Як би існувала посада культурного посла України, одним з вірогідніших кандидатів на неї був письменник Андрій Курков. Його книги перекладені 36 мовами, а в минулому році роман «Львівська гастроль Джиммі Хендрікса» увійшов до довгого списку Міжнародної Букерівської премії. У розмові з Ігорем Стамболом автор спромігся передати ті відчуття, які сьогодні викликає Україна в різних країнах світу, і пояснити, чому вона обов’язково впорається із сьогоднішніми викликами.
Про національний культурний простір
В нас досі національного культурного простору. У нас є регіональні простори, міські, а так, щоб була прем’єра однієї книжки і цю прем’єру чекали в книгарнях кожного регіону і потім два тижні говорили про цю книжку – такого, на жаль, немає.
Одна з найбільш розвинених в цьому плані країн зараз – це Румунія. Румуни вклалися в розвиток власної культури і в заповнення власного простору власною культурою більше, ніж інші. На другому місці для мене поляки. У них коли книжка має вийти 9 листопада, то про це знають по всій країні і всі, хто читають, і всі, хто очікують. І це якби все стає національним явищем. Це йде на телебачення. Це йде на радіо і на місцевому і на національному.
Це не ми повинні були зшивати країну. Це внутрішня політика кожної країни, яка хоче залишитися цілою і хоче, щоби геополітичний простір країни і географічний співпадав повністю з культурним простором.
Про маркетинг культури
Всі сприймають маркетинг як щось комерційне. Насправді, якщо ви займаєтеся маркетингом йогурту, то це комерційна справа. Однак, якщо ви займаєтесь маркетингом культури, це політична справа. Вона не приносить таких самих грошей, як може принести масло, йогурт чи продаж нової марки машини. Але це інвестиція в надійне майбутнє країни. І це важливіше, тому що тільки стабільність в країні гарантує комерційну вигідність маркетингу інших товарів.
Про прозу воєнного стану
В мене вже зараз друга книжка про війну вийшла «Наша щоденна війна» і мене уговорили підписати договір на третю. Для мене найважчим було те, що я два з половиною роки не міг писати прозу. У мене був перерваний роман з 24 лютого 2022 року, і я до нього зміг повернутися тільки в липні цього. Щойно його закінчив і це якось так гармонізувало моє ставлення до життя. Я знайшов цей баланс, який мені виправив настрій і психологічний стан.
Перша книга Diary of Invasion або «Щоденник агресії» вийшла в перекладі більше ніж на 25 мов, в тому числі японською. Звернулись до мене і китайські видавці. Відправив їм файли, а потім отримав відповідь, що зараз з політичної точки зору це якби недоречно.
Про кенселінг російської культури
Кенселинг в принципі не вважається інструментом демократичної держави. Давайте бути реалістами. Це ми хочемо, щоб європейці теж кенселили російську культуру, а вони цього не хочуть, тому що це не входить в список нормальної поведінки людей з демократичними цінностями. Для них є демократична Росія, яка в еміграції і яка зараз засновує видавництво за кордоном для того, щоб видавати книжки російською опозиційних письменників. І вони отримують зараз не меншу підтримку фінансову від європейських інституцій, ніж проекти українських митців.
Для прикладу, Голландія створила державний фонд підтримки українських, російських і білоруських студентів, які навчаються в цій країні через війну, і які потребують підтримку.
Про ставлення до України за кордоном
Людина, будь-яка політизована чи ні, слідкує за новинами тоді, коли це коротка історія і коли вона очікує на її фінал, щоб слідкувати за наступною. Це таке серіальне мислення іде. Наша історія затягнулася і вона ще затягнеться, і тому на нас перестали звертати увагу так, як перестали звертати увагу на ситуацію в Сирії, де насправді досі йдуть бої, бомблять міста, і хоч не так , як раніше, війна все одно продовжується.
Мені здається, що будь-яка інформація з України для нормальної людини є тригером. На зустрічах я пояснюю, що в Києві люди не сплять вже два місяці, і після цього вранці ідуть на роботу. Коли людина транспонує на себе людські відчуття, щось відбувається, вона пробує зрозуміти і це звичайно чіпляє, як свого часу зачепила весь світ окупація Бучі і вбивства цивільних там чи розстріли військовополонених. Якщо вміло передавати цю атмосферу, вона впливає на аудиторію.
Про власну філософію життя
Позитивне ставлення до світу, пошук доказів, що добро перемагає зло, і віри в те, що людство вилікується від хвороб агресії. Ось частково моя філософія, яка присутня в моїх книжках і може теж пояснювати їх успіх в різних країнах.
Книжки з хеппі ендом роблять читачів більш щасливими, навіть якщо вони знаходяться в драматичній ситуації і життя дуже важке. Тобто в принципі я патологічний оптиміст, і патологічно вірю, що Україна витримає сьогоднішнє і що вона відбудеться. На відміну від Юрія Щербака і Остапа Дроздова не вважаю, що Україна не відбулася, і її треба перезасновувати.
