В українському суспільстві немає консенсусу щодо держаної політики по відношенню до тимчасово окупованих територій. Українці не згодні на компроміси, більшість виступає за повернення до довоєнного status quo, але це лише 27%. Однакову вагу мають протилежні точки зору: жорсткий та м’який підходи. Про це під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі розповіла Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. «Визнати території окупованими та максимально обмежити зв’язок з ними підтримують 17%. Тих, хто згоден на особливий статус, преференції, самоврядування заради припинення конфлікту – 14%. Ще 14% вважають, що держава має зберігати нинішню політику, а кожен четвертий не має відповіді на питання», – розповіла вона.
70% українців не підтримують надання територіям преференцій в обмін на припинення конфлікту. На підконтрольному Україні Донбасі таких також більшість – 60%. Позаблоковий статус також не є прийнятним, з 47% «проти» на сході України. Так само неприйнятною для всіх регіонів є амністія сепаратистів, вибори на непідконтрольній території, причому найменш прийнятним такий варіант є саме на сході.
Мінський процес підтримують лише 11% опитаних. Українці не розуміють, яка від нього користь. «Мінські домовленості не приймаються суспільством. Воно не усвідомлює, які зміни приносить «Мінськ» в їхнє життя, і чи є вони позитивними. Але саме він приніс деескалацію, дозволяє тиснути на РФ санкціями та дав Україні можливість не торгувати своїм суверенітетом», – вважає Валентин Краснопьоров, координатор проекту «Сильні громади» Центру UA.
Повну блокаду непідконтрольних територій підтримують 17%. Її прихильники стверджують, що вона є механізмом реінтеграції. «Всі підприємства, що там працюють сплачують «данину» в «ЛНР» та «ДНР». Вони це роблять через підвищенні тарифи на перевезення залізницею, ціни на енергоносії. Чи ми повинні фінансувати війну, яку веде з нами агресор? Якщо ми припинимо фінансувати війну проти нас, то матимемо реальну можливість реінтегрувати території», – вважає Сергій Гармаш, головний редактор порталу «Остров».
Іншої думки дотримується Юрій Гримчак, радник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. «Хіба хтось справді думає, що якщо ми вдамося до блокади, то у них закінчиться патрони і вони припинять стріляти?», – підкреслив він. За його словами, підприємства, зареєстровані на підконтрольній території, що мають потужності на непідконтрольній території, за минулий рік сплатили 32 мільярди гривень в бюджет. «Це – половина нашого військового бюджету», – зазначив пан Гримчак. На його думку, принциповим моментом є те, що населення на підконтрольній території України не сприймають тих, хто залишився на окупованих територіях, зрадниками. Серед тих, хто так вважає, більшість – мешканці підконтрольного сходу, які постраждали від конфлікту найбільше. Громадськість та політики мають сконцентруватися не на блокаді. «Коли переговорний процес зрушить з мертвої точки, суспільство, після того як зараз на телеканалах обговорюють блокуючий фактор, а не реінтеграційний, не сприйме результатів цього реінтеграційного процесу», – вважає Олексій Мацука, голова правління Громадської організації «Донецький інститут інформації».
Жодна політична сила не набирає стільки відсотків підтримки, скільки блокада. «Є політичні сили, які хочуть дострокових парламентських виборів, і є багато «нічийого» електорату. Люди розчаровані і не знають, що робити. Блокада – спосіб набути цей електорат», – додала Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
