Вже протягом року Україна живе в умовах пандемії, періодично запроваджуючи жорсткі карантинні обмеження. Тисячі українських сімей опиняються ізольованими у власних домівках в умовах зростаючої напруги у стосунках, безробіття і стресу. Український кризовий медіа-центр ініціював експертне обговорення для того щоб з’ясувати, чи вдалося за рік набути досвіду для мінімізації випадків домашнього насильства щодо жінок, як на кількість та характер цих випадків вплинули карантинні обмеження і які зміни могли б бути корисними для покращення ситуації. Для того щоб скласти враження про ситуацію з домашнім насильством щодо жінок в Україні, Український кризовий медіа-центр долучив до обговорення представниць організацій, які працюють в різних регіонах країни. Вони розповіли про особливості своєї роботи та поділилися досвідом, якого вони набули протягом «карантинного» року.
Експерти та правозахисники зазначають, що проблема домашнього насильства щодо жінок є актуальною для всіх країн світу. Так само, міжнародний досвід демонструє, що пандемія коронавірусу загострила ситуацію по всьому світу і Україна не є унікальною в цьому плані. Катерина Бороздіна, віце-президентка ГО «Ла Страда-Україна», поділилася попередніми результатами дослідження, проведеного разом з міжнародними партнерами, щодо впливу пандемії на випадки домашнього насильства і на реагування державних органів на них.
«Ми дізналися про досвід інших держав і можемо сказати, що проблеми однакові у всіх країнах. Дійсно, карантинні обмеження, обмеження пересування, які закрили людей в 4 стінах, вплинули на всі родини. Згідно з попередніми результатами дослідження, 10-20% жінок говорили, що під час минулорічного карантину вони вперше зазнали домашнього насильства. Воно починалося з психологічного насильства і переростало в фізичне, а іноді і в сексуальне», – зазначила вона.
Катерина Бороздіна розповіла, що багато жінок жертв домашнього насильства, які звертаються на гарячу лінію ГО «Ла Страда-Україна» з усієї України, виправдовують кривдника, говорять, що йому важко, бо він втратив роботу і просять виключно про психологічною допомогою. Серед тих жінок, які потерпали від домашнього насильства і все таки викликали поліцію – 30% згодом забирали заяву і залишалися жити з кривдником. Близько 20% постраждалих говорили про неналежне реагування поліції.
«Відомі випадки, коли поліція відмовляла видавати обмежувальний припис кривднику при наявності очевидних ознак насильства – синців та гематом на тілі жінки, пояснюючи тим, що кривднику нема куди йти через локдаун», – додала вона.
Марта Чумало, заступниця голови Західноукраїнського центру «Жіночі перспективи», особливо виділяє посилення економічної залежності жінок під час запровадження карантинних обмежень, коли жінки масово втрачають роботу (особливо в неформальному секторі), мають проблеми з орендною платою за житло серед категорії ВПО та жінок, які пішли від кривдника і мають повертатися до нього, бо вони не мають власного житла.
«Специфіка західних областей полягає у тому, що багато жінок повернулися з заробітків на заклик держави повертатися до закриття кордонів, а також через об’єктивні причини втрати роботи за кордоном в сфері обслуговування та догляду. Це люди, які фактично дезорієнтовані в плані можливостей роботи в Україні і це категорія, якій не приділяє уваги держава. В таких випадках випадки домашнього насильства стрімко зростають, адже в родину повертається людина, яка довгий час знаходилася на дистанції», – пояснює вона.
Збільшення ізоляції жінок, які страждають від домашнього насильства впливає на психологічний стан здоров’я. Жінки залишаються наодинці з кривдником і не мають можливості отримати соціальної підтримки від сусідки, близьких або друзів.
«В умовах адміністративної реформи ми спостерігаємо, що в новостворених громадах системи соціальних послуг не створені. Жінкам пропонують їхати в районні центри, які часто знаходяться дуже далеко», – зауважила Марта Чумало.
Наталія Киркач, голова правління БФ «Слов’янське серце», розповіла про особливості роботи з випадками домашнього насильства щодо жінок на територіях, які є прилеглими до лінії зіткнення на сході країни. За її словами, війна несе додаткові ризики для жінок, які там проживають.
«У нас багато військових, наближеність до лінії зіткнення впливає на психологічний клімат, економічна ситуація в Луганській та Донецькій областях та в громадах також збільшує ризики скоєння домашнього насильства. Зараз ми маємо додаткову проблему – сформувалося багато нових громад і не у всіх з них працюють соціальні послуги, мало мобільних послуг, які надають допомогу жінкам і громади мають мало коштів для того щоб налагодити мобільну роботу. Доступ до центрального органу місцевого самоврядування інколи сягає 50 км. Є проблеми до безоплатної правової допомоги», – поділилася вона.
Наталія Киркач навела статистику, яка демонструє зростання кількості звернень до фонду, який вона представляє, у 2020 році в порівнянні з 2019. Проте це не означає саме збільшення кількості випадків домашнього насильства над жінками. Це може бути пов’язано зі збільшенням обізнаності жертв про можливості отримання відповідної допомоги.
«У 2019 році ми отримали 131 тис. звернень, а у 2020 – 211 тис. Одна з причин таких показників – ведення серйозної інформаційної кампанії. Сьогодні багато жінок знає куди звертатися, але цю роботу треба продовжувати. Але якщо ми порівнюємо кількість звернень до нас і до поліції – до нас звертається у 5-6 разів більше жінок», – пояснила вона.
Вікторія Кутілова, Заступниця директорки Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству, зазначила, що в столиці рік в умовах карантинних обмежень також не минув легко. Проте, вона наголосила, що рідко психологи гарячої лінії чули від постраждалих, що все було добре до введення карантинних обмежень і раптом, за тиждень карантину, жінку вперше вдарили. Карантин став лакмусовим папірцем, який загострив проблеми, які були раніше.
«За останній рік ми відкрили 2 кімнати кризового реагування, що було дуже доречно в умовах карантину, зупинки роботи транспорту та локдауну. Там у нас за рік перебувало 80 осіб. Термін перебування в кризовій кімнаті 10 діб, але ми часто продовжували його до 20 діб. Поселення туди відбувається в будь-який час доби. Найактивніший час роботи – 4 година ранку. Саме тоді привозили до нас постраждалих. За рік нашої роботи на телефон довіри надійшло 4299 звернень. Наші психологи минулого року перейшли на цілодобову роботу. Раніше в нічний час працювали співробітники колцентру, які пізніше спрямовували постраждалих до психологів. З цілодобовою роботою кількість звернень зросла за місяць в 2 рази», – розповіла Вікторія Кутілова.
Вона також додала, що в структурі комунального підприємства, заступницею голови якого вона є, також є притулок, в якому протягом минулого року постійно знаходилося 24 особи, при тому що він розрахований на 12 місць і термін перебування у ньому – 3 місяці. Він був заповнений постійно протягом року.
«Зараз в своїй роботі ми багато уваги приділяємо інформаційним кампаніям, які будуть розвінчувати стереотипи, інформувати про можливість звернутися за допомогою і необхідність не мовчати про насильство», – поділилася вона.
Учасниці обговорення також надали рекомендації, виконання яких значно можуть покращити ситуацію з реагуванням та запобіганням домашньому насильству щодо жінок в Україні. Вони знаходяться в компетенції законодавчих, виконавчих, центральних та місцевих органів влади, а також передбачають активну роботу громадських організацій і політиків. Експертки закликали:
- Посилити навчання поліції для більш належного реагування на дії кривдника;
- Додати до термінового обмежувального припису пункти щодо обмеження спілкування кривдника з дитиною, яка могла бути свідком, а значить і жертвою домашнього насильства;
- Посилити інформування жертви домашнього насильства на місці поліцією про права та послуги, які постраждалі можуть отримати;
- Впровадити програмі по роботі з кривдниками, які направлені на зміну агресивної поведінки на неагресивну;
- Впроваджувати інформаціні кампанії, напрямлені на боротьбу зі стереотипами;
- Розвивати мобільні сервіси, особливо в громадах, які є сільськими;
- Розвивати в громадах та на державному рівні соціально-економічні програми для виділення коштів постраждалим від домашнього насильства;
- Розвивати мережу кризових кімнат та притулків для жінок, які страждають від домашнього насильства;
- Заключати договори між громадами для співпраці і для того, щоб жінка могла звертатися за допомогою не лише за місцем реєстрації;
- Ратифікувати Стамбульську конвенцію;
- Включити постраждалих від домашнього насильства у чергу для отримання житла;
- Обмежити діяльність кредитних установ, які спеціалізуються на швидких кредитах, особливо для людей з вразливих груп;
- Встановити вимогу запровадження посади фахівця або відділу, який буде займатися питаннями постраждалих від домашнього насильства в кожній громаді.
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації
0 800 500 335 (зі стаціонарних)
116 123 (з мобільних)
