У річницю бою під Крутами в Українському кризовому медіа-центрі відбулася публічна дискусія з обговорення сторічного досвіду протистояння із сучасним ворогом. Аналізуючи передумови тих подій, директор Інституту архівної справи та документознавства Віталій Скальський зазначив, що в той час злий жарт з Україною зіграла та обставина, що її земля вважалася хлібною житницею Європи. Керманичи нової російської держави не уявляли, як її будувати без українських ресурсів. Для них було принципово важливо, щоб Україна залишилася у складі цієї російської держави.
Експерт також розповів про те, як росіяни за тих часів відкривали для себе українців.
«Уявіть собі Шевченківські дні у Петрограді. Українці замовляють панахиду по Шевченку в Ісакіївському соборі. Збираються більше 10 тисяч українців під синє жовтими прапорами, і зі співом українських пісень йдуть Невським проспектом. На чолі цієї демонстрації на конях в парадній формі прямує колишній конвой його імператорської величності – кубанські козаки, які в той момент себе відчули українцями. Це було відкриття росіянами українців. Наступного дня вийшли столичні газети, які з подивом і якоюсь пересторогою написали: «Як – це українці? Вони існують і щось хочуть?», – відмітив Віталій Скальський.
Точкою входу у більш глибоке дослідження подій 1917-1918 років назвав бій під Крутами доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрій Руккас. На його думку, таким визначним місцем у національній пам’яті Крути стали завдяки тому, що серед загиблих були представники української еліти. Через те утворився культ загиблих героїв-крутян. До перепоховання був залучений голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Один з провідних тодішніх поетів Павло Тичина написав популярного вірша. Загиблих перепоховали на Аскольдовій могилі – найпрестижнішому київському цвинтарі.
«Ми згадуємо про героїв Крут, майже 30 розстріляних студентів та учнів, які потрапили у більшовицький полон, але разом з тим менше говоримо про учнів юнацької школи імені Богдана Хмельницького, – визнав Андрій Руккас. – Тільки останнім часом стали згадувати про вільне козацтво, вояків залізничної оборони, учасників інших боїв за станції Бахмач і Макошине чи на полтавському напрямку. Нам треба розширяти фокус нашого погляду на події 1917-18 років. Нехай історія навколо Крут буде точкою входу в ці події, а далі почнемо розширювати наші знання і відповідним чином популяризувати, робити загиблих в інших боях такими ж відомими, якими були учасники боїв за станцію Крути».
Головний спеціаліст Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко висловив переконання в тому, що на прикладі пам’яті героїв Крут виховане покоління, яке зараз із зброєю в руках воює. В цьому контексті він згадав Станіслава Прощенка – ветерана війни з 2014 року, активного громадського діяча, який героїчно загинув 1 березня в бою в селі Дрожинки, коли зупинили російську військову колону. На його честь перейменували Московську – головну вулицю Ніжину.
«Він дуже активно співпрацював з Інститутом національної пам’яті і був на Чернігівщині одним з найактивніших просвітян культу героїв Крут. До речі, Станіслав передбачав цю війну і готував молодь до того, що ми повинні завершити те, що розпочали герої Крут», – відзначив Сергій Бутко.
