У лютому 2019 року в кінотеатрах країни відбулась прем’єра кінострічки «Крути 1918», присвяченої відомому бою між молодими військовими-курсантами Української Народної Республіки та військами Радянської Росії. Фільм було знято за сценарієм Костянтина Коновалова за мотивами його же твору “Крути 1918: кінороман”.
Чому письменник взявся за цю подію і яким він бачить вплив війни на українській кінематограф? Для розмови на цю тему Ігор Стамбол запросив сценариста в Український кризовий медіа-центр для участі в проекті «Навколо книги».
Гість згадав, що тема Крут стала підніматися за часів президенства Ющенка. Він тоді нею зацікався, став більше читати про подію, і врешті решт зрозумів, що фільм має бути.
«Тоді ніхто за тему не брався, і я вирішив написати сценарій, – зізнався Костянтин Коновалов. – Однак, тоді в країні бракувало грошей на такий фільм. Була ще одна обставина. Картина про Крути повинна була бути військовим екшном, але тоді такого режисера в Україні не було. Запросити ж з Польщі чи не дай боже з Москви було б нонсенсом».
Всі роботи автора так чи інакше засновані на реальних подіях. Це стосується і майбутніх проектів: «Зараз такий період, коли сучасність цікавіше за історію. У 2008 році я написав сценарій фільму «Крути 1918». Зараз така сама історія буде називатися «Бузковий гай». Це в Херсоні, коли сто самооборонців вийшли зі стрілецькою зброєю проти важкої техніки. Всіх звичайно знищили, але вони захищали місто у перший день. І люди будуть про це дивитися».
На думку письменника, бій під Крутами сколихнув українське суспільство. За своїм значенням він порівняв його з подвигом спартанців.
«Стався такий чин, після чого люди почали прокидатися. Це була така ж сама сакральна жертва, як і спартанці. Тоді також не був вирішальний бій, однак, вони пожертвували собою заради того, щоб Греція жила вільно. І хоча після того перси все одно зайшли в Афіни і зруйнували місто, той подвиг вплинув на суспільство еллінів того часу», – вважає Костянтин Коновалов.
Як автор книги він досліджував долі крутян, адже не всіх розстріляли. Валентин Атамановський, наприклад, помер у 1964 році у Харкові. Він був лікарем. Звичайно, сидів. Або юнкер Горячко, який намалював схему бою. Він жив в Австралії, і помер там у шестидесятих.
Нова робота автора – невеликий телевізійний фільм про сучасних біженців. Його було знято у Польщі.
«Поляки сказали, що дуже хочуть такий фільм, – розказав Костянтин Коновалов. – Довелось їхати у коротке відрядження до цієї країни, збирати акторів – вони всі українські. Зараз поляки думають про продовження проекту, оскілки стрічка набула популярності. Її декілька разів показували у прайм-тайм, а також у новий рік».
