Київ, 27 жовтня 2016 року – Бойові дії на сході України тривають вже майже два з половиною роки. На деяких ділянках лінії розмежування перестрілки відбуваються щодня, проте багато місцевих мешканців повернулися у свої домівки і намагаються жити звичайним життям. Інші, переселенці окупованих територій, поступово інтегруються у місцеві громади прифронтових селищ і Маріуполя. Про те, як виглядає життя у прифронтових містах і які питання найбільше турбують людей, розповіли Уляна Токарева, голова комітету з соціальної політики, медицини та питань екології «Фонду розвитку Маріуполя», та Ірина Пєркова, координатор Кризового медіа-центру у Маріуполі, під час скайп-включення в Українському кризовому медіа-центрі у рамках проекту УКМЦ «Речник мирного життя», що здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.
Новотроїцьке: життя під обстрілами
Новотроїцьке розташоване на півдорозі між Волновахою і Докучаєвськом, фактично на лінії розмежування. Щоб побачити ситуацію у селищі, Ірина Пєркова виїздила на місце, спілкувалася із місцевим депутатом селищної ради і директором школи Валерієм Івановим та шкільним психологом Тетяною.
Снаряди у житлові квартали – звичайна буденність
Зараз у селищі проживає близько 8 тисяч людей, включно із вимушеними переселенцями з окупованих територій. Більшість тих, хто на початку війни виїжджав у більш безпечне місце, повернулися додому. Втім, бойові дії тривали і тривають, у тому числі після чергових Мінських домовленостей. «На День захисника України було дуже «весело» – обстріли були усю ніч, причому артилерійські. Зараз трохи затихло. А перестрілки зі стрілецької зброї відбуваються практично щодня», – розповів Валерій Іванов. З часу найгіршої трагедії минув вже майже рік – тоді від прямого попадання міни у будинок загинула ціла родина. Проте снаряди у житлові квартали – звичайна буденність. «Найбільше постраждала сільська частина, де знаходиться школа №2 – починаючи з 2014 року, обстріли там не припинялися. Від обстрілів постраждали будинки і приватний транспорт більше 100 мешканців», – зазначив він.
За словами Валерія Іванова, сільрада виділяє власникам ушкоджених будинків символічну разову допомогу на ремонт – 1000 гривень. Також співпрацюють із благодійними фондами та міжнародними організаціями, які надають допомогу будматеріалами.
Високі ціни, черги у банках і нестача готівки в банкоматах
У Новотроїцькому непросто не лише через обстріли, а й через великий потік людей через КПВВ. За словами Валерія Іванова, ціни на все страшенно виросли – як наслідок підвищеного попиту. «Люди з того боку приїздять на день-другий і закуповують продукти у великих обсягах, і потім на цьому заробляють. Також приїздять сюди за пенсіями і знімають за раз великі суми. Тому у банках величезні черги і часто не вистачає готівки», – пояснив він.
Діти-переселенці інтегрувалися у місцеву громаду
У школі №4 зараз 328 дітей, із них 12 – діти-переселенці з окупованих територій. Бомбосховища у школі немає, тому укриття на екстрені випадки обладнали у сусідній будівлі. «Порівняно з початком минулого року, дітей стало більше – люди повертаються», – зазначила шкільний психолог Тетяна. За її словами, переселенці вже інтегрувалися у місцеву громаду, діти – також: багато з них приїхали не в «чуже місто», а до друзів і родичів. «Ми проводимо з ними усіма індивідуальну роботу, також працюємо із батьками. На початку проводили заняття «Один новенький на весь клас», – зазначила вона. Конфліктів між дітьми з ідеологічних причин не було.
Маріуполь: на передовій взаємодопомоги
У Маріуполі близько півмільйона жителів, із них – більше 100 тисяч переселенців. У червні 2014 року Маріуполь на рівні міської влади і самоврядування прийняв рішення цілеспрямовано приймати усіх, хто виїжджав із зони бойових дій. «Тоді ми думали, що це ненадовго, тимчасово, що це скоро закінчиться. Тоді підключилося дуже багато волонтерів, громадських організацій, соціальні служби. Дуже багато місцевих мешканців просто приходили приносили їжу, одяг, віддавали житло, яке пустувало», – розповіла Уляна Токарева, голова комітету з соціальної політики, медицини та питань екології «Фонду розвитку Маріуполя».
Переселенці інтегруються у громаду Маріуполя
За її словами, переселенці від початку почувалися у Маріуполі досить комфортно – це місто із того ж регіону. Крім того, більшість переїхали до родичів або друзів, відтак не почувалися чужими. Місць у школах і дитсадках також вистачило. «Люди звикають до думки, що життя доведеться змінювати, що вони не повернуться додому на окуповані території і залишаться жити тут. Для багатьох це усвідомлення – ключовий момент, тому що поки вони не відчують себе жителями Маріуполя, вони не зможуть рухатися далі», – пояснила Уляна Токарева. Розмежування «ми – вони» між мешканцями Маріуполя і приїжджими практично немає. Єдине, у чому відчувається певна напруга – що більшість гуманітарних програм були орієнтовані тільки на переселенців, і решта маріупольців, які також у скрутному фінансовому становищі, дещо ображені тим, що їм доводиться розраховувати виключно на самих себе. «Ми постійно комунікуємо з міжнародними місіями, щоб програми були орієнтовані на усе населення Маріуполя», – зазначила вона.
Найгостріші питання – працевлаштування, житло і медичне забезпечення
Попри зусилля волонтерів і місцевої влади, низка проблем вимушених переселенців і досі залишаються невирішеними. Найгостріші питання – працевлаштування, житло і медичне забезпечення. «Це не тому, що місто не хоче допомагати – це пов’язано з тим, що ресурси, які йдуть в обласний бюджет, не повертаються у Маріуполь. А вся система охорони здоров’я, яка тепер обслуговує і переселенців, фінансується із міського бюджету», – пояснила Уляна Токарева. До війни найкращі медичні центри з найсучаснішим обладнанням знаходилися у Донецьку. Тепер вони втрачені, а роль Донецька перебрав на себе Маріуполь – при тому, що ресурсів більше не стало. Проблема із чергами у банках та нестачею готівки у банкоматах також є.
Уляна Токарева зазначила, що проблеми не замовчуються – усі ці питання, а також питання подальшої інтеграції, постійно у центрі уваги громадських організацій і нещодавно обговорювалися на форумі «Маріуполь – місто солідарності», що проводився у партнерстві із Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.
Україні бракує стратегії інтеграції переселенців і тимчасово окупованих територій
«Є така світова практика – зокрема, у Молдови, Грузії – коли вже після завершення конфлікту уряд думає про те, щоб інтегрувати не лише людей, а цілі території, щоб вони знову відчували себе частиною країни. Добре, що у нас вже з’явилося Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, але для інтеграції нам бракує стратегії – що буде далі, – зауважила Уляна Токарева.
Аналіз досвіду Грузії показав, що чи не найважливіша складова такої інтеграції – забезпечення людей житлом. «Щойно у родини з’являється житло – у них з’являється відчуття стабільності, ґрунт під ногами і можливість рухатися далі», – пояснила пані Токарева. У Грузії переселенцям пропонували іпотечні кредити, за якими 50% сплачувала держава, у Молдові уряд взяв спеціальний кредит у ЄС. « В Україні цих людей в рази більше, але е не для всіх це гостра потреба. Можна почати з тих, хто найбільше потребує житла, і з тих, хто зможе взяти іпотечний кредит, – зазначила вона. – Такі програми підтримки – основа стратегії реінтеграції».
У Маріуполі створюють мережу Центрів підтримки родин вимушених переселенців
Центри почали засновувати ще у 2014 році як «безпечні майданчики» для підтримки родин, що виїхали із зони АТО. Створювали їх у партнерстві із Дитячим фондом ООН і Данською радою з питань біженців. На сьогодні їх п’ять. «Зараз ми створюємо ще один майданчик. Він буде знаходитися у Приморському районі – одному із найскладніших, тому що там чути обстріли. […] Багато ГО також намагаються створювати такі простори, куди родина може прийти з будь-якою проблемою, навіть просто поговорити про те, що вони відчувають», – зазначила Уляна Токарева.
