спротиву, так і збройного повстання у разі вторгнення. У той час як швейцарський військовий опір вторгненню, ймовірно, буде марним, Швейцарія могла б зробити будь-яку окупацію своєї території занадто затратною у поєднанні з громадською непокорою, спротивом, місцевими ополченцями та національною солідарністю. Ефективне стримування не обов’язково вимагає військового паритету.
У світлі зростаючого насилля на Донбасі у Східній Україні, а також чітких доказів того, що російський уряд лише збільшує матеріальну та фінансову підтримку своїх повірених, вірогідно, що український уряд може отримати користь з історичного досвіду Швейцарії та нещодавніх дій Литви. Чого не вистачає Україні в традиційному стримуванні, може бути принаймні частково компенсовано за рахунок громадян, озброєних знаннями, як забезпечити особисту безпеку та проводити акти громадянської непокори проти окупантів. За прикладом Литви Україна повинна допомогти зрозуміти своїм громадянами, як вони мають реагувати, якщо їхній регіон перейде під контроль російських військових або їхніх повірених осіб.
Український уряд у співпраці з різними групами громадянського суспільства, які виникли під час Євромайдану, повинні працювати над подібним посібником з виживання, у якому буде розроблена стратегія цивільної оборони. Багато компонентів такого плану цивільної оборони фактично виникли спонтанно в результаті російського вторгнення в Україну. Поширення приватних ініціатив, спрямованих на виявлення та протидію російській пропаганді, груп, які підтримують українських солдатів та цивільних на сході, і навіть добровольчих батальйонів – усе це збільшить витрати інтервенції Кремля.
Важливо, проте, чи росіяни вірять, що українці зможуть насправді здійснити значний опір. «Це справжня загроза чи це буде занадто складно координувати?», – питає Мюллер.
Деякі українські експерти з безпеки також погоджуються, що цивільний оборонний підхід на державному рівні зможе зіграти на користь країні. Олексій Мельник, співдиректор програми зовнішньої політики та міжнародної безпеки київського представництва Центра Разумкова вірить, що литовська ініціатива є позитивною розробкою, яку українська влада може запозичити. «Таке рішення виконує дві ролі», – сказав Мельник у телефонній розмові. «По-перше, литовське населення отримує необхідні знання про те, що робити в разі зовнішньої військової агресії», та, по-друге, потенційний агресор «може переглянути свої експансіоністські плани через збільшення витрат на вторгнення». Хоча українське громадянське суспільство вже збільшило обізнаність про деякі аспекти цивільної оборони, цього й близько не достатньо. «Держава має виконувати свої функції», бо «волонтери та громадські активісти можуть лише зробити внесок, але не замінити державні механізми».
Український народ та влада можуть сильно виграти від такого плану у випадку, якщо Росія серйозно розглядає питання про розширення своєї території, що, хоча б частково підтверджують нещодавні напади на Донбасі. Громадяни, озброєні знаннями щодо особистої безпеки та інструментами ефективного протистояння окупації, мирним та, можливо, більш конфронтаційним способом, можуть бути важливим доповненням до оборонної стратегії України. Це як мінімум не завадило б, як кажуть Мельник та Мюллер. Навіть якщо цивільна оборона не зможе запобігти подальшій агресії самостійно, то плани щодо громадського опору зможуть зібрати більше міжнародного співчуття до ситуації та всесвітню підтримку на користь української територіальної цілісності.
Хоча є деякі ризики в даній пропозиції, але зростання мілітаризації країни та розповсюдження «осадженої» ментальності – стратегія цивільної оборони, яка спрямована на навчання та безпеку в поєднанні з громадянським опором, має потенціал служити потужним інструментом в українському оборонному арсеналі.
Кріс Даннет (ccdunnett), Україна кризовий медіа-центр
