Доступ до інформації та участь громадськості у прийнятті екологічно значущих рішень в умовах війни став темою публічної дискусії, яку ініціював Національний екологічний центр України.
Експерти висловили побоювання з приводу того, що обмеження, введені у період воєнного стану, все частіше становлять загрозу екологічним правам українців.
Для порівняння ситуації в Україні і ЄС, експертка з екологічної політики Ганна Голубовська – Онісімова розповіла, чому Орхуська конвенція стала вершиною екологічної демократії. Цей документ затвердив її принципи та правила, і захистив екологічні права громадян на Європейському континенті. Прозорість прийняття рішень та доступ до екологічної інформації, участь в прийнятті екологічно значущих рішень, підзвітність влади – це три з п’яти основних принципів належного екологічного врядування згідно з підходами Європейського Союзу.
Через впровадження цих принципів, а також доступ до правосуддя здійснюється екологічна демократія та забезпечуються екологічні права громадян європейського співтовариства. Ці принципи є складовими цінностей Європейського Союзу і формують поведінку чиновників всіх щаблів, і звітність як стиль поведінки чиновника – звичайна річ в ЄС, де органи влади та старші посадові особи пояснюють свої рішення, дають публічне обґрунтування, проводять консультації, регулярно готують та оприлюднюють звіти, в яких міститься динаміка змін, аналіз ефективності політики, а також враховується думка громадськості.
«Ми теж цього завжди вимагали від наших посадовців і під ці принципи закладена законодавча база в Україні, проте війна створила нову реальність, в якій безпека існування держави та її громадян є головним критерієм для визначення чи обмежувати доступ до інформації чи ні. Ми констатуємо, що наразі утворився величезний розрив між переконаннями та очікуваннями громадськості щодо стандартів прозорості та участі і діями влади, які в багатьох випадках порушують законодавство, не розуміють або не бажають розбиратися в питаннях і продукують прості рішення. Замість процедури оцінки впливу на довкілля – поправки до закону або новий закон з виключенням оцінки впливу на довкілля для окремого проекту, як сталося, наприклад, з Національним військовим меморіальним кладовищем», – заявила Ганна Голубовська-Онісімова.
На думку виконавчої директорки Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» Олени Кравченко, стратегічна проблема полягає в тому, що ані центральні органи виконавчої влади, що формують і реалізують політику в сфері охорони навколишнього природного середовища, ані час від часу навіть екологічний комітет, з яким співпраця складається набагато краще, не розуміють важливості природоохоронного руху і ролі громадянського суспільства в формуванні такої політики.
«З кожним роком повномасштабної війни ситуація лише погіршується. Вже після 2022 року реєстр з ОВД став набагато гіршим. Частина реєстрів були закриті, потім частково відкриті, але вся ця авторизація занадто ускладнює роботу із очевидною інформацією доступ до якої має право мати будь-який пересічний громадянин нашої країни. У нас величезний острах з огляду на те, що є оця тенденція необґрунтовано перестраховуватися і закривати екологічну інформацію, маніпулюючи воєнним станом. Боїмося, що ми взагалі з вами не будемо знати, які відступи відбуваються, які суб’єкти господарювання можуть принести значну шкоду довкіллю», – зазначила активістка.
За її словами, окрім військового меморіалу першою такою ластівкою стало рішення про експериментальне відновлення Каховської ГЕС, де ні з гідрологами, ні з енергетиками, ні з агросектором, ні з природоохоронним рухом не було проведено системних діалогів, консультацій і вироблення декількох моделей сучасного бачення.
Приклад ще одного кейсу навів Національний координатор Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства, голова Національного екологічного центру України Руслан Гаврилюк.
«Мова йде про будівництво Канівської гідроакумулюючої станції. Цей проект, який вже кілька разів був відхилений, зараз в контексті енергетичної України відбудови знову з’являється в інформаційному просторі, але ми як екологічна громадськість маємо лише або якісь уривки інформаційних повідомлень, коментарів органів влади, або чутки, які десь хтось передав, і не маємо повноцінного доступу до інформації, що ж відбувається з такими важливими проектами», – сказав він.
На думку Руслана Гаврилюка, участь громадськості забезпечила б пошук найкращого рішення для того, щоб розвиток дійсно був екологічно збалансований: «Щоб ми зберегли природу, і наступним нашим поколінням було комфортно і приємно жити і працювати в нашій державі».
