Марина Пономаренко: Після війни збираюсь дуже багато плакати

У 2023 році вийшла поетична збірка «Книжка любові і люті». Її авторка, поетка і сценаристка Марина Пономаренко закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І.К.Карпенка-Карого за спеціальністю «Драматургія кіно і ТБ». Працює у сфері комунікацій. До цього твори Марини входили до антологій «Поміж сирен» (2023), «ЙБН БЛД РСН» (2023), «Atmintis Ugnis Deguonis. Iš mūsų laiko Ukrainos poezijos» (Литва, 2022), «Кримський інжир» (2021), «Антологія літераторів Київщини» (2021).

«Чого в цій збірці більше – любові чи люті?», – запитав в гості ведучий циклу «Навколо книги» Ігор Стамбол.

«Ця книга більше про лють. Коли у 2022 році придумала цю назву, думала, що це дина можлива назва. Якщо б писала на її основі голлівудський сценарій, то це був би бойовик», – зізналась авторка.

Вона впевнена, що не бачить в собі можливості змінити ставлення до росіян і після війни.

«Зараз я їх зневажаю. Після війни це не зміниться. Але загалом після війни збираюсь дуже багато плакати. Воно звичайно десь дінеться, буде відкат. Це завжди відбувається хвилями, як і сьогодні. Щось трапилось, зранку був обстріл, закликають донатити, кажуть про ненависть до русні, і всі якось тримаються. А потім йде відкат від цього. І це нормально- так працює психіка», – пояснила Марина Пономаренко.

Іншою темою розмови стала оцінка української сценарістики. Чому бракує якісних сценаріїв?

Гостя зазначила, що не перебуває всередині, але знає, в чому полягає загальна проблема. В тому, що в Україні кіноіндустрії немає. Якісні сценарії так само як і якісні фільми з’являються в індустрії, коли є багато всього – знімається багато фільмів, люди на цьому відточують майстерність.

«В нас цієї індустрії дуже довго не було. В останні роки вона почала з’являтися, ми бачили появу хороших художніх фільмів з хорошими сценаріями. Але зараз повномасштабна війна. А кіноіндустрія потребує багато грошей. Раніше значною мірою їх давала держава. І тепер, коли бюджетне фінансування значно скоротилось, галузь змушена його шукати в інших місцях. Звичайно будуть це робити за кордоном, і це шлях, який мені особисто видається як найбільш обнадійливий. Інших шляхів я не бачу», – відмітила вона.

Марина Пономаренко не тільки пише вірші, а і бере участь в організації поетичних театралізованих вистав. Каже, що її поезія наративна, в ній є герої, драматургія, і якось виникла ідея проведення перфомансів. З початку зробили кілька читок, просто читали поезію. Потім вирішили, що треба щось зробити для театральної сцени.

«Це розпочалось трохи більше року тому, – згадує авторка. – Були блекаути, збирались у репетиційному залі і при світлі мобільних телефонів читали вірши по колу, вибудовували якусь структуру. Потім підтягнули трьох акторок. Так поступово з’явилася драматургічна канва. З цим потім і вийшли на сцену».

І хоча поетка вважає, що вірш сам по собі закінчений твір, і йому не треба нічого додаткового, є така поезія, яка може далі йти в інші сфери – в той же театр, у пісню. І їй подобається, коли ці вірші йдуть далі, когось надихають на щось додаткове.