Активістами та правозахисниками в Україні сьогодні бути небезпечно. Вони часто стають об’єктами нападів та переслідувань, але винних у таких злочинах не притягають до відповідальності. Проти самих активістів справи порушуються за лічені години, а в медіа розгортаються масштабні дискредитаційні кампанії. Найбільше від утисків страждають антикорупціонери, захисники довкілля, адвокати, які захищають права людини та активісти, що працюють на непідконтрольній Україні території. Про це заявила Тетяна Печончик, голова правління Центру інформації про права людини, під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. «Ми зафіксували випадки порушення таких базових свобод як свобода пресування, об’єднання та асоціацій, мирних зібрань. Ряд випадків фізичного насильства: вбивство, побиття, пошкодження майна, підпали машин задля перешкоджання громадській діяльності або як помста за те, що вони роблять. Ми зафіксували адміністративні та кримінальні переслідування, дискредитаційні кампанії проти активістів, стеження та прослуховування», – розповіла пані Печончик.
Відсутність адекватної реакції від суспільства та правоохоронних органів значно погіршує і без отого вразливе становище активістів. «Переважна більшість випадків, коли відбувалися напади та побиття активістів є нерозслідувані. Така безкарність є лавиною, яка іде по наростаючій. Якщо відбувається напад, фізичне насильство і немає ефективного розслідування, є велика ймовірність, що все повториться знову і знову»,- наголосила Тетяна Печончик. Забрати час, сили, ентузіазм та залякати – головні цілі нападів та судової тяганини. «За останні три роки ми мали 400 годин допитів. Але якщо ми здамося, то та сторона переможе. Правоохоронні органи на сьогодні не порушили жодної справи по нападах, погрозах, дискредитації неурядових організацій в Україні. Але за публікацію у Facebook річної давності справу порушили за одну годину», – розповів Дмитро Шерембей, голова координаційної ради Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».
Проти антикорупціонерів у медіа розгортаються масштабні дискредитаційні кампанії, мета яких – підірвати довіру до них з боку суспільства, розмити межу між ними та справжніми корупціонерами. Проте не менше тиску зазнають і борці з інших фронтів. Можна опинитися у реанімації за протистояння заводу, який забруднює довколишні села або отримати 15 діб адмінарешту за зйомку судді, яке веде засідання без мантії. «Суддя намагалася заборонити зйомку, викликала поліцію, […] яка доправили мене до райвідділу. Жодних протоколів не було. Та сама суддя без адвоката засудила мене до 15 діб арешту. До мене нікого не пускали, ні адвоката, ні родичів. Мій стан був на межі інсульту, але була заборона на мою госпіталізацію. Після звільнення я чотири місяці боровся, щоб даний факт був внесений до реєстру досудових розслідувань. Це вдалося зробити тільки через суд», – розповів Максим Корнієнко, директор координаційного центру «Правозахисник».
Окрему групу становлять ті люди, які працюють на тимчасово окупованих територіях. Для своєї журналістської роботи або соціологічних досліджень вони мають отримати так звану акредитацію у місцевих структур, за що часто потрапляють до баз “Миротворця” із звинуваченнями у сепаратизмі. «Ми говоримо про переслідування тих, кого назвали сепаратистами. Але під це визначення може потрапити будь-хто. Тут немає чіткої кваліфікації. Якщо людина засвітилася під час антимайдану, навіть не як активний учасник, а просто присутній, то суспільство дає згоду на нанесення йому тілесних ушкоджень. Такими маленькими кроками ми виходимо за межі прав людини», – вважає Ніна Потарська, консультант Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу.
Держава має захистити громадянське суспільство та ефективно розвідувати злочини проти нього. «Питання не тільки у законодавстві, а і у розвитку здорового суспільства. Аби люди, які критикують владу були захищені цим самим урядом. Цим вимірюється його цивілізованість», – підкреслив Гаррі Хуммель, директор з політики Нідерландського Гельсінського комітету.
