Київ, 30 серпня 2016 року – Зміна державної політики щодо стипендій – потрібний крок, тому що за існуючої системи ресурси розподіляються вкрай неефективно. На думку урядовців та експертів, виходом із ситуації могла б стати система, за якою стипендію отримуватимуть студенти, які її найбільше потребують, а також найкращі студенти – за свої академічні досягнення. Водночас, частина студентства рішуче не погоджується із запропонованою реформою, вважаючи, що це суттєво обмежить доступ до освіти. Такими виявилися результати дискусії в Українському кризовому медіа-центрі.
Пропозиція Міністерства фінансів – це «питання не про студентів і стипендію, а про неефективність державних видатків взагалі […] Стипендії ніхто не урізає, фінансування стипендій ніхто не збирається скасовувати. Мова йде про зміну підходу», – заявив Сергій Марченко, заступник міністра фінансів України. – Ми не будемо підтримувати «сірість» – коли 75% студентів отримують стипендію просто тому що вони навчаються. […] Ми будемо підтримувати кращих, а стипендіальний фонд змінюватися не буде». Він пояснив, що Мінфін пропонує створити два стипендіальні фонди. «Один із них – для соціально незахищених студентів. І тут мова може йти не про 1900 гривень, а про більшу суму коштів, яка потрібна для мінімальних потреб студентів із малозабезпечених сімей», – зазначив Сергій Марченко. Із другого, академічного стипендіального фонду, отримуватимуть стипендію за високі успіхи у навчанні та наукові здобутки.
Юрій Тимофійчук, голова Національного студентського союзу, нагадав, що зараз звичайна академічна стипендія складає 825 гривень, підвищена – на 100 гривень більше. При цьому, за його словами, часто «студенти, які вступили на бюджетну форму навчання, вчаться виключно заради стипендії». І він, і Марія Шляхова, представник ГО «Чисті виші», зазначили, що для деяких студентів навіть ці невеличкі стипендії є суттєвою матеріальною підтримкою. Проте потрібно вирішити проблему, що студенти із соціально незахищених категорій можуть вступати до вишів без достатнього рівня знань, без мотивації і при цьому не втрачають стипендії за низькі академічні досягнення. «Якщо ви не відвідуєте занять, отримуєте свої трійки і отримуєте набагато вищу стипендію [ніж ті, хто отримує академічну] – вибачте, вам не місце не у вищій освіті. Ми не за елітарність освіти, але за те, щоб люди які йдуть у виші, вчилися, а не «протирали штани» чотири роки», – підкреслила вона.
Експерти-учасники дискусії у своїх презентаціях навели докази того, що у вищій освіті кошти справді використовуються неефективно. Зокрема, про це свідчить аналіз співвідношення витрат і отриманого результату в Україні та більш успішних країнах Європи. За словами Марії Репко, заступника директора Центру економічної стратегії, за кількісними показниками ситуація в Україні виглядає доволі позитивно: на вищу освіту витрачають навіть більше, ніж у багатьох країнах Європи, на одного викладача припадає менше студентів. При цьому, до вишів вступають майже 80% випускників – більше, ніж у Польщі, Хорватії чи Угорщині. «Освіченість справді зросла – більше людей отримали освіту, але у ВВП це ніяк не транслювалося», – зауважила експерт, додавши, що показники ВВП на одного працюючого з 2000 по 2013 рік залишилися на тому ж рівні.
Така ситуація, зазначили експерти, зумовлена низкою причин. Одна з них – диспропорція між фінансуванням середньої школи та університетів. «Сильні університети – це сильні вступники і вища частка вмотивованих студентів. […]. Шлях до сильного університету лежить через сильну середню освіту», – заявив Єгор Стадний, виконавчий директор аналітичного центру CEDOS. Він зауважив, що витрати на вузи III-IV рівня акредитації (за старою системою) становлять 23% коштів, виділених на освіту, у той час як на середню і професійно-технічну – трохи більше 10%. Крім того, «сильний університет – це капітальні видатки на обладнання», проте в Україні з 2000 по 2015 рік їх скоротили із 16% до 0,3%. Існують і численні інші дисбаланси: наприклад, на підготовку бакалавра у сфері культури у бюджеті закладають набагато більше, ніж на майбутнього медика.
На думку Тимофія Милованова, в.о. президента Київської школи економіки, більш глибока проблема – що вища освіта і стипендія більшою мірою виконують соціальну, аніж освітню функцію. Вступ до університету став традиційним кроком для забезпечення потенційно кращого майбутнього, і не завжди свідомим вибором професії. Олег Шаров, директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України, зауважив, що тенденція навчатися заради стипендії – тривожний сигнал. «Стипендія може підтримувати людину, якщо вона не може здобути освіту з матеріальних причин. Але якщо вважати, що то є головний мотиватор здобуття освіти – це глухий кут, з якого виходу немає», – підкреслив він. «Люди проводять 5 років в університеті, отримують освіту юриста, а потім ідуть працювати у Макдональдс. Вони могли б піти туди і без освіти юриста, і держава могла б зекономити за місяць ці 800 гривень і виплатити іншому студентові 1600, – зауважив Тимофій Милованов. Не менш критичне питання – актуальність і якість програм, тому що від цього залежить конкурентоспроможність майбутніх фахівців на ринку праці, а України – на світовому ринку. Якість освіти, у свою чергу, також залежить від обсягу фінансування. «Потрібно ставити питання, ми хочемо підготувати 5 % висококваліфікованих спеціалістів, чи 60% спеціалістів середнього рівня», – підкреслив пан Мілованов. Єгор Стадний зауважив, що зараз більшість студентів – представники малочисельного покоління середини 90-х, проте у наступні роки демографічна ситуація поступово покращувалася. Коли ці наступні покоління вступатимуть до університетів, у держави, за відсутності оптимізації, може просто не вистачити коштів на стипендії для всіх.
На думку Марії Репко, Україні варто було б скористатися досвідом Канади і переглянути цю функцію держави з точки зору суспільної важливості, необхідності її забезпечення саме державою, розглянути варіант передачі певних повноважень на місця та недержавним організаціям. За її словами, в Україні стипендії справді залишаються соціально важливими. «Суспільна рівність, рівність доступу до вищої освіти – це одна із дуже важливих для суспільства цінностей (…) Платити людям стипендії, щоб вони могли навчатися, однозначно треба», – наголосила вона. Виплату соціальних пенсій однозначно мала б забезпечувати держава, академічні могли б виділятися як державою, так і фондами при університетах, як на Заході. На думку Єгора Стадного, соціальні стипендії слід було б диференціювати – залежно від доходу родини студента, і вимагати від студентів пільгових категорій також належного рівня знань. «Стипендії – це гроші платників податків. Є соціальні зобов’язання, але це не right of entitlement, – нагадав Тимофій Милованов. – Як можна вимагати, щоб я отримував ні на копійку менше грошей, які не мої? Це підхід утриманця, і чим швидше ми від цього вилікуємося – тим краще для нас». Академічні стипендії варто було б надавати меншій кількості студентів, але збільшити їх розмір, для того, щоб це справді була мотивація.
Частина студентів висловилися проти будь-яких змін, вимагаючи зберегти і підвищити стипендії. Присутня у залі Олександра Новик, перший віце-президент Української асоціації студентського самоврядування, озвучила пропозицію, напрацьовану представниками студентства – «щоб стипендію в усіх університетах отримували не за 4.0 балів, а 67% за рейтингом. Таким чином, не зменшуючи видатки на стипендію, але зменшивши кількість студентів, які її отримують, ми отримаємо стипендію якраз на рівні прожиткового мінімуму», – пояснила вона. Юрій Тимофійчук заявив, що студентські профспілки готові ініціювати всеукраїнське обговорення щодо стипендій протягом певного періоду і після його завершення передати всі пропозиції студентства представникам влади. Сергій Марченко зі свого боку заявив, що Мінфін відкритий для діалогу.
