Ще трішки і будемо святкувати доволі серйозний ювілей нашої країни. Тут можна, звісно, процитувати традиційні фрази українських президентів із новорічних звернень, мовляв, це були дуже нелегкі роки, ми пройшли серйозні економічні випробування і далі за текстом. Можна також згадати заношену до дірок метафору про сорок років у пустелі та дві третини пройденого шляху, але пафосний офіціоз залишмо для можновладців. У цьому матеріалі пропоную поговорити про більш базові речі, які, здавалося, мали б бути очевидними ще на зорі незалежності, але навіть сьогодні у певної частини соціуму виникають питання.
Отже, що ми будемо святкувати? День появи країни? Саме так стверджують ті, хто вважають, що Україна з’явилася з вакууму 24 серпня 1991 року. Саме це люблять повторювати прокремлівські рупори, ностальганти за СРСР, розчаровані життям в Україні.
Так, 24 серпня 1991 року ми здобули політичну незалежність, але Україна з’явилася значно раніше. Щоб зорієнтуватися в поняттях і часових координатах, доведеться трішки поговорити про різні терміни й історичні періоди.
Чи можна вважати перших людей, які прийшли на схили Дніпра, протоукраїнцями? Мабуть, ні. Ті давні люди не мають нічого спільного з нашою сучасною культурою. Із цієї ж причини не зовсім доречно вважати пращурами українців трипільців, кімерійців, скіфів чи сарматів. Єдине, що нас поєднує, це землі, на яких жили вони, а тепер живемо ми. Їхні впливи на нас, якщо і є, то мінімальні.
Українці сформувалися на базі слов’янських племен, що почали з’являтися на цих теренах у другій половині першого тисячоліття нашої ери. З’явилися не як одне монолітне плем’я укрів (що, на думку, російських фантастів викопало Чорне море), а як сума племен, що зайняли різні території: поляни, древляни, дуліби, тиверці, сіверяни, білі хорвати, дереговичі, уличі. Вони контактували між собою і з іншими племенами, набиралися культурних впливів.
Потім утворилася Русь (яку росіяни називають «Київською», хоча це була просто Русь і нічого спільного з пізнішим поняттям Росія вона не мала). Саме за Русі сталося кілька визначальних цивілізаційних здобутків, які дійшли до наших днів.
Русь не називала себе Україною (цей термін з’явився пізніше). У Русі не говорили сучасною українською (як і в середньовічному Лондоні не говорили сучасною англійською). Русь не мала чітких кордонів, вони не збігаються із сучасними кордонами України (як і кордони будь-якої європейської країни не збігаються з кордонами тисячолітньої давності). Шукаючи корінь, не варто прикладати реалії сучасної країни на реалії давньої, важливо шукати найважливіше – основу, тобто культурну спадкоємність.
Чи стало Хрещення Володимира фундаментом нашої найпопулярнішої релігії (різних її конфесій)? Так. Чи розвинулася наша писемність з писемності Русі? Так. Чи графіті у Софійському соборі мають у собі українські мовні риси? Так.
Отже, саме на Русі зародився стрижень нашої культури та ідентичності, і саме тут слід шукати початки України. Потім відбулося багато перипетій, Русь влилася у Велике князівство литовське, з’явилася Московія, потім період Речі Посполитої, поява козаччини, війни, переділи та колоніалізми.
Але у XIX ст., коли у Європі з’являються різні національні проєкти, з’являється також український. Національні проєкти будуються на спільній мові, культурі й історії. Звісно, можна вигадати будь-який проєкт, але виживають тільки ті, які не висмоктані з пальця, а мають під собою певну основу.
На початку ХХ століття творці українського національного проєкту мріяли про величезну територію з кількома десятками мільйонів населення, що до того століттями перебували під різними імперіями. Вдалося тільки задекларувати це прагнення короткочасними спалахами УНР, ЗУНР, Актом злуки, Карпатською Україною. Сто років тому не вийшло вибороти повноцінну самостійну державу, але ті намагання мали величезне значення для утвердження національного проєкту.
Якби не вони, ми увійшли б у СРСР не як «союзна республіка», а як низка поділених територій. Якби не статус «союзної республіки», нам не вдалося б так легко і безкровно проголосити незалежність у 1991 р., виконавши всі юридичні вимоги тодішнього законодавства.
У польському політичному дискурсі появу польської держави у 1918 році називають «відновленням незалежності». Саме так поляки акцентують на тому, що історія їхньої державності значно давніша.
Нам також варто пам’ятати, що 30 років тому Україна не з’явилася, вона уже давно була, просто, нарешті, отримала паспорт. Розуміння цього автоматично вирішує багато світоглядних проблем, лікує комплекси і травми.
ЛЕСЬ БЕЛЕЙ
Журналіст
- Перевірте себе у квізах від Uchoose. ?
- Грайте у Першу політичну гру. ?
- Грайте у Антикорупційну інтерактивну гру “Непідкупність”. ?
- Відкривайте нові терміни у #дваабзаци. ?
- Читайте інші цікаві матеріали на нашому ресурсі. ?
- Долучайтеся до наших сторінок у соцмережах Facebook, Twitter та Telegram. ?
