Для того, щоб Україна могла відстояти свої інтереси у справах проти Російської Федерації, необхідно довестии факт окупації, оцінивши ситуацію на Донбасі відповідно до понять і критеріїв, визначених міжнародним правом. Юридичний аналіз того, як мала б відбуватися така оцінка, презентував Уейн Джордаш, QC, керуючий партнер міжнародної групи Global Rights Compliance, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Ключові документи
Наріжним каменем для визначення, чи є ситуація у країні окупацією, є стаття 42 Гаазьких положень. Відповідно до неї, окупація починається «з моменту, коли територія або частина території держави переходить під ефективний контроль іноземної армії супротивника, незалежно від того, цю ситуацію названо «вторгненням», «звільненням», «управлінням» чи окупацією», – зазначив Уейн Джордаш. За тлумаченням Міжнародного комітету Червоного Хреста, критеріями наявності ефективного контролю є 1) фізична присутність збройних сил держави на території іноземної держави без її згоди; 2) здійснення владних повноважень на всій території або її частинах іноземними силами замість органів місцевої влади; 3) суттєва або повна неспроможність чинних органів місцевої влади здійснювати свої повноваження через непогоджену присутність іноземних сил.
Чи підпадає під це визначення ситуація на Донбасі?
Класичне визначення окупації передбачає наявність іноземної армії-супротивника, яка здійснює ефективний контроль над територією держави або її частини. Проте міжнародне гуманітарне право (МГП) також визнає, що певні ситуації, які виникають під час збройних конфліктів, можуть спровокувати застосування права окупації, в ситуації, яка не підпадає під класичне визначення окупації. «Під час сучасних конфліктів часто виникають ситуації, коли територія контролюється представниками збройних сил, які діють від імені іноземної держави. Тож у ситуації з Донбасом постає питання, чи Росія контролює ситуацію через підконтрольні їй збройні сили, – зазначив Уейн Джордаш. – Важливо встановити, чи ті, хто здійснює контроль, діють від імені держави. […] Це можна вважати окупацією через третіх осіб. Потрібно встановити, чи ця держава здійснює загальний контроль над силами сепаратистів; у контексті ситуації на Донбасі – чи РФ здійснює загальний контроль над сепаратистами, і чи здійснюють сепаратисти ефективний контроль над цією територією».
«Загальний контроль» включає і такі відносини між державою та відповідним формуванням, як фінансова підтримка (виплати заробітних плат, тощо), логістична, матеріально-технічна підтримка, організаційне забезпечення та планування, координація та участь у військових діях або заходах, пов’язаних із ними, і регулярність та обсяги цієї підтримки. «Саме це зараз досліджує прокурор МКС. Вона досліджує, чи РФ здійснює загальний контроль над збройними формуваннями на сході України», – пояснив він.
До яких установ звертатися?
Ключовими міжнародними установами, до яких може звернутися Україна, є Міжнародний суд (ООН), Європейський суд з прав людини та Міжнародний кримінальний суд. Розглянути скарги України можуть Комітет з прав Людини, Комітет з ліквідації расової дискримінації та Гуманітарна комісія зі встановлення фактів.
Які зобов’язання РФ, якщо факт окупації буде доведено?
Уейн Джордаш зазначив, що зобов’язання окупуючої сторони визначаються Гаазькими положеннями та Женевськими конвенціями. Зокрема, серед іншого, окупуюча сторона зобов’язана поважати майнові права, не має права вдаватися до примусового переміщення населення, зобов’язана поважати соціальні та трудові права населення, забезпечити доступ до їжі, медикаментів, медичної допомоги тощо та дотримуватися зобов’язань у сфері прав людини, передбачених договорами, які вона підписала. У випадку Росії, це Європейська конвенція з прав людини та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.
Які зобов’язання України, якщо РФ визнають окупантом?
Відповідно до норм МГП, Україна у будь-якому разі повинна дотримуватись норм, що регулюють засоби та методи ведення війни: принцип розрізнення, перевірки військових цілей, контроль за здійсненням нападу, принцип гуманного ставлення до осіб, що перебувають під захистом, а також норм, що забезпечують доступ до гуманітарної допомоги: обов’язок дозволяти швидке й безперешкодне перевезення всієї гуманітарної допомоги цивільному населенню, що має неупереджений характер та проводиться без дискримінації; забезпечення свободи пересування уповноваженого персоналу з надання гуманітарної допомоги.
«Навіть якщо Україна не має контролю над Донбасом, відповідно до загального правила, встановленого ЄКПЛ та Комітетом з прав людини, у неї залишаються ці зобов’язання у сфері прав людини перед населенням, яке проживає на цій території. Звісно, Україна не може виконати деякі з них через недостатній контроль, проте Україна повинна вживати всіх можливих заходів для забезпечення прав людини. Відповідність та достатність таких заходів оцінюватимуть окремо для кожного конкретного випадку», – зауважив Уейн Джордаш.
Щодо цього, прикладом для України може бути Молдова, де виникла схожа ситуація у Придністров’ї. ЄСПЛ визнав, що заходи, вжиті Молдовою, є достатніми для здійснення державою своїх зобов’язань відповідно до цієї Конвенції.
