12 лютого 2021 року виповнилося шість років від моменту підписання у Мінську протоколу під назвою “Комплекс заходів спрямованих на імплементацію вересневих Мінських домовленостей з метою деескалації збройного конфлікту на Сході України”. 12 лютого 2015 року після багатогодинних переговорів Нормандської четвірки на саміті у Мінську було затверджено Комплекс заходів для деескалації конфлікту: документ підписали канцлер ФРН Ангела Меркель, президент Франції Франсуа Олланд, президент України Петро Порошенко та президент РФ Володимир Путін. Було також прийнято Декларацію лідерів України, Франції Німеччини і РФ, яка поклала початок так званому «Нормандському формату» переговорів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Підписання протоколу у Мінську зупинило найгарячішу стадію військової агресії РФ на Донбасі. Водночас, справжнього врегулювання ситуації в регіоні не відбулося. Станом на сьогодні окремі регіони Донецької та Луганської областей залишаються окупованими та непідконтрольними уряду України, а Росія продовжує підтримувати та контролювати маріонеткові уряди так званих «ДНР» та «ЛНР» та чинити військовий та політичний тиск на Україну. Український кризовий медіа-центр ініціює публічну дискусію для того, щоб з’ясувати: Яким є прогрес у виконанні Мінських угод за останні шість років? Чи вичерпали себе Мінські угоди станом на сьогодні? Якими є альтернативні механізми врегулювання збройного конфлікту на Донбасі та чи існують вони? Що думають союзники України?
Незважаючи на те, що процес переговорів щодо виконання Мінських домовленостей триває вже 7 років – експерти погоджуються, що в плані вирішення конфлікту та припинення війни значних змін не відбулося. Основна причина – відсутність зацікавленості російської сторони у врегулюванні конфлікту.
Валерій Чалий, Голова правління Українського кризового медіа-центру, наголосив, що окрім того, що Росія саботує виконання домовленостей – з боку російської пропаганди активно лунають твердження про те, що саме Україна не виконує Мінські угоди.
«Якихось змін, кардинальних змін не відбувається. При цьому лунають російські звинувачення України у невиконанні «Мінську». Ви бачили ініційоване російською стороною проведення Ради безпеки ООН та виступи, які знову вертають ті самі наративи про те, що Україна в першу чергу має зробити низку кроків. Натомість ситуація не міняється в першу чергу з російської сторони», – сказав він.
Ірина Геращенко, народна депутатка України (фракція «Європейська Солідарність»), заявила, що окупація Криму і Донбасу – це стратегія і тактика Путіна, ціль якого –залишати Україну, як і весь пострадянський простір, у зоні свого впливу. Тому ситуація буде залишатися критичною.
«Скажімо чесно, що плюси у нинішньої команди є, і ми про це завжди будемо говорити. Ми вітаємо будь-які кроки по тому, щоби на фронті дотримувався режим тиші. Звичайно, кожне збережене життя – це є важливо. Ми вітаємо те, що були звільнені заручники. Але, на жаль, маємо констатувати, що процес заблоковано по вині Російської Федерації і, на жаль, Україна віддала всіх, у кому була зацікавлена Москва, і на цьому їй просто став цей процес нецікавий. Але блюзнірство і цинізм говорити про 200 днів тиші, коли вже 13 українців загинули тільки цього року», – зауважила вона.
Етьєн де Понсен, Надзвичайний і повноважний посол Франції в Україні, розповів, що ситуація все ще дуже погана. Тим не менше, багато часу і зусиль витрачено на пошуки рішення і позитивні зрушення є.
«Хочу підкреслити, що ми рішуче налаштовані знайти правильне рішення. Це вимагатиме зусиль і багато переговорів і з президентом Зеленським, і з Путіним, і з канцлером Меркель. […] Ми можемо пишатися і певним прогресом. Я згадаю будівлю мосту в Станиці Луганській, обмін заручниками і Паризький саміт у грудні 2019 року», – зауважив Етьєн де Понсен.
Вадим Черниш, Міністр з питань тимчасово окупованих територій (2016-2019), нагадав, що три з чотирьох складових Мінських домовленостей стосуються полегшення життя громадян під час протистояння. Це соціально-економічні питання, гуманітарні питання. В цьому плані, за його словами, Україна докладає максимум зусиль зі свого боку.
«В цьому питанні Україна постійно демонструє повагу до прав громадян, які, так сталося, через дії Російської Федерації перебувають в зоні конфлікту або постраждали внаслідок конфлікту. Питання обміну військовополоненими і заручниками дуже політизоване. Тому що так званий обмін заручників і військовополонених відбувається з політичних мотивів, не з вини України. А безпосередньо політичне вирішення конфлікту знаходиться в тупику, створеному Російською Федерацією», – підкреслив він.
Експерти наголошують, що Мінські домовленості мають лише політичний характер і не є міжнародним нормативно-правовим актом. Російська сторона наполегливо стверджує, що Мінські угоди є «законом» або міжнародним нормативно-правовим актом, пункти якого обов’язкові до виконання і не можуть бути переглянуті. Перш за все російська делегація наполягає на цьому через черговість виконання пунктів про місцеві вибори в Україні і взяття під контроль кордону українською армією. Розуміючи, що України не піде на неприйнятні умови – Росія продовжує блокувати переговорний процес.
«В тексті Мінських домовленостей відбулася спроба деталізації, яка не в кожному пункті на користь України. Це чітко пункт 9, де мова йде про черговість виборів місцевих і взяття контролю над кордоном між Україною і Росією. Цей пункт потребує модернізації, перегляду, тому що інакше він невиконаний. Для цього за стіл переговорів мають сісти наші партнери – Німеччина і Франція, і проаналізувавши кожен пункт, чітко зрозуміти, що його в такій редакції виконати неможливо», – сказав Олексій Резніков, Віце-прем’єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Олексій Резніков наголосив, що Мінські угоди носять політико-дипломатичний характер. Незважаючи на те, що Рада безпеки ООН підтримала та схвалила факт та текст комплексу заходів Мінських угод – відповідна резолюція не містить тверджень про те, що вони мають обов’язковий характер.
«Мінськ» – це політичний процес. Документи, які прийняті, не мають міжнародно-правового характеру. Немає ніяких підтверджень їх, як кажуть росіяни, в Радбезі ООН. Це неправда. Якщо ви уважно прочитаєте ту резолюцію, то вона абсолютно не вводить в дію як міжнародно-правовий документ Мінські угоди. Але продовжують ці фейки створювати до сих пір», – додав Валерій Чалий.
«Нормативна сила Мінських домовленостей – нуль цілих нуль десятих. Було зроблено надзусилля, щоб показати всьому світу і українцям, що сили нормативної в цьому документі абсолютно ніякої немає. Лише на оце маленьке переконання було витрачено 3 роки», – заявив Роман Безсмертний, двічі член Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України (2015-2016 рр. та протягом липня-серпня 2019 р.).
Олександр Мережко, народний депутат України (фракція “Слуга народу”), зазначив, що Україна зацікавлена в реалізації Мінських домовленостей, тому що існує природнє бажання відновити територіальну цілісність і суверенітет держави. В свою чергу, Росія не зацікавлена в реалізації домовленостей, оскільки конфлікт на Донбасі допомагає Росії тримати Україну в полі свого впливу та дестабілізувати ситуацію. Окрім цього, як тільки буде вирішене питання Донбасу, на порядку денному з’явиться питання Криму, що є невигідним і незручним для Росії.
«За своєю природою, за своєю суттю Мінські домовленості – це не міжнародний договір. Але це політична домовленість, яка має міжнародний характер. Від кого або від чого залежить вирішення цієї проблеми, з якою ми стикаємося? Без політичної волі з боку президента Росії, від якого залежить вирішення цієї проблеми, навряд чи вдасться щось зробити», – сказав Олександр Мережко.
Учасники обговорення погодились, що однією з найбільших проблем переговорного процесу є принципова позиція Росії, яка не бажає визнавати себе стороною конфлікту.
«Росія продовжує називати себе посередником між Києвом, як вони кажуть, і Донбасом, чи Києвом, Донецьком і Луганськом. Доводиться постійно нагадувати їм, що у Трьохсторонній контактній групі є Росія, Україна і посередник ОБСЄ, і Україна дала згоду на таке посередництво з боку ОБСЄ. І вже точно ніколи не давала згоди на якесь посередництво Російської Федерації», – нагадав Олексій Резніков.
Олексій Резніков пояснив недолугість логіки такої позиції: якщо Росія вважає Мінські домовленості міжнародним договіром, затвердженим як обов’язкова резолюція Ради безпеки ООН, тоді необхідно з’ясувати хто є суб’єктами міжнародних відносин. Якщо це Росія і Україна, то Російська Федерація має ратифікувати цей документ і дати йому легітимізацію. Якщо ж Росія, за словами Бориса Гризлова, вважає, що окремі райони Донецької і Луганської областей – це Україна і не хоче втручатися в суверенні справи України, то Мінські домовленості не можуть мати ознак міжнародного нормативно-правового акту.
«Мені здається, це, можливо, унікальні переговори в історії дипломатії, тому що ми ведемо переговори з тим, хто не вважає не тільки стороною конфлікту, але навіть не вважає себе стороною переговорів, вважає себе посередником або медіатором. Це дуже абсурдна ситуація, але вона така, яка вона є, на жаль», – зазначив Олександр Мережко.
«Росія намагається весь час робити вигляд, що вона не сторона конфлікту, і намагається змусити Україну спілкуватися з сепаратистами напряму. Ми опираємося цій динаміці і намагаємося змусити Росію взяти на себе якесь зобов’язання», – додав Етьєн де Понсен.
Незважаючи на наявні труднощі, більшість експертів поки що не бачать альтернативи Мінському переговорному процесу. Посол Франції в Україні застеріг щодо його припинення і нагадав, що Мінські угоди прив’язані до продовження санкцій проти Росії. Якщо формат «Мінська» буде змінений – не буде санкцій за невиконання «Мінська». Тому необхідно ретельно все зважити.
«Я знаю, що в Україні відбувалися дебати щодо Мінських угод і щодо дійсності цих угод. Ми переконані, що змінюючи формат перемовин, ви вирішите ситуацію. Все в політичній волі Росії, чи захочуть вони брати на себе якусь відповідальність. Ми багато разів чули про план Б. Але поки його немає – ви мусите дотримуватися плану А. Тобто, це Нормандський формат і Мінські угоди», – сказав він.
«Мінські угоди залишаються сьогодні єдиним підґрунтям, яке є. Дві платформи існують на сьогодні – Нормандський формат як платформа вищого рівня врегулювання військового збройного міжнародного конфлікту між Росією і Україною на території Донбасу і Трьохстороння контактна група вже в умовному віртуальному «Мінську» і відповідно протоколи та комплекс заходів, які стосуються «Мінська», – пояснив Олексій Резніков.
Ольга Айвазовська, Голова правління ГО «ОПОРА», вважає, що зміна підходів до переговорів – це те, чого очікує Росія від України для того, щоб ще більше посилити свої позиції.
«Російська Федерація в короткотерміновій, середньотерміновій, ймовірно, історичному вимірі не змінить свою позицію щодо України. Тому очевидно, що Росія очікує, що якраз українська сторона, українська держава і українське суспільство буде змінювати свої підходи до власних правил, до певних процедур і до певних практик, які є частиною нашого цивілізаційного виміру», – сказала вона.
Учасники обговорення сформулювали поради щодо того, як можна вивести Мінські перемовини на інший рівень ефективності і що має зробити українська влада для того, щоб процес був ефективним.
Ірина Геращенко наголосила, що необхідно повернути українську армію здобуті позиції, переглянути бюджет української армії через мотивацію і підняття зарплат, Модернізувати Мінські угоди через негайне повернення до теми миротворців на Донбасі.
Роман Безсмертний зазначив, що переговорний процес потребує більш ретельного супроводу з боку української влади, для того, щоб забезпечити спадковість делегацій і реалізацію одного узгодженого плану.
«Ті, хто супроводжував цей процес у 2014-2015-2016-2017-2018 роках, відійшли. А ті, в кого працювала пам’ять, їх просто не існує. Звідси навіть прийняті рішення не моніторяться. В результаті Росія інформаційно продавлює, нав’язуючи нові змістовні речі, а українська сторона пливе за ними. […] Зовнішня політика вимагає спадковості, кадровості і фаховості. Там не можна допускати речей, коли цілі пласти просто зникають з переговорного процесу», – сказав він.
Євген Марчук, сказав про доречність ініціації ревізії щодо виконання Мінських домовленостей для того, щоб в публічному полі потім продемонструвати яка зі сторін конфлікту не виконує свої зобов’язання.
«Росія звинувачує Україну у тому, що вона не виконує Мінські домовленості. Тобто, на тактичному рівні я би рекомендував активізувати дії публічного характеру. […] Коли Україна внесла пропозицію провести одне засідання ТКГ по підведенню підсумків виконання Мінських домовленостей – з російської сторони була справжня істерика», – розповів він.
Євген Марчук додав, що не вважає доцільним змінювати формат Мінських переговорів, проте запропонував започаткувати роботу в рамках Будапештського меморандуму паралельно з Нормандським форматом і Мінським процесом окремо для Криму.
«Росія, окупувавши Крим, завершила те, проти чого націлений Будапештський меморандум, повністю. Тому що вона порушила пункт 2 демонстративно на очах у всього світу. […] І я думаю, що перші підписанти, Сполучені Штати і Великобританія, потім Франція, відчують якусь відповідальність, оскільки ціна цих підписів – це ліквідація Україною 43 ракетної армії військ стратегічного призначення Росії, яке було все націлене на Сполучені Штати Америки», – додав він.
«Я є прихильником того, щоби інтенсифікувати наш діалог з НАТО. Але треба, щоб і ми були готові до цього, і НАТО теж було готове, щоб нас прийняти. Я взагалі вважаю, що це велика помилка, що ми свого часу не вступили в НАТО. Я не знаю, наскільки це було реально, але шанс був, і шанс був великий ще до початку збройної агресії Росії проти України», – сказав Олександр Мережко.
Він зазначив, що позиція Франції, Німеччини і Сполучених Штатів Америки повинна бути більш жорсткою. Якщо тиск Заходу буде достатньо високим, тоді він може змусити Росію реалізувати Мінські домовленості.
Ольга Айвазовська підкреслює важливість процесів, які відбуваються в самій Росії. Українська влада має уважно слідкувати за ними і до того моменту, поки з’явиться вікно можливостей, пов’язане з транзитом влади в Росії.
«Українському суспільству, аналітичним групам, політикам потрібно бути вкрай уважними до цих процесів, щоб у момент, коли маленька шпаринка чи тріщинка у великій стіні, яка, здається, просто не може бути зруйнована, з’явиться, Україна доклала разом з міжнародними партнерами зусилля для повернення власних територій, суверенітету і територіальної цілісності, бо вона має на це право. Не тому, що Україна – жертва, на яку напали. А тому, що вона повноцінна в цьому праві разом з іншими державами Європейського Союзу, західного цивілізаційного вибору й тими державами, які сприймають міжнародне право і стандарти», – сказала вона.
Для того, щоб бути готовими до відкриття вікна можливостей, Україна має укріплювати недержавні інституції, економіку та заздалегідь підготувати заходи по реінтеграції: продумати яким буде вибір держави в момент деокупації, якими будуть права громадян в момент, коли Росія втратить контроль над сьогодні окупованими територіями, дати шанс тим громадянам, які знаходяться під прямим контролем Росії, чинити вибір усвідомлено і мати час на комунікацію цього вибору.
«Сильна Україна і Україна, яка може бути готова до нового етапу, дійсно може подолати нові виклики, які пов’язані з тим, що Росія від Донбасу, незважаючи на заяви Путіна, відмовиться. Не Донбас для Росії важливий. Це лише інструмент, щоб контролювати Україну», – зазначив Валерій Чалий.
Підсумовуючи, він наголосив, що Україна може бути іншою – з сильною армією, з сильним флотом, з сильною дипломатією, з консолідованою позицією парламенту, виконавчої влади та президента. Ця Україна має шанс перемогти та зупинити імперську Росію на цих кордонах, майбутніх кордонах НАТО і Європейського Союзу.
