Наявність і доступність житла для соціально незахищених категорій населення і утримання такого житла з роками стає все більшою проблемою, і поки що немає чіткого бачення, як можливо її вирішити. Єдині варіанти – переводити частину житла назад у фонд соціального житла і надавати його людям на певних умовах, а головне – підвищувати рівень доходів громадян. Такими виявилися підсумки експертної дискусії в Українському кризовому медіа-центрі, організованої у партнерстві з Інститутом суспільно-економічних досліджень.
До 80% житла потребує капітального ремонту, у 80% власників немає для цього коштів
В Україні понад 95% житла знаходиться у приватній власності. Це у рази більше, ніж у багатьох європейських країнах. Але 40% проживають так, що частка житлової площі на одну людину менша за норму (13,65 кв. м), а 65-80% житла потребує капітального ремонту, розповів Всеволод Ніколаєв, науковий консультант Інституту суспільно-економічних досліджень. На сьогодні це найбільший виклик. Якщо за поточний ремонт люди сплачують у комунальних платежах, то капітальний, згідно із змінами до законодавства після ліквідації ЖЕКів, повністю відповідальність співвласників багатоквартирних будинків. У 70-80% приватних власників немає для цього коштів. При цьому, за даними опитувань, більшість переконана, що про це має подбати держава. Орієнтовна сумарна вартість такого ремонту – 200 мільярдів гривень. Закон про реконструкцію кварталів житла взагалі не працює.
За даними Мінрегіонбуду, у категорію тих, хто має право на соціальне житло, потрапляють близько 180 тисяч українців, у черзі на покращення житлових умов – майже 700 тисяч сімей. Для будівництва цього житла необхідно приблизно 10 мільярдів гривень, а держава зараз фінансує менше 0,5% усього житлового будівництва. Тому взагалі невідомо, коли сім’ї його отримають. Фонд іпотечних кредитів для молоді на папері існує, але належного фінансування немає. Загалом за темпами житлового заміщення Україна відстає від Європи у 5 разів.
Окрема проблема – житло для переселенців. Лише недавно переселенців включили у програму «Доступне житло» у рамках законопроекту 4550. «Там буде співфінансування 50/50 із державного бюджету і бюджетів органів місцевого самоврядування. Це перший крок за три роки», – зазначила Наталія Веселова, народний депутат України (фракція «Об’єднання «Самопоміч»), член Комітету Верховної Ради України з соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення. Як варіант розглядають також житлові програми для них із залученням іноземних донорів і інвесторів.
Юрій Манцевич, голова правління ГО «Інститут просторового розвитку», зауважив, що саме будівництво соціального житла не вирішить проблему, тому що суми, потрібні на подальше утримання цього житла, значно перевищують вартість будівництва.
Рішення: оренда на пільгових умовах і збільшення рівня доходів населення
На думку експертів, єдиний можливий вихід – перевести частину приватного фонду у соціальне житло. Де-факто такого соціального житла потрібно близько 70% – стільки ж, стільки й тих, хто не може утримувати власні будинки. Житло надаватиметься незабезпеченим сім’ям на умовах, які визначатиме громада та держава, із можливістю певної фінансової підтримки. По-друге, це житло в індивідуальних будинках та приватних квартирах, яке здаватиметься у найм із певними грошовими дотаціями для наймачів. Таку точку зору поділяє і Мінрегіонбуд. «Європейський досвід говорить нам, що це один із головних механізмів, який дозволить забезпечити людей житлом. Далі його можна буде розбити на окремі категорії – від більш дешевого до більш дорогого сегменту», – пояснила Світлана Старцева, заступник директора Департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики – начальник управління житлової політики Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. За її словами, це має бути механізм залучення інвестицій у будівництво соціального житла – або державних, або приватних.
Джерелом фінансування утримання соціального житла у власності держави може бути більший податок на нерухомість, збалансований із потребами для соціального житла у конкретному населеному пункті. Кошти на таку фінансову підтримку можливо було б вивільнити також шляхом термомодернізації, зменшення витрат населення на комунальні послуги і, відповідно, зменшення субсидій на комунальні послуги і перерозподіл цієї частки на субсидію для оренди.
Валерій Омельчук, генеральний директор МБФ «Україно! Я за тебе!» зауважив, що 70-80% населення, яке не може платити за ремонт будинків, співпадає із розподілом населення між категорією багатих, середнього класу і бідних. Точних даних немає, але зараз це 12-20%, решта перейшли у різні категорії бідних. «Нам потрібно поменше гасел і побільше економічних розрахунків. […] Мені здається, потрібно не збільшувати обсяг соціального житла, а зменшувати кількість неплатоспроможних громадян. Грошей на реалізацію масштабних житлових програм у держави немає і найближчим часом не буде. Розраховувати на іноземні кредити не варто – здебільшого вони розраховують на повернення капіталу, а повернення капіталу неплатоспроможним населенням неможливе», – наголосив Юрій Манцевич.
