Олені Чипізі – п’ятдесят чотири роки. За освітою вона педагог, деякий час вчителювала в Олександрівській середній школі № 2 Кіровоградської області. Звідала й підприємницького хліба. Непосидюча, завзята, активна – так характеризують її всі, хто знає. Напевно, саме ці риси характеру не дозволили їй спокійно сидіти, коли навесні 2014 року російські солдати спочатку заявилися в наш Крим, а потім почали загарбувати Донецьку та Луганську області.
ВОНИ ПРОКЛАЛИ ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ШЛЯХ
Тоді Олена Чипіга, Валентина Гирич, Олександр Іщенко, Сергій Гавриш та Анатолій Кравченко першими на Олександрівщині Кіровоградської області розпочали волонтерський рух.
«Ой, у нас і автомобіля не було. Саша попросив у якогось свого знайомого «бусик». І ми ним їздили селами району і збирали продукти харчування для військових», – згадує Олена. Крім цього, вона як підприємець зверталася до своїх колег із проханням дати гроші на придбання одягу та військової амуніції для наших захисників. Адже всі добре пам’ятають, що українська армія у ті роки була майже гола й боса.
На волонтерський штаб перетворили міський будинок культури. Туди звозили мішки з картоплею, буряком, морквою, банки з консервацією, бідони з медом та інші харчі. А потім все акуратно пакували у ящики, додаючи малюнки та листи дітей, ковдри, одяг, і відправляли на схід.
Бізнес Олени був сезонним, тому особливого доходу вона не мала. Але й за ті гроші старалася одягати й взувати захисників.
«Спочатку допомагали всім, хто звертався по допомогу, а потім, вже під зиму 2014-го, ми, олександрівці, взяли шефство над 57-ю окремою мотопіхотною бригадою імені кошового отамана Кості Гордієнка і конкретно над 34-м батальйоном, бо там служили наші земляки. І щомісяця Сергій Гавриш та Олександр Іщенко їздили на передній край з провізією для військових», – розповідає Олена.
Волонтери допомагали не лише своїм землякам, а й іншим військовим підрозділам. До речі, і Олена, і Валентина Гирич також не раз просилися поїхати на фронт. Тільки чоловіки їх навідріз не хотіли брати.
Підтримували військових до кінця 2016-го, а вже з 2017 року українська армія була повністю нагодована, одягнута і взута. Тому волонтери їздили до наших вояків тільки на свята, приміром, перед Великоднем, Днем захисника, Новим роком.
І ніби потреба у волонтерах тоді відпала. Та, як показали реалії, зовсім ні! Бо додому з АТО, як іменували тоді справжню війну, почали повертатися наші військовослужбовці – поранені, контужені, зі зламаною психікою. У них було багато проблем. А влада не поспішала (чи то не хотіла) їх вирішувати.
Демобілізовані тоді в основному зверталися до Олени Чипіги, яка на той час була депутатом селищної ради, та Валентини Гирич, яка була депутатом районної ради і радником з питань ветеранів та учасників АТО при районній державній адміністрації.
«Земельні питання, призначення інвалідності, виділення коштів на реабілітацію – ці та багато інших питань почали швидко вирішуватися», – каже Олена. А щоб справедливість таки була відновлена, разом із недавніми воїнами не раз ці жінки оббивали пороги владних структур не лише в Кіровоградській області, а й у столиці.
От тоді волонтерська команда й зрозуміла, що треба офіційно об’єднуватися. Так і виникла громадська організація «Спілка учасників АТО і ООС та волонтерів Олександрівського району Кіровоградської області «Нескорені», першочерговим завданням якої була підтримка учасників АТО, їх сімей та сімей загиблих.
Між іншим, назву «Нескорені» волонтери не вигадували, вони вже давно себе так називали. 1 квітня 2020 року спілка була офіційно зареєстрована. Серед її засновників – Сергій Фабрика, Олена Чипіга, Віталій Ситник та понад 30 учасників спілки.
І ОСВОЇЛИ ШВЕЙНЕ ВИРОБНИЦТВО
«З 24 лютого змінилася наша країна – змінилися та поповнилися й «Нескорені», – впевнена Олена. До Нескорених приєдналися Володимир Шабанов, Ольга Черкас, Анастасія В’юнова, Тетяна Бондаренко, Артем Бондаренко, Олексій Пархоменко, Тетяна Бажан, Юлія Волинець, Ліна Назаренко та Коля Смоляр.
«Вдячна долі, що до нас прийшли такі молоді, креативні, енергійні люди», – зазначає Олена Чипіга.
Їх волонтерський штаб «осів» на першому поверсі у просторому фоє Центру культури та дозвілля. І односельці несли, а волонтери звозили все, що могли, – продукти харчування, одяг.
Як розповіла Олена Чипіга, з перших днів воєнного протистояння виникла нагальна потреба у розвантажувальних жилетах та одязі для наших військових. У кінці лютого та березні вирішувати це питання волонтерам допомагали місцеві кравчині на волонтерських засадах, а пізніше вони змушені були повернутися до беспоредньої роботи, так як потрібно забезпечувати свою родину.
А згодом виникла потреба в забезпеченні військових – з’явилася ідея купити швейні машинки, тканини, нитки, знайти швачок і організувати пошиття всього необхідного для наших захисників. Пошуком технічних засобів зайнявся Володимир Шабанов, а його помічником став Інтернет.
«Планували встановити три-п’ять машинок, але вийшло десь втричі більше», – розповів чоловік. Як з’ясувалося, швейна справа – його стихія. Свого часу він вчився в одному з київських професійно-технічних училищ, де здобув спеціальність кравця верхнього одягу. Там, у столиці, працював у досить популярному тоді серед модниць ательє «Конвалія» та приватному ательє. Коли ж дешеві китайські швейні товари заполонили українські ринки, його професія стала просто непотрібною.
Він про це сильно шкодував, адже стати кравцем, як зізнався, мріяв з шостого класу, тому старанно вчився, набував професійного досвіду.
До своєї професії Володимиру, якому зараз сорок сім, довелося повернутися тепер, більш ніж через двадцять років. І він цьому дуже радий.
«Таки недарма конспекти з училища і роботи зберігав!» – підкреслює чоловік.
Отже, першу партію швейних машинок знайшли за 64 тисячі гривень, 30 з яких зібрано громадою, придбали на Київщині біля Вишгорода.
Це, вважає Володимир, було не просто дешево, а – «подарунком долі». Але… І цих грошей у «Нескорених» не було. Допоміг один щедрий житель Олександрівки. Маючи добре серце і безмежну любов до України, він повністю оплатив всі швейні машинки. А з доставкою їх із Кропивницького у селище вже допоміг місцевий підприємець.
І швейне виробництво потихеньку стає на рейки. Для військових шиють футболки, українські прапори, евакуаційні ноші, балаклави, плащ-намети. Та й інші замовлення військових тут готові старанно виконати.
На сьогодні лише у рамках челенджу #купиЗАХИСНИКОВІфутболку вже понад 300 футболок захисного кольору придбано для наших військовослужбовців, які боронять Україну на різних напрямках. І майже всі вже передано на фронт. Цей челендж був започаткований для посадовців та депутатів, та до нього охоче приєдналися багато інших жителів селища. А нещодавно «Нескорені» започаткували нову акцію #двіфутболки. Ідея така: замовляєш одну патріотичну футболку за 200 гривень, а другу волонтери відправляють захисникам безкоштовно.
«Ініціатором акції виступила наша Ольга Черкас. Вона, вчителька за фахом і дизайнерка – за покликом душі, запропонувала шити футболки у патріотичних кольорах – синьо-жовтому та червоно-чорному», – поділилася Олена Чипіга.
І цю акцію волонтерів також активно підтримали олександрівці.
«Як виявилося, бути патріотичним – це не лише правильно, а й модно!» – підкреслила вона.
Олена розповіла, що на сьогодні продано вже 50 таких футболок, з яких половину передано військовим. А 24 з цієї кількості поїхали до Німеччини. Кошти на них надіслала родина олександрівців Галини та Артема Чебану, які разом з трьома дітками туди виїхали через війну.
А вже скоро волонтери планують налагодити випуск теплої білизни для військових.
Для роботи в швейному цеху задіяні дві жінки ВПО, які вміло користуються швейними машинками. «Нескорені» прагнуть залучити ще кравчинь з числа ВПО для надання їм робочих місць з оплатою праці. Робота з ВПО – це дуже відповідальний крок, адже в штабі , окрім роботи, вони отримують психологічну підтримку та допомогу від кожного волонтера. Адже вони часто згадують та розповідають про свої села, які наразі є окупованими.
Також жителька селища Людмила Голуб іноді заходить і може декілька годин попрацювати за машинкою.
А днями «Нескорені» виграли мінігрант в рамках Програми підтримки волонтерів Кіровоградщини, який реалізує Асоціація сприяння самоорганізації населення завдяки фінансовій підтримці National Endowment for Democracy.
«У межах мінігранту ми отримаємо 95 тисяч гривень», – підкреслила Олена. Відповідно до умов отримання гранту кошти підуть виключно на закупівлю швейних машинок для розширення виробництва та залучення кравчинь з числа ВПО.
ГОТУЮТЬ ЗАПАСИ КОМПОТІВ, ВАРЕННЯ, ТУШКОВАНКИ
Та основним актуальним питанням на сьогодні, як і з перших днів повномасштабної війни, залишається забезпечення військових продуктами харчування. Чимало приносять односельці (слава Богу, нинішній рік багатий на городину!).
Олександрівські волонтери необхідну провізію, а часто й смаколики доставляють в основному у 57-у бригаду. Але продукти від «Нескорених» надходять й в інші військові підрозділи: 56-у, 69-у, 93-ю, 95-у бригади – на різних напрямках оборони. Тому потреба велика і, ой, як нелегко часом «Нескореним» забезпечити всіх.
Волонтери з початку літа налагодили постійний зв’язок із закладом дошкільної освіти № 6 «Сонечко» в Олександрівці. Цей колектив – від вихователів до завгоспа – без вмовлянь згодився варити, консервувати, сушити продукти харчування для захисників. Волонтери забезпечують їх овочами, фруктами, м’ясом, а вони вже чаклують над плитою та сушаркою.
«Тушкованка, компоти, варення, консервовані огірки і помідори, томатний сік, овочеві салати – це не повний перелік усього, що вже поїхало на передову від працівників закладу», – розповіла Олена Чипіга і додала, що у волонтерському штабі є вже й певний запас цих продуктів на майбутнє.
Коля Смоляр – волонтер ГО «Нескорені» займається виготовленням кашів з м’ясом в термрпакетах і привозить у штаб.
І майже щотижня волонтери вантажать все необхідне у бус, що вміщує півтори тонни, і відправляють на фронт.
Кожен волонтер ГО «Нескорені » робить внесок у розвиток спілки та для перемоги України.
…Олена розповіла, що її дванадцятирічний син з великою гордістю завжди каже, що його мама – волонтер.
«Росте нове покоління українців! Та й ми всі докорінно змінилися, бо відчули себе дійсно господарями на своїй землі», – переконана жінка.
Впевнена вона і в тому, що її «Нескорені» ніколи рук не опустять.
«Боротимемося, працюватимемо до Перемоги!» – гордо каже вона.
Галина Шевченко, смт Олександрівка, Кіровоградська область
14.09.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
