Напади на ЛГБТ-спільноту залишаються безкарними. Поліція не поспішає розслідувати такі випадки, а справи кваліфікують як «хуліганство», не враховуючи мотив ненависті до ЛГБТ з боку певних груп населення. Таку тему черговий раз підняли правозахисники напередодні Київ-прайду. «Наше дослідження показало, що напади, фізичне насильство, пошкодження техніки, майна, офісів та погрози є головними проблемами протягом останніх 3 років. Ще більшою проблемою є безкарність таких нападів і відсутність ефективного розслідування», – розповіла Тетяна Печончик, голова правління Центру інформації про права людини, під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Безкарність – основна проблема
Проблему з безкарністю активісти вбачають у тому, що поліція не вміє розслідувати злочини на ґрунті ненависті. Їм простіше піти знайомим шляхом та кваліфікувати справу як хуліганство. «Поліція не знає специфіку злочинів на ґрунті ненависті. Вони вбачають за доцільне розслідувати справу як хуліганство, бо там у них є практика, а не вчитися у процесі, бо велике навантаження. Поліцію треба вчити бути толерантною, залишати свою гомофобію вдома, не боятися казати керівництву, що тут є саме такий мотив», – вважає Оксана Гузь, адвокат, старший партнер адвокатського об`єднання «Прове». Безкарність нападів на ЛГБТ залишається основною проблемою і на міжнародному рівні. «Спеціальний доповідач ООН по становищу правозахисників у світі назвав безкарність однією з основних проблем», – зазначила Катажина Венцель, представник Гельсінського Фонду прав людини.
Звинувачення жертви
Ще однією причиною є недосконале законодавство, що не дозволяє ефективно розслідувати злочини на ґрунті ненависті. І хоча люди все частіше наполягають на застосуванні саме 161 статті, правоохоронним органам все ще треба пояснювати, чому це важливо, що людину побили через футболку з веселкою та які образи були на її адресу. При цьому правоохоронцям часто простіше не розслідувати справу, а звинуватити у події саму жертву. «Для того, щоб звернутися до поліції і розповісти, за що тебе побили, треба мати сміливість. Завжди можна зіткнутися з особистим, не дуже дружнім, ставленням працівників поліції. У моєму випадку слідчий дуже цікавився не стільки обставинами нападу, скільки тим, чи розуміли ми, які будуть наслідки нашого експерименту [мова йде про експеримент, коли нетрадиційна пара протягом години ходила Києвом тримаючись за руки – УКМЦ]. Це класична схема звинувачення жертви», – наголосив Зорян Кісь, координатор проектів Freedom House в Україні. «Лише коли люди перестануть боятися повторної віктимізації у поліції, коли перестануть боятися сказати у поліції, що «я гей або лесбійка», лише після цього будуть зрушення», – додала Оксана Гузь.
Позитивні зрушення
Позитивом є те, що сьогодні принаймні є можливість такі справи розслідувати, чого не було раніше. Більш прийнятою стає і розмова про різноманітність у суспільстві. «Кількість заяв збільшується. З однієї сторони це робота правозахисників та людей, які продовжують боротьбу. З іншого – це робота поліції та правоохоронних органів, які ці заяви приймають. Ще 10 років тому навіть зареєструвати по старому КПК просто було неможливо», – підкреслила Оксана Покальчук, виконавчий директор Amnesty International Україна.
