Нам випало жити у доленосний період. Звучить, може, пафосно, але зараз, справді, вирішується доля української державності. Цього разу без завуальованих хитрих маріонеткових маневрів зразка 2014 року. Цілком прямо і відкрито Росія посягає на знищення незалежної України. Це не вперше в нашій історії. Минулими разами, наприклад, рівно сто років тому, ми програли. Як наслідок, нашу поразку і подальше знищення української ідентичності росіяни на правах переможців пояснювали «громадянською війною» та побічними ефектами тоталітаризму. Ми навіть мали сурогатну подобу незалежності у вигляді позірно окремої УРСР.
Століттями усі нюанси історії наших відносин з росіянами нам подавалися переважно з кремлівської позиції. У цю версію подій вірило багато українців. Тридцяти років незалежності було недостатньо для тотального прозріння. Однак теперішній цілком відкритий етап російсько-української війни дає багато прикладів для розуміння всіх ключових моментів взаємин із північно-східним сусідом. Вони коштують багато життів, але, може, хоч так вдасться остаточно попрощатися з кремлівським баченням історії.
Братніє народи
Основа, на якій тримається російський наратив, – це поняття трьох братніх народів, що виросли зі спільної колиски – росіян, українців і білорусів. Якщо б це твердження було правдивим, то росіяни би не нищили усе українське на окупованих територіях. Не руйнували би наші герби, не валили би пам’ятників Сагайдачному, не палили би українські книжки і не вбивали би всіх, хто на них криво подивився. «Братні народи» поводяться інакше. Але одна річ доводити це теоретично, а інша – показати у всій красі на практиці.
Ні важна на каком язикє
Росіяни також стверджують, що вони з повагою ставляться до української та борються нібито з утисками російської. Але що відбувається на окупованих територіях? Ліквідація українських шкіл, радикальна ревізія шкільної програми. Дітей у фільтраційних таборах відразу починають насильно і показово навчати російської. Усіх незгодних педагогів звільняють. Не встигли вони окупувати Маріуполь, як відразу замінили знак на в’їзді на російськомовний, що від українськомовного відрізняється всього однією літерою. Це приклади примусової росіянізації, яка відбувалася на наших теренах століттями. А сьогодні, завдяки інформаційним технологіям, можна за нею спостерігати наживо.
Гєроіческіє русскіє салдати
Міф про звитяжну і цивілізовану російську армію нав’язується російським наративом постійно. На ньому будується культ «побєди» у Другій світовій. Однак свідчення, які ми отримуємо мало не щодня, показують дещо іншу картину. Виявляється, історії про «русского Іванушку», що краде годинники, не знає, що таке туалет та інші блага цивілізації й гвалтує усе, що рухається – це не дегуманізаційний міф, а вірогідні історичні свідчення. Зараз росіяни поводяться так само, просто замість годинників крадуть мобільні телефони, замість умивальників – пральні машини, намагаються зварити з кави кашу, а скляну пляшку оливкової олії сприймають за алкоголь. Розмахи мародерства та антицивілізаційної поведінки вражають.
Окремий аспект – неймовірна і невмотивована жорстокість, якою росіяни відзначилися і, на жаль, продовжують відзначатися у сьогоднішній війні. І йдеться не тільки про поведінку деморалізованої солдатні, але і про рішення командування бомбардувати драмтеатр у Маріуполі зі зрозумілим їм написом «ДЕТИ», нищити лікарні з хворими, завдавати ударів по евакуації цивільних тощо. Після цих прикладів якось краще починаєш розуміти різанину в Батурині, спалення Січі, червоний терор, Голодомор і далі за чорним списком російських «звитяг».
Депортація і фільтрація
Чомусь російський «братній народ» почав примусове вивезення людей з окупованих територій Луганської та Донецької областей ще до початку повномасштабного вторгнення, а зараз процес депортації з різних куточків окупації набув значних розмахів. Це давній історичний прийом Російської імперії, який також полюбляли більшовики. Краще розчинити потенційні вогнища опору, відірвати їх від ґрунту, а на їхнє місце завезти росіян, які за кілька років почнуть називати себе «корінними мешканцями». Так вчинили з Кримом у 1944 році, так вчиняли з рештою території України століттями. І саме зараз Росія демонструє наживо, як це відбувалося колись.
Дастіженіє целєй
Росія ніколи не ставила собі за мету винищити всіх українців. Її мета – знищити українську політичну націю і відродити покірну, керовану і слухняну колонію, а для цього потрібне місцеве рабське населення. Тому, окрім випадкових жертв, що опинилися не в тому місці не в той час, цілеспрямованому знищенню підлягають усі ті, хто не погоджується з владою Росії і її наративами, усі, для кого важить незалежність, українська мова, історія та ідентичність (не похабно-шароварна, а справжня), усі, хто готовий боротися.
Сьогодні таких українців у сотні разів більше, ніж було сто років тому, отже, «спєцоперація» повинна зазнати краху. Тут усе залежить від нас, маємо унікальний шанс не повторити помилок минулого і написати історію так, як нам подобається. В іншому разі кількість жертв буде значно більшою, історія ХХ століття це показала наочно.
