В усіх країнах Східної Європи та в Україні російська пропаганда використовує практично однакові інструменти і меседжі. Змінюються лише деякі акценти, з огляду на специфіку ситуації у кожній конкретній країні. Такими виявилися результати досліджень фахівців із Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Молдови та України, презентовані у рамках конференції «Інформаційна війна в Інтернеті. Викриття і протидія прокремлівській дезінформації в країнах Центральної та Східної Європи», яка відбулась в Українському кризовому медіа-центрі. «Ми намагалися проаналізувати обрані портали. Усі партнери-учасники проекту робили це у своїй країні. Ми охопили кількасот таких порталів і виявили кількасот прикладів фейкової або зманіпульованої інформації. Це досить вражаюча цифра, тому що це – лише за липень – жовтень 2016 року», – розповіла Малгожата Боніковська, президент Centre for International Relations.
У дезінформаційних матеріалах широко використовується маніпуляція фактами і емоціями, гра на страхах і болючих темах, роздування проблем. Поширенню дезінформації сприяють умови сучасного інформаційного середовища – доступний Інтернет і соцмережі, високий рівень анонімності. Цьому сприяють також недостатня медіаграмотність більшої частини населення та не завжди професійна робота журналістів. «Це проблема не тільки прокремлівської пропаганди – це проблема загалом нового феномену поширення неправдивої або маніпулятивної інформації. Ми живемо у ХХІ сторіччі із Інтернетом, соцмережами та багатьма іншими каналами комунікації, і багато людей, і у тому числі мейнстрімні медіа, інколи не помічають, що поширюють фейк. Це величезний виклик для нас усіх», – зауважила Малгожата Боніковська.
Польща
Мережа пропагандистських ЗМІ включає сайти, соцмережі і YouTube. Дуже активні «тролі», особливо у коментарях до новин, які стосуються НАТО, України, відносин між США, Росією та ЄС. Для маніпулятивних матеріалів характерне змішування реальних фактів і особистої точки зору автора.
Основні меседжі, які лунають через дезінформаційні матеріали – про те, що Захід «кине» Польщу, як у 1939-му, що Польща перетворюється на «васала США», а НАТО є «інструментом США», який створений з метою «захистити інтереси малої елітарної групи» і зараз «провокує Путіна». Активно спекулюють на темі Волинської трагедії, акцентуючи, що у Києві до влади прийшли «ті самі бандерівці», що Україна претендує на польські землі, при цьому нагадують про «польський Львів» і закликають об’єднатися із «братами-слов’янами», тобто росіянами, замість «гомосексуального Заходу».
Трапляються кричущі фейки, як, наприклад, два інтерв’ю із польськими генералами, яких [інтерв’ю] насправді ніколи не було. В одному з них йдеться, наприклад, що направляти у Польщу підрозділ НАТО «із гомосексуалістів і трансвеститів» – це спроба «виставити Польщу на посміховисько». Ще один цікавий приклад – повідомлення, що українські праві буцімто вважають, що Перемишль має входити до складу України. Це опублікували як новину 14 липня 2016 року – через 3 дні після річниці Волинської трагедії, але основна частина статті – уривки з інтерв’ю спікера «Правого сектора» Тараса Тарасенка для щоденного видання «Річ Посполита», яке було опубліковане у січні 2014 року.
«Типова риса таких статей – що вони написані зазвичай анонімними авторами. Це не дозволяє публічно викрити цих «журналістів», і це дуже важливо, тому що одна з наших рекомендацій щодо кращого методу протидії кремлівській пропаганді – розповідати широкому загалові про таких авторів дезінформації», – зауважив Ентоні Вієрзейський, аналітик Centre for International Relations.
Іноді дезінформація потрапляє і у мейнстрімні ЗМІ – як, наприклад, історія про те, що Єгипет начебто передав Росії «Містралі», які Франція відмовилася продавати Росії.
Словаччина
Основним джерелом поширення дезінформації є так звані «альтернативні медіа» та соцмережі, розповіла Івета Вареньова, позаштатний науковий співробітник Slovak Foreign Policy Association. У рамках дослідження проаналізували 6 онлайн-медіа, помічених у поширенні дезінформації. Для них характерна низька якість тексту – нерідко це машинний переклад російського тексту. Техніки пропаганди – ті ж самі, що в інших країнах: викривлене висвітлення подій, маніпуляція фактами, поєднання незв’язаних між собою подій в одному контексті, посилання на сумнівні джерела або відсутність посилань, посилання на псевдоекспертів, відсутність межі між авторською точкою зору і фактами.
Меседжі також типові – вихваляння Путіна як сильного лідера, засудження НАТО як агресора, тези на підтримку російського втручання в Україні і Сирії тощо. «Цікава і небезпечна тенденція, що словацькі політики долучаються до поширення прокремлівської пропагандистської точки зору і таким чином спонукають своїх прихильників читати ці ресурси, замість провідних ЗМІ. Один із таких – лідер парламентської фракції партії «Ми родина», розповіла Івета Вареньова. Водночас, за вплив пропаганди почав слабшати завдяки діяльності об’єднання «Конспіратори», які створили «чорний список» фейкових ресурсів.
Чехія
Дезінформуючих сайтів – близько сотні, розповіла Івана Смолєнова, позаштатний науковий співробітник, програмний менеджер Prague Security Studies Institute. Один із них – російський «Спутнік», ще один належить росіянинові, який проживає у Празі. Решта виглядають як місцеві ініціативи, але їхня структура надзвичайно непрозора. Автори дослідження виділили серед цих ресурсів дві основні групи – «сайти про теорії змов» та «альтернативні медіа». Перші – надзвичайно непрофесійні і маніпулятивні, їхня читацька аудиторія невелика. Другі працюють професійніше і позиціонують себе як альтернативу «упередженим мейнстрімним ЗМІ». Там читацька аудиторія більша.
Спільні риси для обох груп – фокус на подіях за кордоном і зациклене повторення новин тієї самої тематики (міграційна криза, тероризм тощо). У матеріалах широко вдаються до викривленої інтерпретації фактів, маніпулятивних використань фото, посилання на «внутрішні джерела», гри на емоціях. «Ми проаналізували 3000 статей. Із них кожна 5-та стаття розпалювала ворожнечу, кожна 4-та страх», – зауважила Івана Смолєнова.
Меседжі – аналогічні тим, що просуваються в інших країнах. Особливістю для Чехії стала кампанія дискредитації особистості Вацлава Гавела – із задумом дискредитувати разом із його особистістю цінності свободи і демократії. За словами Івани Смолєнової, загальне враження від усіх цих матеріалів – що їхня мета «радше деконструювати, ніж утвердити якісь ідеї».
Угорщина
Особливість Угорщини, порівняно з іншими країнами Вишеградської четвірки – широка присутність проросійського наративу у провладних мейнстрімних медіа – наприклад, державному новинному агентстві МТІ, розповіла Агнєшка Островська, координатор проекту Centre for International Relations. Вони поширюють проросійську інтерпретацію тих чи інших подій, «теорії змови», допускають викривлене подання інформації, іноді майже легітимізують так звані «ДНР-ЛНР». Подекуди матеріали пропагандистських російських ЗМІ RT та Sputnik передруковують у авторських колонках. Це досить небезпечна тенденція, тому що ці канали охоплюють величезну аудиторію, а у сільській місцевості часто є основним джерелом інформації.
Джерелами дезінформації є також сайти кишенькових громадських організацій і ЗМІ, які позиціонують себе як «альтернативні». Вони різко антизахідні та часто передруковують новини із російських сайтів. Один із найбільших таких сайтів, hidfo.ru, адмініструють із російського сервера, хоча матеріали пишуть явно угорці. Є підозри, що за ним стоїть ГРУ. Загалом помітних дезінформацій них сайтів – близько 10, дрібних із дуже малою читацькою аудиторією – до сотні. Особливість цих ЗМІ – невелика кількість контенту, який стосується безпосередньо Угорщини. Здебільшого це резонансні і болючі теми – міграційна криза, загроза тероризму тощо. Меседжі проросійського наративу типові: про «загниваючий захід», про те, що ЄС розпадеться, про «хунту в Україні» і «американський імперіалізм». Серед індивідуальних гравців, проросійських «лідерів думки» небагато – загалом до 5-6 експертів та журналістів. Ще близько 12 – доволі антизахідні, проте не вдаються до явної пропаганди.
На відміну від Чехії, в Угорщині «альтернативні ЗМІ» менш впливові – можливо, через те, що цю функцію вже взяли на себе урядові. «За результатами соцопитування [GLOBSEC Policy Institute, 2016], лише 16% населення надають перевагу альтернативним медіа», – зазначила Агнєшка Островська. Незалежні мейнстрімні ЗМІ працюють професійно і намагаються спростовувати неправдиві новини. Активність «тролів» у коментарях набагато нижча, ніж у Польщі чи Україні – імовірно, через те, що за межами країни мало людей, які володіють угорською.
Молдова
Пропаганда активно використовує слабкі сторони країни – невирішену ситуацію із Придністров’ям та сепаратистські настрої у Гагаузькій автономії. Ситуацію ускладнює велика кількість російських агентів впливу у бізнесі та політикумі і те, що нещодавно обраний президент країни Ігор Додон – щирий прихильник Владіміра Путіна. При цьому, Додон активно вдавався до маніпуляції фактами і під час передвиборчої кампанії, намагаючись заплямувати репутацію свого основного суперника, Майї Санду. За словами Петру Маковея, виконавчого директора Association of Independent Press, значною мірою це і забезпечило йому перемогу на виборах. Найбільш резонансним став фейк про те, що вона обіцяла у разі перемоги прийняти у Молдову 30 тисяч сирійських біженців.
У Молдові ретранслюють російські «Перший канал», «НТВ», «Росію» і майже всі інші, крім «Росія 24», який заборонили після моніторингу Національного регулятора. Інші джерела дезінформації – сторінки у соцмережах та сайти «кишенькових» громадських організацій, які фінансує Росія. Ще один важливий агент впливу – Молдавська митрополія. За словами Петру Маковея, під час виборчої кампанії церква відкрито закликала голосувати за Додона і засуджувала інших кандидатів.
У рамках дослідження аналізували 6 порталів – Actualitati.md (портал Соціалістичної партії), Gagauzinfo.md (портал Гагаузької автономії), «НТВ Молдова», «Панорама» та молдовську службу «Спутніка». «Основний висновок – що усі вони покликані утвердити кілька основних ідей: що Європа ось-ось розвалиться, що кишинівський уряд керований із-за кордону і нічого сам не вирішує; що НАТО готується воювати з Росією на території Молдови, що Молдова повторить долю України, якщо не переорієнтується; що Молдова ніколи не буде членом ЄС і Асоціація працює проти інтересів країни», – розповів Петру Маковей. У Молдові, як і в Україні, активно спекулюють на мовному питанні і просувають меседж про «мовний геноцид» – нібито закриття шкіл із російською мовою навчання, про нібито відмову обслуговувати в аптеках російською мовою тощо.
Також вдаються до протиставлення «ЛГБТ-Європи» і Росії як оплоту християнських цінностей. У матеріалах зазвичай цитують тільки проросійських експертів, вдаються до спекуляції, містифікацїї, викривленої інтерпретації фактів, навішування ярликів, поділу на «хороших» і «поганих».
Україна
«За 4 місяці дослідження ми упіймали на фейках до 20 українських ЗМІ – як «Вести» і «РИА новости», що досить очікувано, так і ті, щодо яких це менш очевидно – «Новое Время», «Обозреватель», «Факти», зокрема, які попадалися на темі «розганяння «зради», – розповіла Марго Гонтар, cпівзасновниця StopFake.org. – Іноді причина у непрофесійній журналістиці – недостатня перевірка фактів. […] Але більшість фейків, які нам зустрілися – ті ж самі, які зустрічалися у російських ЗМІ, і це фактично розповсюджувалося паралельно і в тих, і в інших».
Інструменти пропаганди типові: посилання на псевдоекспертів, маніпуляція фактами, створення сторінок у соцмережах «під новину», виривання із контексту, гра на емоціях тощо.
Цікаво, що й в Україні спостерігаються спроби маніпулювати темою «меншин, які хочуть автономії» – русинів та гагаузів. Зокрема, для підкріплення новини щодо останніх спеціально створили спільноту у «ВКонтакте». «Гагаузька спільнота потім сказала, що вони до цього не мають ніякого відношення», – зазначила Марго Гонтар. Гучний фейк, який підхопили у соцмережах і низці ЗМІ – що УЄФА буцімто розслідують факти допінгу українських спортсменів. «УЄФА нам повідомили, що ніякого розслідування щодо допінгу України не починали, і що з цим питанням все добре», – пояснила Марго Гонтар. Так само підхопили новину про те, що буцімто «ДНР» відкриває дипломатичні представництва у Європі. Насправді мова йшла про громадську організацію, назва якої маніпулятивно починається як «Представництво ДНР».
«Загалом ситуація непогана, тому що у людей є можливість отримувати інформацію і українські медіа все таки схильні прибирати фейкові новини після того, як ми публікуємо спростування, у той час як у російських ніхто спростовані новини не прибирав», – підсумувала Марго Гонтар.
За лінією розмежування
Олена Голуб, експерт Інституту Масової Інформації, представила результати дослідження новин у восьми ЗМІ на окупованих територіях. «Загалом було опрацьовано близько 2100 новин, які вийшли у період із 17 по 25 січня 2017 року», – розповіла вона. З’ясувалося, що 11% новин містили мову ворожнечі. «Якщо українські ЗМІ висвітлюють самопроголошену владу не дуже позитивно, це не розповсюджується на мешканців окупованих територій. Проте ЗМІ непідконтрольних територій поширюють це на все українське суспільство», – зауважила вона. Приблизно 11% новин були скоріш за все фейками – там або не вказано джерело інформації, або джерела дуже наближені до влади так званих «республік».
Основні наративи – про те, що скоро скасують санкції проти РФ, що українська влада повністю залежна від західних партнерів. Активно просувають наратив пригнічення російськомовних у контексті нових законопроектів, це подають як «геноцид російськомовного населення». Також зафіксували матеріали на тему Волинської трагедії, дуже схожі на ті, що з’являлися у Польщі. Багато новин про Україну стосуються криміногенної ситуації. Повідомляють про реальні факти, але подають це як типові щоденні ситуації.
Близько 20% новин стосувалися самопроголошеної влади, із них 82% були компліментарними, 18% – нейтральними. Негативних не було виявлено. Української влади стосувалися 32% новин, із них 87% негативні, 13% нейтральні, причому переважна більшість останніх чомусь стосувалася діяльності «Опозиційного блоку», Медведчука і Надії Савченко. 8% новин стосувалися влади РФ, із них 91% – компліментарні, 9% – нейтральні.
Висновки
Здатність суспільства не піддаватися на вплив пропаганди потребує насамперед усвідомлення того, що ця проблема існує. Корисною ідеєю став би курс медіа-грамотності вже зі шкільних років. Експертам, які працюють над цією темою кожен у своїй країні, варто об’єднувати зусилля і виносити тему на публічне обговорення. «Пропаганда торкається цілої низки сфер суспільного життя, тому і реакція має бути з боку усіх прошарків суспільства. Потрібно вивчати сам феномен, викривати фейкові історії і розповідати людям про це», – зауважила Івана Смолєнова. Важливо підвищувати рівень освіти загалом, тому що «пропаганда працює доти, доки є хтось, хто готовий у це вірити».
Дуже багато залежить від самих журналістів. «Ми інколи потрапляємо у пастку, обираючи між цікавим заголовком і відповідальним формулюванням. Бажання залучати аудиторію цілком зрозуміле, але важливо при цьому не перетворитися самим на інструмент пропаганди», – наголосила Агнєшка Островська.
