Антизахідна риторика РФ є одним із стовпів російської пропаганди. Роль головного антагоніста належить НАТО, з яким Росія, начебто, змушена вести війну. Тобто, вся ця історія – для виправдання агресії проти інших держав. Тому будь-які заяви НАТО офіційна Москва намагається трактувати, як “агресію” проти Росії. Після того, як Москва погрузла у повномасштабній війні, Кремль покладається на втяягування НАТО у реальний конфлікт, щоб уникнути розгрому від українських Збройних Сил. Це підтверджують систематичні провокації в повітряному та водному просторах країн НАТО та їх союзників. Альянс, в свою чергу, досі дотримується дипломатичної лінії поведінки, але посилює обороноздатність країн-членів. То чи стали такі провокації повноцінною гібридною війною, чи досі служать цілям російської пропаганди? І кому грає на руку відсутність військової відповіді з боку колективного Заходу?
Гра мʼязами чи набридливе дзижчання
З 24 лютого 2022 року РФ посилює тенденцію до порушень повітряного або водного простору країн, що заборонили їй польоти над своєю територією або вхід у територіальні води. Серед цих країн:
- Естонія: порушення повітряного простору військовим гелікоптером на південному сході країни;
- Литва: шість випадків порушення повітряного простору над морем, в тому числі з вимкненими радіолокаційними приборами
- Данія: двічі за одну ніч військовий корабель порушував територіальні води
- Фінляндія: порушення повітряного простору двома військовими літаками
- Польща: систематичні порушення повітряного простору гелікоптерами та бомбардувальниками
- Швеція: військовий літак порушив повітряний простір
- Молдова: ракета пролітала над територією країни і після збиття упала на території
- Румунія: ракета запущена по території України пересікала повітряний простір країни
Також в серпні 2022 року тричі за один тиждень військові літаки Росії залітали в зону протиповітряної оборони США на Алясці та маневрували в буферній зоні між США та Канадою.
Більшість цих випадків були пов’язані з проведенням військових навчань РФ, що проводились неподалік країн НАТО. Зрештою, й самі навчання були так званими “реакціями на агресивну політику альянсу”. Цей прийом кремлівський режим використовує не вперше. Наприклад, , одразу після вступу Фінляндії в НАТО четвертого квітня 2023 року Росія провела в регіоні Калінінграду навчання з задіянням зенітних установок, піхоти та бомбардувальників.
Росія використовувала військові навчання за участі Білорусі як привід передислокувати війська до кордону з Україною перед початком повномасштабного вторгнення відверто брехала про відведення військ після закінчення терміну навчань.
Військові навчання завжди використовуються Росією, як елемент додаткового підкріплення загрози та організації провокацій. Під час таких дій проти Естонії, окрім порушення повітряного простору, одночасно симулювались пуски ракет по “умовному противнику серед країн Балтії”.
Усе це вкупі з розумінням реальної загрози від скупчення військ дає свій інформаційний ефект і формує відповідне сприйняття у суспільстві.
Такі провокацій очевидно мають на меті декілька завдань:
- Провокування Альянсу. Будь-які дії союзників у відповідь на ці провокації РФ перетворює на інформаційний привід для внутрішньої аудиторії (закріплює образ ворожості Заходу серед свого населення). На міжнародному рівні Кремль інтерпретує ці дії як причини, а не як наслідок і таким чином намагається легітимізувати свою агресію.
- Створення ефекту присутності. Такі провокації повинні загострує питання обороноздатності країн НАТО. Таким чином, з одного боку, нагнітається внутрішня безпекова та політична обстановка серед членів атлантичної спільноти. З іншого боку, такі дії Росії змушують країни НАТО нарощувати витрати на власну оборону, що потенційно відволікатиме Захід від військово-технічної допомоги Україні, через необхідність убезпечити свої кордони у випадку можливого нападу.
Що про це говорить сама Росія
Не залишається в стороні і російська пропаганда, адже провокації є лише інструментом для створення інформаційної картинки. Основне завдання з отримання вигоди після провокацій лежить саме на російських ЗМІ. Для прикладу, Андрей Гурульов (депутат Держдуми від Єдиної Росії і відставний генерал-лейтенант ЗСРФ), коментуючи вступ Фінляндії в НАТО, стверджував, що необхідно лише посилювати військову міць РФ та визначити усі можливі варіанти розвитку подій:
Andrei Gurulev, deputy of russian state duma, propagandist
“Щодо тактичної ядерної зброї в Білорусі. Ми розмістили це не у бік України, а на Польщу, Німеччину. Ми маємо декларувати чітку готовність до застосування цієї зброї. Крок вліво, крок вправо – отримай ядерним кийком по кумполу.”
Великою мірою така позиція дозволяє нам говорити про те, що подібна провокативна діяльність спрямована в першу чергу на внутрішню аудиторію. З одного боку, це демонстрація сили, для внутрішнього споживача. Таким чином режим намагається довести пересічному росіянину, що він все ще має достатньо військової потуги і РФ не боїться прямої конфронтації з НАТО.
З іншого боку це ще й можливість мобілізувати резерви, адже поки на кордоні з РФ існує така загроза як НАТО, то мобілізація, покращення матеріально технічної бази, та збільшення зусиль по залученню громадськості до війни має своє виправдання.
В той же час, ця російські медіа у повідомленнях для закордонної аудиторії зазвичай замовчують дії ЗС РФ, що фактично спрямовані на поглиблення конфронтації з НАТО.. Для прикладу, російське інформаційне агентство “Спутнік”, що поширює російську пропаганду 30-ма мовами світу банально ігнорує усі новини, що пов’язані з провокаціями, до яких вдається Кремль. Проте агенство не забуває детально коментувати будь-яке наближення літаків НАТО до повітряного простору Росії.
Реакції НАТО
Чи працює така провокативна тактика відносно НАТО? Насправді НАТО не має багато опцій для реагування на такі дії. Відповідати дзеркально, а отже чинити провокації у відповідь, альянс не може, адже це буде лише підігравати створеному російською пропагандою образу агресивного блоку. Повністю ігнорувати таку діяльність також неправильно, адже тоді російський режим буде підвищувати рівень конфлікту, що буде збільшувати ризики для країн-членів.
То який шлях обрав Альянс?
Другого серпня 2022 року на брифінгу речника Держдепартаменту США Меть’ю Міллера однією з тем запитань журналістів були нещодавні провокації проти Польщі. Позиція Сполучених Штатів у цьому випадку була наступна:
“Ми бачили, що уряд Польщі зробив заяву з цього приводу (порушення повітряного простору білоруськими гелікоптерами). Ми очікуємо, що всі країни поважатимуть суверенний повітряний простір інших країн, і ми продовжуватимемо дуже серйозно ставитися до безпеки НАТО. Існує процес, який діє для країн НАТО щодо застосування статті 5. На даний момент ми не на цьому етапі.”
Подібну позицію декілька разів висловлював і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. Особливо в контексті порушень повітряного простору Фінляндії та Швеції Альянс залишив свободу дій національним урядам, але наголосив на посиленні співпраці у сфері спостереження над такими інцидентами.
“Це підкреслює важливість нашої пильності, нашої збільшеної присутності, а також того, що ми нарощуємо й активізуємо обмін розвідувальними даними, моніторинг і захист нашого повітряного простору. Тож це частина загальної картини, як ми робимо більше для моніторингу та достатнього спостереження. Це захищає весь наш повітряний простір.”
Навіть у випадку провокацій з американським розвідувальним безпілотником, що призвів до його повної втрати, чи створення реальної небезпеки польському літаку над Чорним морем не викликали більшої реакції ніж дипломатичне засудження.
Фактично подібні провокації призвели лише до посилення взаємодії між членами Альянсу. Особливо це помітно у країнах Балтії, де у влади існує чітке розуміння, того, що таке російська армія і чому краще триматись разом на тлі подібної загрози.
Кожен факт провокації зі сторони РФ чи Білорусі, у ролі проксі Кремля, був прокомунікований на офіційному рівні і став аргументом для країн НАТО у питанні підвищення військової готовності. Фактично це призвело до мобілізації Альянсу і підняття питання про реальну військову спроможність колективного захисту від агресії.
“Глибоко безвідповідальна, груба і абсолютно неприпустима російська провокація посеред #fmdk. Методи булінгу не працюють проти Данії. Російського посла терміново викликали в МЗС”
Польща, як одна з найбільш часто провокованих Росією держав відповідає не лише дипломатичним шляхом, але й розширює та переозброює свої Збройні сили. Таким чином Польща отримує пальму першості у альянсі, як найбільш боєготового члена і це дозволяє їй просувати свою позицію в організації. Зокрема це дозволяє адвокатувати Україну перед іншими учасниками.
“Польща збільшить оборонний бюджет до 4% ВВП. Варшава оголосила про «безпрецедентні» плани збільшити витрати на свою армію та безпеку після вторгнення Росії в Україну. Польща вже входить до числа країн НАТО, які витрачають найбільше, якщо врахувати її ВВП.”
Остання провокація з боку Білорусі полягала, у порушенні повітряного простору Польщі двома військовими гелікоптерами. Це відбулось на тлі повторного продовження спільних навчань Кремля та Мінська. Одночасно з цим нагнітається інформаційна картинка про бажання найманців ПВК “Вагнер” повоювати з Польщею. Про це висловлювався президент РБ Александр Лукашенко. Станом на зараз ця провокація є апогеєм напруги між Польщею та Білорусю.
У відповідь найбільш “агресивним” з боку альянсу стало рішення збільшити присутність в східноєвропейському та балтійському регіоні. Польща здійснила перекидання більшої кількості військ до Сувалкського коридору (кордон між Польщею та Литвою, що відділяє Калінінградську область РФ від Білорусі).
Таким чином стратегія НАТО щодо провокацій зі сторони РФ полягає у наступному:
- Моніторити та фіксувати кожен випадок порушення повітряного або водного простору і комунікувати його на офіційному рівні через дипломатичні інструменти.
- Поглиблювати взаємодію між країнами-членами і розвивати механізми, що піднімають військову ефективність такої взаємодії.
- Підтримка країн-членів в переозброєнні та налагодженні відповідної інфраструктури, що спрощуватиме логістику.
Ефективність?
Провокації Російської Федерації щодо порушення повітряного простору та спроби впливу на країни НАТО, зокрема в контексті дій проти України, можуть мати певні негативні наслідки, але є обмеженими у своєму впливі. Підсумовуючи, можна зазначити наступне:
- Інформаційний контроль: Одночасно із спробами створити образ ворожості Заходу, такі провокації можуть з знизити довіру з боку міжнародної спільноти до самої Росії. Частина нейтральних країн розуміють ситуацію та дотримуються позиції, спрямованої на збереження миру та стабільності в їхньому розумінні. Це підриває легітимність дій Росії та підкреслює агресивний характер її дій.
- Вплив на економіку: Змушуючи країни надто активно збільшувати свої оборонні витрати, Росія може сподіватися на зменшення зовнішньої допомоги для України. Однак, ця тактика також стимулює міжнародну спільноту до об’єднання та подолання розділених інтересів для підтримки країн, що потребують захисту.
- Мобілізація НАТО: Провокації можуть намагатися торкнутися внутрішньої обороноздатності країн-членів НАТО. Однак, вони призводять до того, що країни альянсу ще більше посилюють свою співпрацю, покращують оборонні здатності та взаємодопомогу.
Фактично те, що альянс розуміє усю загрозу подібних провокативних дій підтвердилось в крайньому комюніке країн членів на саміті НАТО у Вільнюсі:
Росія збільшила свою військову присутність у регіонах Балтійського, Чорного та Середземного морів, а також зберігає значні військові можливості в Арктиці. Більш напориста позиція Росії, нові військові можливості та провокаційна діяльність, у тому числі поблизу кордонів НАТО, а також її широкомасштабні навчання без попередження та миттєві дії, продовжують загрожувати безпеці євроатлантичного регіону. НАТО та члени Альянсу продовжуватимуть здійснювати необхідні, вивірені та скоординовані дії, зокрема шляхом виконання відповідних планів.
Зрештою стратегія альянсу залишати цю провокативну діяльність в інформаційному полі не підживлює російську пропаганду не дозволяє вилитись провокації в конвенційну конфронтацію. Водночас посилення внутрішьої кооперації дає чимало довгострокових плюсів в сфері нарощення логістичних ланцюгів і виробничих потужностей. В парі з невеликим загальним збільшенням витрат на власну колективну оборону стратегіє виглядає дуже виграшно для колективного Заходу.
