Маріанна Присяжнюк
Шквал фейків, дезінформації, агресивних висловлювань з боку російських та білоруських чиновників в бік Польщі, а також військові провокації, – значною мірою обумовлені майбутніми парламентськими виборами до Сейму. У такий спосіб РФ створює інформаційний контекст для впливу на внутрішню політику Варшави. Цей контекст необхідний для досягнення комплексу цілей, зокрема, стосовно інтересів щодо відновлення своїх позицій у ЄС та припинення підтримки України партнерами, серед яких Польща відіграє потужну роль. Характерними ознаками на даному етапі є організація домінування в інформаційному просторі російського питання та розмивання внутрішньополітичного дискурсу.
Втручання РФ у вибори в Польщі йтиме у “пакеті” з молдавською та румунською кампаніями
Втручання РФ у виборчі процеси інших країн є поширеним інструментом Кремля для просування власних інтересів за кордоном за допомогою гібридних методів. Найбільш красномовними прикладами у гібридному “портфоліо” РФ є втручання у президентську кампанію США в 2016 році та у процес Брекзиту, не кажучи вже про країни зі слабкими державними інститутами та демократичними режимами.
В спеціалізованих статтях російських політтехнологів втручання у вибори інших країн розглядається, як «найкоротший шлях встановлення протекторату» через «розмиття» та «підрив» державного суверенітету з метою глобального панування. У контексті повномасштабного вторгнення в Україну, з подальшим посиленням міжнародної ізоляції РФ, такий вплив може здійснюватися для підриву регіональних коаліцій та солідарної політики умовного колективного Заходу.
У такий спосіб розгортається комплекс провокацій РФ щодо парламентських виборів у Польщі, які заплановані на 15 жовтня. Польські та міжнародні ЗМІ пророкують лідерство за результатами голосування провладній партії «Право та справедливість», яка є правлячою з 2015 року. Її конкурентом є опозиційна «Громадянська платформа», лідером якої є колишній президент Європейської ради Дональд Туск. Загалом рейтинги довіри до обох політичних партій приблизно однакові, та, на даному етапі, коливаються на рівні 30%.
Обидва політформування займають антиросійську позицію, при цьому правляча “Право та справедливість” є консервативною, в той час, як платформа Туска вважається ліберальною. Враховуючи розуміння російської загрози в обох політичних таборах, ймовірним полем для політичних спекуляцій та інформаційних “вкидів” стане соціально-економічна політика в країні. Такий підхід відрізнятиметься від, наприклад, молдовського та румунського кейсів, де РФ експлуатує більшою мірою геополітичний вимір.
Варто зазначити, що передвиборчі кампанії в таких країнах регіону, як Румунія та Молдова, також варто розглядати в рамках ширшої стратегії, орієнтованої на послаблення європейської єдності шляхом експлуатації місцевого скептицизму та внутрішніх проблемних питань. А близькість в часі цих передвиборчих кампаній у зазначених країнах збільшує ризик політичної турбулентності в рази. Тому домінування в інформаційному просторі російського фактору (або білоруського, як у випадку Польщі) забезпечить Москві контроль над інформаційним наповненням таких “проблемних питань”.
Стратегія місцевого рівня: виставити владу неспроможною адекватно реагувати на загрози
Внутрішній контекст кожної країни відрізняється цілим рядом специфічних умов. У польських реаліях таким чинником є білоруський фактор, тому багаторічна ворожа риторика диктатора Олександра Лукашенка в бік Варшави забезпечує “керовану” напруженість між Мінськом та Варшавою (керовану з Москви, звісно).
“Тому нехай моляться (у Польщі – HWAG), що ми тримаємо їх (найманців – HWAG), ще якось забезпечуємо. Інакше вони без нас би просочилися туди і вломили б так по цьому Жешуву і Варшаві, що мало не здалося б. Загалом сьогодні у них під контролем понад 30 тисяч осіб. Це хлопці, заряджені на війну”, – сказав Лукашенко.
Антипольська риторика Лукашенка загострилася останніми тижнями не випадково. Його заяви посилюються реальною присутністю російських найманців з ПВК “Вагнер”, які розмістилися на території Білорусі після так званого “походу на Москву”(який і сам вірогідно був спецоперацією).
Це вимагає від Варшави швидкої реакції для збереження контролю над ситуацією та довірою громадян, яка скоро трансформується у результати голосування. Таким чином військові провокації мають на меті створити умови, коли чинна влада буде виглядати неспроможною діяти відповідно реальних викликів.
Разом з інформаційними впливами, РФ (“руками” білоруських виконавців”) застосовує провокації військового характеру, як-от порушення повітряного простору Польщі, військові навчання на полігоні «Гожський» поблизу польського кордону та провокації з боку найманців ПВК «Вагнер», не кажучи вже про, озвучені білоруським диктатором, погрози. До слова, таку гібридну формулу можемо прогнозувати і під час кампаній в Румунії та Молдові з поправкою на місцеві контексти.
Формула для сусідських чвар: історичний реваншизм та територіальні претензії
Нещодавно президент РФ Володимир Путін заявив, що Польща має бути вдячна радянському генсекові Йосипу Сталіну за власні території, які той начебто їй “подарував”.
“Українського гарматного м’яса Заходу вже не вистачає, замислюються про литовців і поляків. Якщо польські частини увійдуть до Львова або інших територій України – вони там і залишаться. Причому назавжди”.
Західні території Польщі є, мовляв, “подарунком Сталіна полякам”, про який “у Варшаві забули” й натомість, як стверджує президент РФ, «невдячні» поляки прагнуть окупувати частину України та Білорусі.
“Польща захопила частину Литви, відторгнула у Росії її історичні землі, скориставшись громадянською війною, брала участь у розділі Чехословаччини”, – сказав президент РФ.
Це свідчить про те, що реваншистська риторика навколо відтворення історичних конфліктів, а також просування розбрату залишатимуться генеральними сюжетними лініями РФ задля поглиблення конфронтації.
Причому ряд інформаційних повідомлень з РФ знову повертаються до наративу про так звані територіальні претензії Польщі до України. У цьому контексті пропагандисти згадують і Польщу, і Румунії.
Крім того, російські інформаційні ресурси приділяють значну увагу ролі Польщі в таких регіональних форматах, як «Бухарестська дев’ятка», “Ініціатива трьох морів” та “Люблінський трикутник”. Тому варто очікувати посилення наративу про “гегемонію США” та “диктатуру Вашингтона і Брюсселя”, які штовхають Варшаву в “сумнівні антиросійські союзи”.
На що РФ може таким чином вплинути?
Такими методами РФ:
- може сприяти зниженню довіри виборців до кандидатів (причому усіх), підриваючи у такий спосіб легітимність влади та державних інститутів;
- потенційно дискредитуватиме очільників партій, що лідирують за попереднім рівнем підтримки, через особисті нападки, фейки та дезінформацію;
- може культивувати лояльні до РФ настрої через маніпуляції навколо образу умовного ворога (як зовнішнього, так і внутрішнього) й “нездатності” Польщі протидіяти російським інтересам (а тому, мовляв, краще “дружити”);
- сприятиме саботуванню участі громадян у голосуванні, що потенційно ослабить легітимність майбутнього парламенту.
При цьому, наведений список цілей не є вичерпним.
Втім, у контексті підтримки України зміна складу польського Сейму мало на що вплине, тому найімовірнішим сценарієм залишатиметься подальша ескалація ворожої риторики РФ щодо Польщі.
Сама ж Російська Федерація у відповідатиме на цілком прогнозовані звинувачення у провокаціях наступними комунікаційними стратегіями: у формі тотального заперечення своєї причетності до загострення інформаційного контексту, а також підмінюючи поняття та переводячи дискурс щодо своєї участі у гібридних провокаціях у семантичний вимір.
