З 2014 року Тамара Горіха Зерня займалась волонтерською діяльністю в зоні АТО, і свої враження від того, як війна змінила долі людей Донбасу, у тому числі відобразила у дебютному романі «Доця». Він вийшов у 2019 році і став вибухом в сучасній українській літературі. Твір був визначений як книга року ВВС, а його авторка кілька років потому отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка. Вона вже приготувала для читачів третій роман, однак, і досі не вважає письменництво головною професію. Чому так – пояснила Ігорю Стамболу в проєкті Українського кризового медіа-центру «Навколо книги».
Письменниця вважає, що після 2022 року сприйняття цієї книги не змінилося. Принаймні у читачів, а її так само читають з інтересом, для багатьох вона є певним відкриттям. Вона розставляє акценти і підкреслює речі, які багатьом були невідомі навіть в Україні. А дещо почало забуватися, і люди це вже перечитують як трошки підзабуту історію, яка тим не менше має величезний вплив на те, що ми маємо зараз.
«Війна не є головним героєм книг, – стверджує вона. – Вони написані не про війну, а про людей, які опинилися в складних обставинах, в умовах тиску випробувань. В яких ламається і гартується психіка. В яких людина змінюється. Замініть війну авіакатастрофою, виверженням вулкану, революцією, пандемією певного типу – в усьому цьому є щось подібне. Це ті речі, коли людина одночасно усвідомлює те, наскільки вона є маленькою і залежною від випадку, наскільки її життя крихке, і водночас людина приймає доленосні для себе і своєї сім’ї рішення».
Тамара Горіха Зерня говорить, що війна – це ще територія змін і зростання. Її героїня змінюється від першої до останньої сторінки і люди, які з нею, теж зростають і проходять певну еволюцію, в тому числі у ставленні до наших базових архетипів, до країни в плані усвідомлення себе українцями і що це означає для них персонально.
Наступний роман «Принцип втручання» – детектив, написаний під час ковідного карантину.
«На той час нам здавалось це величезним потрясінням. Зараз це згадую з посмішкою. Я б напевно не відмовилася від повторення цього досвіду, коли ми рік просиділи просто в селі. Батьки з нами були, діти мої, і на голову бомби не падали. Це прикордоння Сумщини, і сьогодні це село під обстрілами, його стирають з лиця землі щоденно. А тоді ми сад посадили величезний молодий з розрахунку, що вже за кілька років можна буде мати перший урожай», – додає Тамара.
Наразі триває робота над третім романом. На думку авторки, він набагато соціально важливіший навіть за «Доцю» і «Принцип вручання».
«В «Доці» мені важливо було описати певний період, певні події. У «Принципі втручання» теж певною мірою, хоч це і вигадана історія, зліпок того часу. Це був час, коли вся країна зійшлася на тому, що війну можна припинити, просто припинивши стріляти. Коли в Україні почали масово нав’язливо дуже активно формувати негативний образ ветерана війни, атошника. Коли в усіх новинах говорилося про те, де дехто когось там підрізав на дорозі, якась аварія. Завжди на перший план витягувалось «Атошник збив, атошник п’яний». Формувався образ людини, яка не зовсім адекватна, нервова, кримінальна і так далі. Оці речі були, ми це бачили, ми розуміли. До чого це йде у мене було відчуття вже на той час. Було відчуття, що країна слабшає, оборона країни слабшає, причому її послаблюють як зовні зі сторони Росії, так дуже активно зсередини люди, які мали мати рішення, які взяли на себе відповідальність за обороноздатність країни. Вони робили речі, які мені здавалися неправильними. Я бачила, що йде до нехорошого і в «Принципі втручання» є передчуття оцієї нехорошої біди», – підкреслила Тамара Горіха Зерня.
Вона дуже сподівається на те, що колись з часом зможе написати на реальних подіях книгу про перемогу і про відбудову України. Про те, як повернулася на окуповані території.
«Можливо, будемо писати про те, як Україна розширила свої горизонти, що тепер робити з новонадбаними землями, з якими поки що ми взагалі не знаємо, що робити що і що далі з цього буде», – зазначила письменниця.
Торкаючись теми екранізації своїх творів, вона розповіла, що до вторгнення вдалося перемогти у відборі книг для екранізації з державного бюджету, але не подавалися на розвиток цієї теми.
«Не подавали заявку на подальший розгляд, оскільки я дійсно вважаю, що це має бути вже після війни. Зараз, мені здається, бюджетні ресурси повинні направлятися на зброю, дрони, вибухівку, ракети туди», – переконана Тамара Горіха Зерня.
