Енергодарська громада виникла у 2020 році. Площа – 63 квадратних кілометри. Населення – 53 тисячі осіб. На відміну від більшості інших місцевих самоврядувань складається лише з одного населеного пункту – міста Енергодар. Воно з’явилося на мапі 52 роки тому, коли почали будувати Запорізьку АЕС. Сьогодні це найбільша атомна станція не тільки в Україні, а й у Європі.
Під тимчасовою російською окупацією громада перебуває з 4 березня. За цей час неодноразово привертала до себе увагу акціями протесту. Добре відомий і мер міста Дмитро Орлов, який не пішов на співпрацю з окупантами і до цього часу є головним ньюзмейкером Енергодара. Ми запитали, як йому це вдається.
«Росія принесла з собою свій тоталітарний режим»
Ці кадри бачили в усьому світі. Кілька днів поспіль люди виходили на наймасовіші мітинги, аби не пустити в Енергодар та до Запорізької атомної електростанції війська рф. Тоді проукраїнську позицію проявили принаймні 20 тисяч мешканців. Але колона зі 100 одиниць військової техніки таки «героїчно перемогла» беззбройних енергодарців: загарбники зайшли на територію АЕС, попередньо обстрілявши адміністративний корпус та навчально-тренувальний центр персоналу. При обороні ЗАЕС загинули троє бійців Національної гвардії. Вперше в історії людства під атомними реакторами стріляли з важкої зброї.
Органи місцевого самоврядування не мали підручника «Як працювати в умовах окупації», тому всі рішення напрацьовували майже «з коліс». Була співпраця з Запорізькою ОВА, з правоохоронними органами, була сформована і районна військова адміністрація. Намагалися передбачити кроки ворога та максимально заважати йому втілювати свої плани. Дмитро Орлов перші 2 місяці перебував в окупованому місті.
«До мене приходили по 2-3 рази на день. Намагалися схилити до співпраці та переконати: «асвабадітєлі» прийшли, щоб зробити життя кращим. Наскільки мені було важко вести з ними бесіди – це зрозуміло. Я бачив, що в інших містах вони вже пішли по депутатах та членах виконкомів, по активістах та волонтерах. Тому за рекомендацією голови Запорізької ОВА (Олександра Старуха) прийняли рішення написати заяви та скласти свої повноваження майже всі енергодарські депутати».
Пояснив, що на це пішли для того, щоб під жодним наказом окупантів не з’явилися підписи легітимних українських депутатів, поставлені під дулами автоматів. Але обрані енергодарські депутати залишилися разом з людьми та працювали як волонтери й громадські активісти.
До Дмитра Орлова особисто приходив самопроголошений керівник-колаборант Андрій Шевчик (колишній депутат Енергодарської міської ради від ОПЗЖ), навіть зі зброєю. Міський голова впевнений, що діяв Шевчик не під примусом.
«Зараз уже ясно, що жодного примусу там не було, такі швидкі кар’єрні ліфти стали для людини важливішими за патріотизм та моральні цінності. На жаль, в нашому суспільстві, як і в будь-якому іншому, такі випадки є. Фінансова складова та жага влади призводять до таких наслідків».
Андрій Шевчик, за словами Дмитра Орлова, ще до того, як російські війська ввійшли у місто, вже їздив до них та «про щось домовлявся».
«Взяття Енергодара було нелогічним»
Чи було у мера передчуття, що місто захоплять? Адже багато хто з містян вірив у те, що атомна станція – це своєрідний захист не тільки від військових дій, але й від окупації. Тут, на думку Орлова, українців підвело їхнє логічне мислення: стратегічних причин захоплювати місто-супутник АЕС не було і немає, хіба що тримати ядерний об’єкт у заручниках. Розміщувати важке озброєння просто на проммайданчику – небезпечно та може спровокувати ядерну катастрофу світового масштабу. Здавалося б, це недоцільно. Але коли ми побачили, як російська армія поводила себе в Чорнобилі… В України навіть не було приводу ставити там посилену охорону, бо навіщо охороняти зону відчуження!
«Ми сподівалися, що до міста війська заходити не будуть, бо в цьому немає сенсу. Можна було оточити Енергодар, взяти у блокаду… Взяття Енергодара було нелогічним».
Сьогодні енергодарці, що працюють на ЗАЕС, перебувають під тиском, який заважає безпечно експлуатувати станцію. Але росіяни не можуть цього зрозуміти.
«Вони грають з вогнем, який навіть не здатні будуть загасити. Для мене це просто незрозуміле захоплення об’єкта. Щастя, що досі нічого не сталося».
Дмитро Орлов упевнений, що у росії немає персоналу, здатного замінити енергодарських атомників. А наші люди, не витримуючи умов праці в окупації, виїжджають. Кадровий голод на АЕС може стати критичним для експлуатації такого об’єкта.
Енергодар – місто «під двома владами»: завдяки тому, що Дмитро Орлов зберіг свої повноваження та функції, енергодарські бюджетники та комунальники отримують зарплату, надаючи послуги людям, які залишилися вдома. Запорізька АЕС, як би це не злило ворога, продовжує працювати в енергетичній системі та у правовому полі України. Незважаючи на те, що на будівлі міської адміністрації висить «аквафреш», у кріслі мера – колаборант та навіть замість Дня міста енергодарцям нав’язали день росії…
«Частину функціоналу органів місцевої влади вдалося перенести до Запоріжжя. У нас є можливість сплачувати зарплату освітянам (на жаль, не в повному обсязі), вже отримали гроші за червень і комунальники, і медики первинної і вторинної ланки. Досить важко все це робити, бо є проблеми і з інтернетом, і з мобільним зв’язком (станом на початок липня вони ще посилилися – прим. авт.). Є ще й колаборанти на кожному підприємстві, тому треба відслідковувати, хто зробив свій вибір не на користь України, та відповідно реагувати».
«Люди, про яких до 24 лютого ми думали, що досить непогано їх знаємо, піддалися на провокації окупантів і почали з ними досить активно співпрацювати».
Дмитро Орлов не може сказати, чим керуються колаборанти у своїх діях: чи то їх гроші приваблюють, чи дійсно вони чекали на «прихід асвабадітєлєй», – і такі є навіть серед депутатів міської ради.
Є й зворотні приклади – багато людей, які гіпотетично могли би стати зрадниками, виявилися проукраїнськи налаштованими.
«Це в першу чергу ті, у кого рідні в росії, хто там народився… Про них багато хто думав: «Ну, оцей першим побіжить з прапорами та квітами зустрічати». Насправді вони проявили проукраїнську позицію, і це вражає».
Міський голова також припускає, що когось до співпраці змусили – силою або шантажем. Багато і тих, хто не кориться: кидає роботу, рідних та друзів, майно, школи-садочки, забирає дітей та їде з міста, аби не жити в такому неспокійному та несвободному режимі – під наглядом та тиском.
«Ми намагаємося робити все, щоб люди почувалися більш-менш захищено в умовах, в яких опинилися»
День початку повномасштабного вторгнення Дмитру Орлову запам’ятався чергами до банкоматів, спорожнілими магазинами та побутовогосподарчим ажіотажем. Власне, так було і в інших містах та селах України. Цю проблему всі якось пережили. А другою проблемою стало зникнення правоохоронної системи в місті. Безпекова складова в перший тиждень війни була під питанням – довелося самоорганізовуватися для захисту мирних мешканців від загрози масових грабежів та мародерства. Адже відсутність Нацполіції та СБУ в першу чергу відчули кримінальні елементи.
Ці проблеми були ключовими в той період, коли місто ще тримало опір і російські війська лише підходили до меж Енергодара.
А в ніч з 3 на 4 березня з’явилися зовсім інші проблеми: евакуація мирного населення, паніка. Транспортне сполучення було ненадійним – у Кам’янському (по дорозі від селища Василівка на Запоріжжя – прим. авт.) підірвали міст, який вів на підконтрольну ЗСУ територію.
Пізніше спорожніли банкомати, закінчилися товари на полицях – постала необхідність вирішувати питання гуманітарні.
«Це було прогнозовано. Ми спрацювали трішки на випередження. Зрозуміло, що великі торгові марки покинули місто, бо немає гарантій безпеки під час вивезення готівки та поставок товарів. Тому за місяць-півтора вони розпродалися, і постало питання із забезпеченням. Почали ввозити гуманітарну допомогу: ліки, продукти харчування. Дякуючи нашим партнерам – Польщі, Угорщині, іншим країнам, які намагалися допомагати. Спочатку це було по волонтерських лініях, зараз вже більш-менш налагоджена комунікація з обласною військовою адміністрацією, є змога працювати централізовано».
Зараз в Енергодарі проблема – це масові репресії проти містян. Люди живуть у постійній тривозі й страху.
Дмитро Орлов відзначає, що дуже важка ситуація з керівниками комунальних підприємств – окупанти з ними постійно працюють, тиснуть на них.
«Зрозуміло, що з «деенерівцями», які 8 років воювали, плюс обтяжені алкогольною чи наркозалежністю, неможливо спокійно розмовляти, вибудовувати якусь лінію… Це дуже складно. Тому на деяких підприємствах вирішили погодитися на якихось фейкових керівників, так, як в медико-санітарній частині (Курченко) або в КП «Єдині інформаційні системи» (там керівник Олег Кабанов, який ще за часів каденції в депутатському корпусі не приховував своїх антиукраїнських поглядів – прим. авт.). А взагалі, якщо ми фізично втрачаємо українського керівника, то втрачається право підпису, і сотні працівників через це залишаються без зарплат».
Виходить так, що росія шантажує українське керівництво Енергодара: місцева влада змушена йти на поступки, аби містяни не залишилися без засобів до існування. Але після війни усім колаборантам будуть давати оцінку правоохоронні органи, та й люди, скоріш за все, не забудуть свого життя в окупації.
«Ми сподіваємося, що деокупація Енергодара відбудеться в цьому році, і далі ми вже будемо реалізовувати все заплановане»
До початку активних бойових дій медіа приділяли багато уваги реформам, які впроваджувала Україна, зокрема децентралізації. Енергодар як місто-супутник АЕС раніше мав статус «міста обласного значення», не приєднався сам та не приєднав до себе інших населених пунктів для утворення об’єднаної територіальної громади, тому в процесі децентралізації скоріше втратив, ніж здобув преференцій. А від 2020 року Енергодарська міська територіальна громада стала частиною Василівського району (хоча про доцільність райрад як адміністративних одиниць точилися дискусії). Як децентралізація виглядає в умовах війни?
Всі 5 районних адміністрацій за розпорядженням голови Запорізької обласної військової адміністрації теж стали військовими. Дмитро Орлов нагадав, що з бюджету Енергодара (який складається переважно з податків від зарплат атомників) на 2022 рік понад 100 млн гривень мали піти у вигляді реверсної дотації на території, які неполіткоректно назвемо тут «депресивними». Цей «бюджет вирівнювання» не давав можливості громаді Енергодара використовувати всі кошти, які вона заробляла, на власні потреби. У воєнний час прийнята постанова № 590, яка визначає перелік пріоритетних видатків бюджетів в умовах воєнного стану. Звісно, на першому місці «захищені статті»: зарплати, закупівля паливно-мастильних матеріалів для роботи комунальних підприємств. Всі інші заблоковані – на жаль чи на щастя… Це дає можливість державі контролювати видатки місцевих бюджетів. Що стосується Енергодара, то, на думку Орлова, це плюс, бо немає можливості та сенсу будувати щось (або робити якісь закупівлі) на окупованій території.
На пряме запитання, чи було б краще, щоб зараз саме Енергодар був центром району, а не Василівка, Дмитро Орлов відповів так: «На мій погляд, не треба переоцінювати можливості району. Там досить вузький функціонал».
Взагалі важко оцінити діяльність районних рад по області, бо дуже багато територій опинилося під окупацією. І не всім вдалося так, як Енергодару, утриматися все ж таки більш-менш в юрисдикції України. Є громади, які не мають надходжень до свого бюджету, їм вже фактично немає чим платити зарплати. Є громади, де і голови рад, і секретарі перейшли на бік окупантів. На підконтрольних ЗСУ територіях, де все ще працюють районні військові адміністрації, вони забезпечують якусь керованість. Гірше ситуація там, де повна окупація – і з комунікацією, і з забезпеченням.
Поки працює Запорізька АЕС, Енергодар продовжує отримувати надходження до бюджету у вигляді податків на доходи фізичних осіб (робітників станції). Хоча під час війни підприємці та підприємства можуть не платити частину податків. Багато хто користується цією пільгою, тому місцеві бюджети недоотримують кошти. А от видаткова складова постійна, тому й виникають проблеми. Можуть закриватися підприємства, затримуватися зарплати, зростає рівень безробіття та ціни – і все це, як сніжний ком. Дмитро Орлов розповів, що в Енергодарі постійно підтримується зв’язок з керівником містоутворюючого підприємства – ЗАЕС, ДП НАЕК «Енергоатом». Там розуміють: якщо вони перестануть платити зарплату, то всі комунальники та бюджетники за місяць-два залишаться без засобів до існування. Тому в Енергодарі ситуація поки що стабільна та контрольована.
Але варто наголосити, що все це – завдяки діям української влади та легального керівництва міста, а не «роботі» колаборантів та зрадників, які намагаються показувати на російських телеканалах красиві картинки «звільненого від хунти» міста. А всі проблеми – закриті магазини, ріст цін, брак ліків, катастрофа в освіті, зникнення мобільного зв’язку, інтернету та багато іншого, – це все «здобутки» рф.
«Ми бачимо наслідки приходу росії. Забирають у людей все, від телефонів до автівок. По квартирах ходять, мікрохвильовки виносять. «Асвабаждают» місцевих жителів від побутової техніки та грошей».
Але є моменти, коли, наприклад, керівник комунального підприємства – колаборант. Так сталося з директором медико-санітарної частини – Анатолій Курченко співпрацює з окупантами (йому вже винесли підозру – прим. авт.). Але медики отримують зарплату та навіть премію. Українська влада вирішує питання із забезпеченням лікарні за допомогою гуманітарних вантажів.
«Російська військова міць виявилася фейком»
Енергодар використовують для виготовлення фейків про щасливих звільнених людей, про роботу садочків та літніх таборів. Так само у випадку якоїсь своєї ж невдачі окупанти звалили би все на українську владу, – в цьому Дмитро Орлов переконаний.
До речі, обіцяні «російські зарплати» насправді виявляються нижчими за українські, та й грошей у окупантів немає, як показав досвід сусідніх окупованих територій.
Звісно, деякі соціальні виплати та ті ж таки лікарняні зараз немає змоги виплачувати, і Дмитро Орлов говорить про це.
«Ми намагаємося підтримати такі категорії населення в інший спосіб – гуманітарною допомогою, наприклад. Але в мене немає навіть думок про те, щоб все заблокувати та привести місто до гуманітарної катастрофи».
На жаль, не всі люди розуміють причини погіршення свого життя. Тим більше, вже чотири місяці мешканці Енергодара піддаються впливу пропаганди. Міський голова це чудово розуміє.
«Дехто справді вважає, що зарплата на картку в гривнях їм приходить від окупантів».
А от за рівень російської корупції не можна не порадіти:
«Посадовці росії не знали фактичного рівня озброєння та своїх резервів. Нам відомо, що для наступу треба набагато більший ресурс. А у наших бійців виявився високий рівень підготовки. Завдяки нашим партнерам з Євросоюзу та всього світу ми маємо сучасне озброєння, яке наші бійці швидко опановують та ефективно використовують на практиці. Тож, маючи мотивовані патріотичні фізичні сили та сучасне технічне оснащення, ми можемо протистояти противнику, який значно переважає за чисельністю та кількістю озброєння».
«Адже війна триває не перший рік»
Зараз можна сказати, що проблемними виявилися сфери комунікації та зв’язку, адже можна було більш жорстко працювати над виявленням зрадників: «Все ж це можна було відслідкувати заздалегідь».
Серед «кроків на випередження», які мали бути зроблені, сьогодні Дмитро Орлов називає підготовку укриттів, створення запасів ліків, палива. Військові питання теж мали бути на перших позиціях. Адже навіть підготувати приміщення для батальйону Тероборони в Енергодарі так і не встигли. Так, 23 лютого 2022 року біля будівлі, де ще не завершився ремонт, проходив «Єдиний стрілецький день» енергодарського батальйону Територіальної оборони. Цей день навчань таки виявився єдиним, а «штурм будівлі», можливо, у тероборонівців ще попереду.
«Більшість із нас не вірили, що в Україні йде війна з 2014 року. Якщо подивитися, то і зараз, після 4 місяців активної фази, в деяких містах люди не вірять у війну. Ми 8 років фактично жили в країні, де йшла війна, і зараз триває просто інша фаза цієї ж війни. Але не всі до кінця це розуміють».
На щастя, існує й багато прикладів того, як спільний ворог гуртує та гартує людей. Українці стоять у чергах до військкоматів, щоб йти захищати країну. Це – найбільша складова нашої майбутньої перемоги.
Дмитро Орлов не допускає навіть думки про те, що нині окуповані частини Запорізької області та Енергодар можуть залишитися ворогові. А от перший ранок після перемоги Дмитру Орлову уявити собі важко. Адже багато залежить від того, яким чином війна закінчиться. Якщо це відбудеться воєнним шляхом, то буде багато втрат та руйнувань. Якщо це буде більш-менш мирно, то треба буде ще кілька років вишукувати колаборантів, які прапори та будьонівки міняють на ходу. Розбиратися з ними потім буде однією з найбільших проблем. Але точно вірить міський голова Енергодара в те, що люди згуртуються для відбудови України.
«Я думаю, що до національної ідеї, до прапорів, до символів національних буде більш шанобливе ставлення у всього населення, в Енергодарі у тому числі. Безумовно, укріпиться наша патріотична позиція. Будемо зміцнювати нашу армію, щоб бути готовими до протистояння з будь-яким ворогом, якого, я думаю, зараз ще «повилазить». Але будемо сподіватися, що наша перемога відбудеться якнайскоріше».
Катерина Стаценко, Енергодар-Польща
25 червня 2022 року
Матеріал підготовлений у рамках спільного проекту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу
