Відсутність правового врегулювання злочинів насильницького зникнення, політичної волі до розслідувань таких справ та централізованої системи збору даних – основі проблеми, які має вирішити Україна, для того, щоб покращити ситуацію з насильницькими та недобровільними зникненнями в країні. Такі висновки за результатам офіційного візиту Робочої групи ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень до України представив Тае-Унг Байк, заступник голови Робочої групи ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Візит тривав протягом 11-20 червня, під час якого представники Робочої групи ООН провели ряд зустрічей з представниками української влади та влади так званих «ЛНР» та «ДНР» та надали їм рекомендації щодо покращення ситуації з насильницькими зникненнями в Україні.
Найбільше занепокоєння у Робочої групи викликала безкарність злочинів насильницького або недобровільного зникнення в країні. «На жаль, ми повинні зазначити, що практика насильницького зникнення повністю безкарна. Дві основні причини чому так стається – відсутня воля і бажання проводити розслідування та неналежні правові рамки для такої роботи», – зазначив Генрікас Міцкевічюс, член Робочої групи ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень. «Ми висловлюємо занепокоєння тим, що такі злочини не включені належним чином до кримінального законодавства. У рамках Конвенції та Декларації 1992 року злочини або спроби вчинення такого злочину повинні бути криміналізованими. Ми знаємо, що зараз є певні законодавчі пропозиції щодо прийняття Закону про осіб, зниклих безвісти, але поки що не зрозуміло, як цей закон буде вирішувати проблему родичів, членів родин осіб, які зникли. Ми просимо на законодавчому рівні забезпечити виконання прав осіб, які зникли та їхніх родичів», – наголосив Тае-Унг Байк.
Робоча група ООН наголосила, що Закон про осіб, зниклих безвісти має обов’язково передбачити відшкодування для осіб, проти яких був вчинений відповідний злочин та для членів родин осіб, зниклих безвісти. «Надзвичайне занепокоєння у нас викликає прийом нового проекту законодавства щодо осіб зниклих безвісти – насправді цей законопроект не прояснює ситуацію у плані відшкодування для потерпілих і їхніх родин. Тому ми заохочуємо органи влади, зокрема законодавчу гілку, внести відповідні зміни… Відшкодування по факту насильницького зникнення є ключовим елементом подолання проблеми. Це є невід’ємним правом таких осіб. Ми дізнались, що не було жодного випадку, коли члени родин осіб, зниклих безвісти, отримували компенсацію або соціальну, медичну або якусь іншу допомогу від держави», – наголосив Лусіано Хазан, член Робочої групи ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень.
Проблема, з якою зустрілась Робоча група, – відсутність надійної статистики щодо фактів насильницького зникнення. «Немає надійної статистики, надійних даних, цифр. І потрібно почати з визначення самого поняття насильницького зникнення – тому що, коли ми говоримо з різними органами влади, вони нам дають різні цифри, що часто суперечать одна одній. Це тому що немає центральної організації, яка би займалась збором усіх даних, використовуючи єдину методологію і єдину концепцію», – зазначив Генрікас Міцкевічюс. «Що стосується методики – ми рекомендуємо органам влади почати реєструвати всіх затриманих осіб, позбавлених волі, і вести єдиний національний реєстр таких осіб – це дуже важливо. Влада повинна більш активно діяти, щоб документувати факти зникнень осіб на території підконтрольній владі і на інших територіях, які знаходяться під контролем так званих «ДНР» і «ЛНР», – зазначив Тае-Унг Байк.
Під час візиту Робочій групі ООН не вдалось відвідати тимчасово окупований Крим та зібрати потрібні дані. «Ми не змогли відвідати Крим і зібрати інформацію на місцях. Ми навіть не змогли зустрітись з де-факто владою у Криму, або з владою Російської Федерації, також ми не змогли зустрітись з родичами осіб, які зникли. Тому ми надіслали запит до Російської Федерації. Цей документ ми називаємо «Загальне звинувачення», і там ми ставимо питання владі РФ і просимо на ці питання дати відповіді. На сьогодні ми не можемо прозвітувати про будь-яку задовільну відповідь від влади РФ», – зазначив Генрікас Міцкевічюс. За інформацією, яку Робоча група отримала з достовірних джерел, від 2014 року в Криму зареєстрували 42 випадки насильницького зникнення – з них 27 осіб були звільнені, 2 були знову затримані, 1 загинув і 12 все ще вважаються зниклими.
