Ігор Козловський: це абсолютне християнське почуття – захищати

У суспільстві продовжують обговорювати нещодавні заяви Папи римського Франциска, який назвав чеченців та бурятів “найжорстокішою частиною російських військ” у зоні бойових дій. За словами релігієзнавця, кандидата історичних наук, члена виконавчої ради Українського ПЕН-клубу Ігоря Козловського, ми хочемо, аби нас чули, і нас починають чути.

«Папа Франциск – відкрита людина, християнин. Християнство підняло милосердя вище над справедливістю. Ми зараз дивимось з нашої оптики, яка є оптикою справедливості. Війна несправедлива щодо нас, а ми хотіли б, щоб зовні побачили реальність із справедливої точки зору. Милосердя потім залишимо», – заявив він 30 листопада в Українському кризовому медіа-центрі, приймаючи участь у спеціальному проекті «Діалог. Кава з Трощинською».

Головна редакторка Громадського радіо запитала у гостя, що змінило погляди понтифіка на події, які розгортаються в Україні? 

На думку Козловського, як аргентинець, Папа Римський Франциск довгий час знаходився під впливом російської культури. Вже в дев’яності вкладалися величезні гроші у російські культурні центри. Постійно несли як прапор Достоєвського, Толстого, намагаючись запевнити світ, що вони є представниками великої культури. 

«Папа Франциск не знає, що пересічний російський громадянин в переважній більшості не читав Достоєвського. А якщо читав, ніколи не жив по Достоєвському. Коли я знаходився в полоні, спілкувався з тими, хто прийшов до нас зі зброєю. Вони згадували «Володимирський централ», різні російські серіали – це формувало їх свідомість, а не Пушкін і Достоєвський», – зазначив спікер.

Він відмітив важливість цієї людини для України, адже понтифік має вплив на півтора мільярди людей, а в нас українських греко-католиків п’ять мільйонів. «Ми б хотіли, що він приїхав і побачив, що в реальності відбувається. Щоб доторкнувся як той же Фома клав свої пальці в рани українського народу», – додав Ігор Козловський.

Іншою темою розмови стали обшуки, що проводяться СБУ у Києво-Печерській лаврі та інших приміщеннях Української православної церкви Московського патріархату. Релігієзнавець згадав події 2014 року на Донбасі, і сказав, що займатися цим питанням треба було ще тоді. 

«Коли стрілковці увійшли у місто, ми організовували молитовний марафоні. Нас заарештовували, били. Там були представники всіх конфесій. Всі разом молилися. А Московський патріархат молився разом з тими, хто захопив владу на Донеччині і Луганщині. Тоді я побачив у людей тотальне гуманітарне невігластво – немає елементарних уявлень про історичну реальність і реальність сьогодення, невміння думати, мислити, рефлексувати», – відмітив Ігор Козловський.

Він стверджує, що церква дійсно відокремлена від держави, але не від суспільства. Релігійна спільнота – частина громадянського суспільства, і працювати із свідомістю людей в ній також є відповідальність і влади, і активної частини громадянського суспільства.

«Оці зв’язки з Москвою, наративи, сплячий закон стосовно перейменування, і не тільки. Практично сплячим є закон, який забороняє розпалювання ворожнечі на підставі релігійних вірувань. Ми чули і бачили різні меседжі, які були ворожими. Мова ворожнечі з вуст представників Московського патріархату була звичайною річчю у проповідях і виступах. Жодної реакції на це не було», – визнав член виконавчої ради Українського ПЕН-клубу.

Він запитав про те, хто вони взагалі, ці люди? Що для них Україна? Звичайно, є серед них і священики і віряни, які мають проукраїнську позицію, але велика частина або індиферентні до проблем країни, або дійсно знаходяться у внутрішній окупації. Звідси з’являються колаборанти. 

«Зараз у  Верховній Раді є законопроект про заборону цієї церкви, і, можливо, його ухвалять. Як в такому випадку бути з паствою?» – запитала Тетяна Трощинська.

«Ми повинні рухатись у світ з іміджом правової демократичної держави, яка допускає, що кожен з нас має свою думку, – відповів Ігор Козловський. – За неї не можемо переслідувати. Але працювати із свідомістю, давати знання – то є виклик для нашої держави і суспільства. Коли немає фундаменту знання, це не дозволяє людині аргументувати ті чи інші позиції».

«А ненавидити ворога – це по-християнські?» – продовжила ведуча.

Гість переконаний в тому, що українці не повинні віддзеркалювати росіян. Вони не є прикладом. Ми справедливо боримося за свою любов на всіх фронтах. Це абсолютне християнське почуття – захищати.

«Ненависть – це нормально, коли ми її формулюємо інакше, – пояснив він. – Емоції – це те, як ми їх називаємо. Я не називаю це ненавистю. Називаю любов’ю до своєї землі, до своїх рідних і близьких. Розумію, що наші хлопці на фронті воюють не за ненависть, а за любов. Тому що вони люблять своїх рідних і близьких».