Автор: Антон Хім’як, аналітик УКМЦ
Третього грудня 2023 року за ініціативи президента Венесуели Ніколаса Мадуро відбувся референдум. Згідно з результатами 95% громадян, що брали участь у плебісциті підтримали рішення про приєднання ⅔ території сусідньої Гаяни до складу Венесуели. Глава національної виборчої ради Венесуели заявив, що на референдумі проголосували понад 10,5 млн осіб (з 20,7 млн венесуельців, які мають право голосу). Референдум розпалив сторічну територіальну суперечку щодо регіону Ессекібо – західної частини Гайани площею 160 000 кв. км. На території Ессекібо проживає близько 200 000 гаянців. В основному вони розмовляють англійською та мовами корінних народів.
Ескалація зі сторони Венесуели привернула міжнародну увагу через її потенційний вплив на регіональну стабільність та експлуатацію природних ресурсів. Незважаючи на те, що суперечка в першу чергу стосується Венесуели та Гаяни, на міжнародній арені активно діють сили, що зацікавлені в зростанні напруги.
Одним із таких гравців є РФ, яка тісно пов’язана з Венесуелою та її очільником Мадуро.
Передісторія конфлікту
Витоки територіальної суперечки між Венесуелою та Гаяною губляться в колоніальній епосі.
Гаяна була спершу голландською колонією, а з 1814 – британською. Незалежність країна здобула в 1966.
Венесуела утвердилась як суверенна держава на початку 1830-тих. Відтоді Каракас оскаржував демаркацію кордону, стверджуючи, що колишня голландська колонія Ессекібо, що увійшла до складу Британської Гвіани (нині Гаяна) внаслідок наполеонівських воєн, має належати Венесуелі. Відкриття золота на спірній території ще більше ускладнило суперечку. У 1899 році міжнародна арбітражна група винесла рішення на користь Британської Гвіани, але Венесуела послідовно не визнавала це рішення, стверджуючи, що її уряд не був належним чином представлений під час арбітражного процесу.
Відкриття значних запасів нафти біля узбережжя регіону Ессекібо додало нового виміру територіальній суперечці. Великі нафтові компанії, включаючи американську ExxonMobil, вклали чималі кошти в розвідку та видобуток нафти з морських родовищ.
Сьогодні Венесуела, яка роками животіє в присмерках економічної кризи, розглядає анексію Ессекібо як засіб отримати доступ до цінних ресурсів і покращити власне фінансове становище Станом на зараз розвіданих запасів нафти в Гаяні близько 5.5 млрд барелів (роботи з розвідання ще ведуться і їх може бути більше). А згідно з заявами ExxonMobil в вимірі видобутку на добу уже впритул підібралась до Венесуели (620 тис. барелів проти 750 тис.)
Проте Гяана розглядає поклади нафти як можливість, що потенційно перетворює країну на одного з головних гравців на світовому ринку нафти. Важливо зауважити, що на відмінну від свого неуспішного сусіда влада Гаяни намагається диверсифікувати свої доходи. Це відбувається завдяки вкладанню грошей з видобутку нафти в висококпродуктивні галузі (освіта, інфраструктура та медицина). За 2022 рік економіка країни показала зростання у 57%, що перевершує показники усіх інших країн світу.
Дружба по-диктаторськи
Підтримку Росією територіальних претензій Венесуели до Гаяни можна розглядати як частину її спроб розширити вплив в Латинській Америці. Завдяки успіху гіпотетичної операції Венесуели Росія може засвідчити свою присутність і вплив у регіоні, де традиційно домінують Сполучені Штати.
Історичні зв’язки Венесуели та Російської федерації сформувались ще за часів президентства Уго Чавеса (1999-2013). Тоді він був частим гостем в Кремлі та союзником російської влади на поприщі антиамериканізму.
Після смерті Уго Чавеса його спадкоємець Ніколас Мадуро продовжив орієнтуватися на Москву. Однак будучи менш харизматичним та сильним лідером, а також на тлі внутрішньополітичних протестів та поглиблення економічної кризи потрапив в більшу залежність від свого геополітичного партнера.
У 2019 році під час опозиційних протестів у Венесуелі Москва, за різними джерелами, направила деяку кількість бійців ПВК “Вагнер” задля охорони диктатора.
Одночасно з цим Кремль використав протести в якості нового аргументу для свого наративу по демонізації Заходу. Офіційна позиція Міністерства закордонних справ РФ звучала так:
“Лише венесуельці мають право визначати своє майбутнє. Деструктивне зовнішнє втручання, особливо в нинішній вкрай напруженій обстановці, є неприпустимим. Підбурювання немає нічого спільного з демократичним процесом. Це прямий шлях до беззаконня та кровопролиття.”
Подібна риторика супроводжує усі протести, що є невигідними РФ. Такі заяви звучали і під час Революції Гідності в Україні і в 2020-2021 році в Білорусі, і зараз звучать в контексті протестів в Сербії.
В свою чергу Мадуро висловив підтримку режиму Путіну під час, так званого, “Маршу справедливості”, очолюваним лідером ПВК “Вагнер” Євгенієм Прігожиним. Після придушення повстання президент Венесуели заявив про “велику перемогу Путіна над спробою розпочати громадянську війну”
З початком підготовки анексії регіону Ессекібо влада Гаяни намагалась звернутись до міжнародних організацій задля вирішення територіальної суперечки. Втім Каракас уже заявив, що не буде визнавати жодне рішення міжнародного суду ООН.
Таким чином, Венесуела залишається одним з найважливіших союзників російського режиму у світі. Обидві ці держави не лише намагаються дестабілізовувати свої регіони, але й постійно вказують, на те, що міжнароджні організації не виконують необхідну в міжнародних конфліктах роль арбітрів.
Економічні інтереси РФ
Станом на зараз Гаяна ліцензувала багато іноземних компаній для розробки та видобутку на власних родовищах. Оскільки країна намагається уникнути долі режиму Мадуро, більшість діяльності в нафтовому басейні є значно більш прозорим і будується на ринкових механізмах. При цьому Кремль фактично не реагував на “гаянський нафтовий бум”, адже це суперечило б дружнім стосункам з Венесуелою.
В той же час для Москви, чия економіка знаходиться під тиском численних санкцій, важливо втримати якомога вищі ціни на на енергоносії. Криза на нафтовому ринку світу дозволить їй отримати необхідні прибутки для продовження експансіоністської політики.
Окрім того, відкриття великих нафтових родовищ у регіоні Ессекібо відкриває вигідну можливість для російських компаній, адже російські нафтові компанії є одними з головних кредиторів венесуельської промисловості. Економічна залежність Венесуели від РФ є однією з запорук союзницьких відносин між диктаторами.
“Голова «Роснефть» Ігор Сєчін не раз зустрічався з президентом Ніколасом Мадуро. Результатом цих зустрічей стали домовленості про багатомільярдні інвестиції.” – Російська служба BBC
Якщо режим Мадуро таки анексує Ессекібо, Москва зможе розширити свою видобувну діяльність в регіоні, та отримати нові шляхи отримання дивідендів з Латинської Америки. Більше того, напруга в багатому на енергоносії регіоні та потенційне призупинення видобутку на гаянських потужностях призведе до зростання цін на нафту. РФ зможе надалі продавати свої власні ресурси за цінами, що гарантуватимуть надприбутки.
Стратегічні розрахунки Кремля
- Зі стратегічної точки зору, підтримка Росією претензій Венесуели у суперечці щодо Ессекібо дозволяє їй зберігати військову присутність у регіоні. Венесуела є одним з найбільших споживачів військової продукції російського ВПК в Латинській Америці.
- Після спалаху ізраїльсько-палестинського конфлікту відбулось зниження міжнародної уваги до війни в Україні. Тож для Москви вкрай вигідна додаткова напруга на “задньому дворі США”. Це дозволило б не тільки відтягнути увагу, але й розпорошити військову та фінансову підтримку України
- Територіальні претензії Венесуели до сусідніх держав (також існує напруга з Колумбією) можуть створити ряд прецедентів, які російське керівництво використовує для дискредитації системи міжнародного права. Кремлівські небожителі марять ідеєю перерозподілу сфер глобального впливу. Дестабілізація в різних куточках світу, на їхню думку, має рано чи пізно виснажити ресурс Заходу і змусити Вашингтон укласти сепаратний мир на умовах Москви.
Втім російське керівництво змушене зважати і на обернену сторону медалі підтримки амбіцій Каракаса. Регіональний лідер, Бразилія, до прикладу, висловила стурбованість претензіями Венесуели та взяла активну участь у посередницькій місії. Підтримка Росією Венесуели може погіршити її відносини з Бразилією, країною, з якою вона намагалася поглибити економічні та політичні зв’язки в рамках БРІКС.
Підсумовуючи, варто зазначити, що підтримка Росією територіальних претензій Венесуели на регіон Ессекібо зумовлена поєднанням геополітичних, економічних і стратегічних факторів. Головний інтерес Москви обумовлений бажанням розпорошити військово-технологічні ресурси США. Як наслідок, згідно задуму кремлівських стратегів, Вашингтон буде змушений диверсифікувати обмежені ресурси зовнішньополітичної допомоги, яка спрямовується на стримування РФ та КНР. Солідаризуючись з Венесуелою, Росія прагне розширити свій вплив у Латинській Америці, кинути виклик домінуванню Заходу та отримати цінні економічні можливості.
