Київ, 19 квітня 2016 року – Антиєвропейська пропаганда Росії спрямована на те, щоб ослабити і зруйнувати Європейський Союз як політичну конструкцію, «експортувавши», натомість, свою авторитарну модель. З цією метою йдуть в хід усі інструменти інформаційної війни, які допомагають радикалізувати настрої у суспільстві. У першу чергу, спекуляція на болючих питаннях з метою дискредитувати існуючу політичну модель, та, паралельно, підтримка «крайніх лівих» та «крайніх правих». Нагальне завдання, що стоїть сьогодні перед Україною та Європою – розробити стратегію відповіді на пропагандистські меседжі та навчитися правильно їх інтерпретувати. «Якщо уважно слухати більшість таких промов, іноді можливо навіть передбачити подальші дії. Відтак для того, щоб відповісти на антиєвропейську пропаганду, зазвичай треба прорахувати, яким буде їхній наступний крок», – розповів Борис Нажман, професор Університету Парі-Ест Кретей (UPEC), під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
На думку пана Нажмана, нинішня політика Росії стосовно ЄС ґрунтується на уявленні політичного істеблішменту РФ про те, що усі небажані для неї події у сусідніх країнах спровоковані або ж напряму сплановані Європейським Союзом. «Це їхня точка зору, тому вони починають думати, як реагувати на це, адже вбачають у цьому загрозу для себе», – пояснив експерт. Європа у цій ситуації, схоже, недостатньо розуміє позицію Росії. По-перше, у ЄС не звикли вважати себе політичною і, тим більше, військовою потугою, ворожою до РФ. По-друге, меседжі Росії не сприймають буквально, і це заважає європейцям адекватно оцінити існуючі загрози. Пан Нажман звернув увагу на те, що останні два роки у меседжах РФ простежується протиставлення «ми» і «ви», при якому стверджується щось на кшталт «ми захищаємо демократію, а у вас диктатура». Подібні меседжі дуже нагадують те, що звучало у 30-х роках, у період репресій в СРСР. «Ми у цій ситуації слабкі, оскільки сприймаємо цю риторику як щось нормальне і повсякденне, хоча це, схоже, дуже дестабілізує нас», – наголосив Нажман.
На користь РФ грає те, що як в Україні, так і в Європі бракує серйозних журналістських розслідувань, які викривали б методи та істинні цілі такої пропагандистської роботи. «Є тенденція наївно вважати, що Росія не збирається експортувати свою політичну модель у ЄС. Проте спосіб, у який вони діють, свідчить про те, що вони збираються це зробити. Основна їхня політична стратегія – це підтримка антиєвропейських політичних сил. […] Вони просто використовують наші слабкі сторони, щоб підживлювати ту риторику, яка вже є всередині самого ЄС», – зазначив експерт. Приклади такої успішної промоції – позиція «за» вихід Британії із ЄС, що просувається російськими медіа, – що ЄС буцімто є гнобителем, «тюрмою» для Британії, або ж нагнітання страхів довкола міграційної кризи. «Росія ніколи не скаже, що збирається експортувати авторитарний режим, проте вони використовують міграційну кризу для того, щоб підштовхувати Європу до більшого радикалізму у цьому питанні і вважають, що у підсумку політичний режим [у країнах ЄС] стане більш авторитарним», – пояснив Борис Нажман. Через тонкі махінації інструментом впливу стає і виборчий процес, зокрема референдуми: «вони переконують людей, що вони голосують не за те питання чи не за ту конкретну мету, які винесено на голосування». Експерт звернув увагу на те, що, по суті, і в Європі, і в Україні використовується одна і та ж стратегія: «Це використовувалося у Чечні, це використовував Асад у Сирії, і зараз це робить Путін в Україні – це знищення прошарку «поміркованих». […] Потужний прошарок «поміркованих» в Україні представляє громадянське суспільство. Саме ці люди здатні шукати нові шляхи і розробляти нові концепти, що допоможуть протидіяти радикалізації», – підкреслив він.
На думку Бориса Нажмана, одне із перших завдань як для ЄС, так і для України – надати можливість отримати статус біженця тим росіянам, які не згодні з політикою власної країни, для того, щоб ті, хто не хоче воювати, міг уникнути призову в армію. «Якщо люди опинилися віч-на-віч з авторитарним режимом, у них мають бути якісь альтернативи», – підкреслив він. «Другий спосіб, який важливий насамперед для вас [українців] – це відкриті дискусії, такі собі «політичні посиденьки за кавою» – про те, як дати відсіч пропаганді. […] Це можуть бути регулярні зустрічі, на яких люди висловлюють свою точку зору та діляться прогнозами про те, чого можна очікувати найближчим часом», – пояснив він. Залучати до таких обговорень важливо насамперед українське громадянське суспільство, надалі, можливо, й іноземців. Прикладом такої плідної співпраці є публічні дискусії у Бельгії на початку 90-х, які організовувала партія «зелених». «Це дуже дієвий інструмент, оскільки він створює політичну динаміку, породжує зміни і дає відповіді на питання, як протидіяти пропагандистським меседжам – проти прав жінок, проти іноземців або ж проти європейської єдності», – зазначив пан Нажман. На його думку, одним із базових контраргументів до меседжу про «громадянську війну в Україні» можливо було б використати факт, що це не громадянська війна, а війна, спрямована проти громадян, і, більш того, «імпортована» з Росії. «Мета цієї війни – зруйнувати здатність людей мирно жити разом. Єдиний спосіб відповісти на це – через культурні проекти, через зустрічі, – через ті речі, які надають сенс нашому спільному проживанню тут», – підкреслив Борис Нажман. Європі, у свою чергу, важливо було б на прикладі подій в Україні проаналізувати, як працює російська пропаганда, аби напрацювати методи протидії зростаючій загрозі радикалізації суспільства всередині самого ЄС.
