Кошеня сиділо на дереві і несамовито репетувало – пухнастий боявся спуститися. І Тетяна, яка з дитинства любить тварин настільки, що мріяла стати ветеринаром, просто не змогла пройти повз нещасного. З чоловіком Андрієм вони таки дістали «верхолаза», який з подяки чи переляку покусав і подряпав своїх рятівників, поки його відривали від гілки. У регіоні на той момент були зареєстровані випадки сказу у тварин, тому фахівці порадили спостерігати деякий час за врятованим котом. Так подружжя зробило перший крок до створення свого притулку для котів.
Квартира стала притулком
Під приватний притулок подружжя пристосувало як квартиру батьків, так і ту, що орендували для себе. Тут же лікували «вусатих-смугастих», робили всім щеплення.
Це був 2014 рік. На Донбасі вже йшла війна, але тут, у Харкові, життя йшло своєю мирною чергою. І бродячих котів в обласному центрі вистачало. За словами Тетяни, тварини самі її знаходять. Наприклад, рудого красеня Феню дістали з-під капота автомобіля. І він був зовсім не рудий і не красень.
«Було дуже жарко, градусник показував десь плюс 30, напевно. Ми гуляли з собакою і почули, як десь у машині на стоянці плаче кошеня, – розповідає Тетяна. – Підійшли, почали оглядати. Знайшли під капотом. Витягли, принесли додому, відмили, пролікували. У нього була хвороба очей і не тільки. А коли дістали його з тазика з мильною водою, дуже здивувалися, бо він виявився рудим, хоча до того був чорний від бруду, як вугілля».
Так пухнастик Фелікс і залишився в сім’ї. Назвали кота на честь корму, який йому сподобався, пояснила жінка. Ще з десяток підопічних принесли буквально зі смітника. Підбирали всіх: і тих, кого покинули господарі, і від народження вуличних. Багатьох приносили знайомі, забирали восени із дачних селищ. 99% вихованців або хворіли, або були зовсім маленькими – так чи інакше потребували допомоги.
«Ми займаємось виключно нужденними. У нас є знайомі ветеринари, клініки, куди ми могли у будь-який час відвезти тваринку. Нас добре знають у рідному Харкові і завжди охоче допомагали», – пояснила жінка.
Утримували вихованців за гроші сімейного бюджету
«Котами та взагалі тваринами ми займаємося тому, що я з дитинства люблю тварин. Колись переді мною навіть вибір стояв: стати графічним дизайнером чи ветеринаром. Художня сторона, мабуть, пересилила, я вивчилася на графічного дизайнера. Але паралельно займалася тваринами, а їх все прибувало і прибувало», – зізнається Тетяна.
Вони з чоловіком айтішники, заробляють створенням відеоігор. Спочатку утримували притулок на гроші, які збирали на купівлю квартири, згодом їм почали допомагати, підтримувати, жертвувати гроші на тварин інші люди. Приходили донати зі США, Польщі. Отримували пристойні суми, які витрачали на медикаменти та корм для тварин.
Коли ж війна дісталася Харкова, котів та собак, які шукали допомоги та захисту у людей, з кожним днем ставало дедалі більше – чиїсь господарі загинули, інших кинули просто на вулиці. Тетяна та Андрій підгодовували, кого тільки бачили, їздили по зруйнованих кварталах міста. Незабаром кішок у притулку було вже 70. Імена брали з різних джерел – географія, кіно, мультфільми, японська культура.
Виїжджати не хотіли до останнього
Харків’яни зважилися на евакуацію лише у середині квітня, коли росіяни були зовсім близько від їхнього будинку. До того часу подружжя, часто ризикуючи життям, розвозило ліки та продукти жителям безжально обстрілюваного міста, допомагало евакуйовувати людей. Та й самим залишатися у харківській квартирі, де стіни тремтіли від обстрілів та вибухів, було небезпечно.
«Ми не хотіли їхати до останнього. Але «прилітало» вже зовсім поруч, до того ж не було світла та газу. Намагалися якось терпіти, пережити це. Але потім зрозуміли, що падати не перестане. Там стало просто неможливо жити. А сидіти і чекати, поки тобі ракета прилетить по голові, теж не годиться. Вирішили, що буде як буде, як Бог дасть, але треба виїжджати всім. Це було дуже важко – морально і фізично – вивезти 70 тварин. Помирати їх там я б не залишила. У нас ще були собаки та морська свинка. Ну і нас четверо», – розповіла жінка.
На морську свинку Пульку натрапили у харківському підвалі за кілька днів до евакуації. Її скоріше за все колишні господарі витрусили з клітки, залишивши гинути. Смугасту кішку Сову теж підібрали незадовго до від’їзду.
«Ми підібрали її за тиждень до виїзду з Харкова під балконом. Був обстріл, було дуже гучно, – розповіла жінка. – Перші дні вона жила під диваном, так боялася. Вилазила ночами в затишшя між обстрілами».
Подружжя покинуло Харків, якщо можна так сказати, вчасно. За кілька днів після від’їзду їх район накрили потужним вогнем. За словами Андрія, внаслідок артобстрілу загинув його знайомий: «Уламок снаряда пробив наш балкон, кухню, застряг десь у стіні».
Військові посміхалися, побачивши «лежбище котиків» у мікроавтобусі
Вивозили всіх тварин у одному мікроавтобусі. «Упакували» сім десятків за один ранок. Тимчасовий притулок знайшли на Черкащині – в екосадибі Юрія Трофімова, який розвиває зелений туризм. Власника приміщення не налякала кількість тварин і те, що вони можуть зашкодити майну.
«Я знаю людей, чиї рідні загинули. У мене друга розстріляли цивільного. Ми повинні захищатися і триматися всі разом», – прокоментував Юрій своє рішення.
На блокпостах таким пасажирам дивувалися: «Водій нашого мікроавтобуса на всіх блокпостах казав: «Ви знаєте, я везу 70 кішок». У відповідь: «Що?!» Щоразу обходили автомобіль, відкривали, коти звідти дружно репетували, патрульні фотографували «лежбище котиків» і закривали. Сміялися, усміхалися, намагалися погладити тварин».
То була ще та пригода. 11 годин дороги. У вантажному відділі, де їхали коти, було дуже жарко. Щогодини зупинялися, щоб провітрити. Врешті-решт о дванадцятій ночі приїхали на Черкащину.
Наразі Тетяна та Андрій насолоджуються тишею та місцевими видами Черкащини після пережитого пекла у Харкові. Від стресу після переїзду, за словами жінки, вже відійшли і вихованці. Живуть у будинку для туристів.
Усіх тварин, розповіла Тетяна, вона хоче віддати до притулків за кордон. Частину нещодавно переправили до нових родин у Європі. Сьогодні у притулку залишається 53 тварини. Тетяна та Андрій вірять, що знайдуться люди, які полюблять цих пухнастих не менше, ніж вони. Хоча зізнаються, з кількома котами розпрощатися все ж таки не готові – залишать собі. Після війни з родиною повернуться до рідного Харкова – рятувати інших кішок, які втратили свої будинки та господарів.
Людмила Маслова, Першотравенськ
14.07.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
