Одразу ж після спектаклю російської пропагандистки Овсянникової із її плакатом медіаексперти та й прості люди, які добре знаються на російській брехні, сказали, що ця спецоперація спрямована на закордонну аудиторію. Давно відомо, що російське телебачення жорстко цензуроване, там не буває прямих ефірів, сюжети часто вигадані від початку до кінця, кадри постановочні, експерти мають звання ФСБ. А чого ж іще можна сподіватися в країні, де десятиліттями вибудовувалася автократія, і де тотальний контроль над ЗМІ є запорукою існування режиму?
Та, на жаль, на Заході досі знаходяться люди, які охоче вірять у “хороших” росіян і можливість якогось бунту в записаних новинах. Це, як вірити в Санта Клауса в 60 років. Нікого не здивувало, що плакат, мальований для росіян, починався англійською… Навіть, якщо це був прямий ефір, то ймовірність потрапляння в студію людини з плакатом наближалася б до нуля – такі об’єкти в росії охороняються краще, ніж АЕС. Брехня тотальна і перебуває під особливою увагою країни-терориста. Але якщо і ці аргументи вас не переконують, то задумайтеся ще ось над чим. Нещодавно держдума рф ухвалила закон, згідно з яким за називання війни війною передбачено 15 років тюрми. А тут людина вийшла у “прямий” ефір центрального телебачення із цілим плакатом і отримала лише штраф?
Ми чудово знаємо, яка доля чекає в росії на справжніх викривачів режиму. Знаємо на прикладі журналістки Анни Політковської та опозиціонера Бориса Нємцова. Правда в росії отримує кулю в спину, а не штраф. Овсянникова ж мала чітке завдання ФСБ – вичавити сльозу із сентиментальної західної публіки, знаючи, що у вільному світі людей легко розвести на емоції. У росії є приказка “москва сльозам не вірить”. Це квінтесенція росії. Захід, на жаль, досі вірить у постановочні сльози Останкіно, які мають послабити росіянам санкції або ускладнити запровадження нових обмежень.
Бачите, яка штука: “викривальниця” пропаганди не продовжила викривати свої злочини. Дуже швидко вона почала говорити в іноземних ЗМІ про неприпустимість русофобії, розказувати про свою маму-інваліда, яка не може купити ліки, та доньку-школярку, яка не може розплатитися віртуальною карткою у кафе. І вуаля! Злочинці перетворюються на жертв! Щоразу, коли чутимете такі історії “нещасних” росіян, то знайте, що активіста інваліда з Луганщини Олександра Кононова, людину без руки і ноги, росіяни розстріляли просто в інвалідному візку у власному будинку. На тій же Луганщині росіяни із танків розстріляли будинок із літніми людьми та вбили 56 із них. 11-річну українську гімнастку Катю Дяченко росіяни вбили своїми бомбами в Маріуполі. Мільйони українців не мають доступу до ліків, цілі обложені міста не мають доступу до їжі та води. Людей ховають у братських могилах і просто у дворах приватних будинків. Невже ці нелюдські страждання порівнянні із тим, про що говорить московська пропагандистка, яка доклала зусиль до початку цієї війни? Невже мораль і совість дозволяють їй після всього цього відкривати рота і просити не карати росіян?
Якщо ви хочете зупинити масові вбивства українців, то розмови про страждання росіян мають бути припинені в зародку. Не можна допускати перевертання світу з ніг на голову. Соціологія показує, що переважна більшість росіян підтримують війну, вони відчувають гордість і радість. Тому вони мають заплатити хоча б добробутом за свої вбивства і задуматися. Не карати убивцю – це заохочувати його до ще страшніших убивств. Ви ж не жалієте маніяків, коли їм сумно у в’язниці, і за ними плаче мама? То чому ж тут раптом вірите у їхні сльози?
АНДРІЙ КЛИМЧУК, Український кризовий медіа-центр
