У Херсонській області налічується майже 700 населених пунктів. Левова частка з них потрапила під окупацію. З самого Херсона вдалося виїхати 45% населення. Всі ті, хто залишився, вже навесні зіткнулися з гуманітарною катастрофою, одним із проявів якої стала відсутність доступу до ліків. Від початку свого вторгнення російські загарбники заблокували поставки всіх життєво необхідних препаратів. Згодом вони почали захоплювати лікарні і виганяти звідти медичний персонал. А також – завозити ліки з росії і відкривати квазіаптеки з шалено дорогими ліками низької якості.
Тоді на допомогу жителям області прийшли волонтери. Вони почали завозити на тимчасово окуповану територію потрібні медпрепарати, поставляти ліки медичним закладам. Однією з цих волонтерок є мешканка Львова Олена Кулигіна. Вона сама родом з Нової Каховки Херсонської області, а донедавна керувала магістерською програмою з медіакомунікацій Українського католицького університету. В серпні вона повністю переключилась на волонтерство, оскільки зрозуміла, що так зможе більше і ефективніше допомагати людям. Досі на Херсонщині залишається чимало її рідних, знайомих, тож проблеми жителів окупованого півдня їй відомі з перших вуст.
Олено, чому ви вирішили займатися волонтерством? Чому це важливо для вас?
Це не перший мій досвід волонтерства з початку війни. Ще в 2016 році я переїхала на рік зі Львова до Запоріжжя, де брала участь у гуманітарній акції «Папа для України», метою якої було надання допомоги українцям, які постраждали від російської агресії на сході країни або стали внутрішніми переселенцями. Заради цього я без сумніву залишила своє комфортне життя, роботу в туристичній сфері. Бо для мене було важливіше поїхати до Слов’янська, Мар’їнки, Красногорівки, Сєвєродонецька, ніж до Рима або Парижа. Тож цього разу в мені спрацювали власні флешбеки і не довелося довго думати, що потрібно робити: деякі речі були у мене вже в підсвідомості.
Звісно, зараз це інший досвід, та й масштаби воєнних дій зовсім інші, але я вже не відчувала страху. Друзі іноді питають, чи не страшно мені їхати до Кривого Рога, Запоріжжя чи Баштанки. Я відповідаю – ні. Бо в 2016 році вже була в усіх цих містах, і як тоді, так і зараз усвідомлюю, що російські обстріли можуть дістати нас у будь-який момент будь-де. Тож страху в мене немає, я його пережила раніше і спокійно їду туди, куди треба.
Це важливо для мене й тому, що я сама родом з Херсонської області. Хоча я вже 14 років живу і працюю у Львові, моя родина і велика спільнота друзів мого дитинства залишились там, в окупації. Тому ми спочатку почали допомагати з ліками жителям Нової Каховки, а потім до нас почали звертатися люди з інших регіонів Херсонської області.
Перші замовлення були на 30-50 людей, а вже останні вантажі включали в себе 200-300 приватних замовлень плюс заявки від лікарень, громад, сімейних лікарів. Стало й значно більше людей, готових надавати допомогу. Ліки почали надходити з Києва, інших українських міст, з-за кордону. Для мене це сталося якось само собою, я просто почала займатись волонтерством і вже не могла зупинитись. Адже так чи інакше у Львові ми живемо відносно спокійним життям. Так, з сиренами, з тривогами. Але ми живемо на підконтрольній українській території, ходимо в кав’ярні, зустрічаємося з друзями. А там, на тій стороні залишаються люди, для яких ліки часто є питанням фізичного виживання. Бо багато хто не може виїхати на підконтрольну територію через важкі захворювання, приміром, шизофренію або епілепсію, а також через хворих рідних чи стареньких батьків, яких вони доглядають. Не допомогти їм для мене – все одно що не допомогти своїй родині.
Кому саме ви допомагаєте ліками?
Все починалось з ліків. Умовно нашу ініціативу я назвала «Ліки для Херсонщини», так вона й прижилася. Спочатку це були маленькі ініціативи, невеликі передачі приватним особам. А потім у нас залишались якісь медикаменти, бинти, фізрозчини, і ми почали віддавати їх знайомим військовим медикам, які працюють на миколаївському і херсонському напрямках. Згодом, десь у квітні, ми дізналися про цілу купу їхніх потреб, чого саме їм бракує. Я тоді подумала: мої рідні залишаються в окупації і чекають на нашу армію, яка їх визволить, але українська армія теж потребує допомоги з медикаментами. Так само собою масштабувався напрямок нашої роботи – ми почали не лише відправляти ліки на окуповані території, а й допомагати бойовим медикам і медичним ротам на південному фронті – від Миколаєва до Запоріжжя і Василівки.
Дуже швидко ми налагодили контакт з медиками. І зараз у нас налічується біля 15 підопічних військових медиків з різних частин по всій лінії південного фронту і 2 медичні роти, які ми досить системно забезпечуємо. І не лише медикаментами і перев’язкою, а й вже змогли доставити їм одну евакуаційну машину і три машини «швидкої» допомоги.
Чому в українських військових медиків виникає потреба в медикаментах?
Справа в тому, що волонтери мають дуже велику спроможність і можуть знаходити потрібну кількість ліків швидше. Аби щось пройшло через міністерство або штаб тієї чи іншої структури, іноді доводиться чекати. Приміром, медики подають заявку на медикаменти до штабу, який розташований від них за 50-70 км. Цю заявку потрібно підписати, переправити до благодійних фондів або якихось державних структур. Звісно, медики неодмінно отримають те, що їм потрібно, але на це піде якийсь час. Навіть якщо всі ланки працюють справно, це може розтягнутися на тиждень. Та й до благодійних фондів постійно надходить 10-20 заявок, які вони теж не можуть іноді оперативно опрацювати.
Ми самі декілька місяців тому стикалися з ситуаціями, коли передавали військовим медикам досить велику партію медикаментів і перев’язувальних матеріалів, яких мало вистачити на 2-3 тижні. Але потім відбувалися невеликі контрнаступальні дії, нашим вдавалося відбити умовно один-два села, і одразу за добу було десь до ста поранених. Всі запаси, які вони розраховували на кілька тижнів, використовувались за дві доби. Тому вони зверталися до нас і писали запити до штабів з проханням надати їм терміново фізрозчин та інші препарати. Бувало, що ці звернення надходили в суботу о 22:00 вечора і вже в неділю у Львові нам вдавалось зібрати все необхідне і одразу ж відправити за призначенням.
До того ж не всі зарубіжні донори працюють з державними департаментами або з Міністерством охорони здоров’я України. Комусь легше працювати напряму з благодійними фондами, бо це значно скорочує шлях до потрібних людей, там простіша система звітності. Часто допомогу за кордоном збирають ініціативні групи українців в Італії, Німеччині, Польщі. Саме завдяки українцям у Німеччині ми отримали 3 машини «швидкої» допомоги і передали їх офіційно на баланс Збройних Сил України. Особисті знайомства значно полегшують цю процедуру.
Велику допомогу надають протестантські і католицькі спільноти Європи, Америки. Такий шлях теж є дуже ефективним, але він більше зав’язаний на особистих контактах, ніж у державних структурах.
Хто зараз допомагає Україні?
Багато країн. Німеччина, Польща. Є гарні друзі з Іспанії, які надають підтримку лікарням. Ми ж допомагаємо не лише цивільним і військовим, які перебувають на передовій, а й лікарням, де їх лікують. Військові шпиталі в Україні добре забезпечені, але на військові шпиталі сьогодні фактично перетворилась велика кількість звичайних міських лікарень. І якраз вони потребують допомоги, адже державна підтримка надходить до них не так швидко через особливості логістики і бюрократичні процедури. Тому їх виручають гуманітарні поставки обладнання, тих же апаратів штучної вентиляції легень. Допомагають з Австрії, Канади, США, Великобританії та багатьох інших країн.
У Львові працює великий волонтерський хаб. Фактично кожен третій з моїх знайомих задіяний у різних волонтерських ініціативах, фондах. Хтось згуртовує літніх людей плести маскувальні сітки – це теж дуже потрібна справа. А хтось ходить по церквах і просить збирати ліки для жителів Херсонщини. Бажання чимось допомогти людям з окупованого півдня і нашим військовим мене вражає. Адже далеко не всі ці волонтери взагалі бували в Херсонській області. Багато хто там не був, але знають про наш край і розуміють, що він зараз перебуває в окупації і тамтешні жителі не мають можливості купити собі потрібні ліки.
Чи змінилась зараз ситуація з доступом до ліків у жителів окупованої Херсонщини?
Так. Останнім часом, на жаль, є заборона від окупантів на провезення благодійних вантажів. Наш вантаж знаходиться у Запоріжжі і чекає можливості проїхати, але його не пропускають. Ми чекаємо і сподіваємось, що ситуація зміниться.
Тим часом на Херсонщині зараз дуже важка ситуація з засобами гігієни. Є величезна потреба в прокладках, підгузках для дорослих і інших речах, яких не купиш там в аптеках. А відкриті російськими окупантами аптеки, по суті, лише імітують їх діяльність. Мої рідні розповідають, що ті російські аналоги ліків, які потрапляють у продаж в окупованій Херсонській області, за своєю якістю абсолютно не відповідають українським препаратам, а за ціною в рази і рази дорожчі. Дуже важко там людям, які мають хронічні, важкі захворювання, хто перебуває в спеціалізованих закладах і не має можливості виїхати на підконтрольну українську територію.
Наші ж попередні вантажі з ліками всі доїжджали. Хоча іноді ми відправляли на Херсонщину дуже дорогі препарати, намагалися їх десь заховати поміж «простих» ліків. Ми сподівались, що окупанти на російських блокпостах не зможуть їх розрізнити і «погуглити» їх вартість. Досі нам щастило. Бувало лише, що вони витягували каву чи інші якісь простенькі речі. Але майже всі наші вантажі доїжджали до людей. Сподіваюсь, і останній вантаж теж зможе доїхати.
Ви надаєте допомогу Новій Каховці чи й іншим регіонам Херсонщини?
У нас є два волонтерських центри, в Новій Каховці і Херсоні. Жителі інших регіонів Херсонщини можуть обрати, в якому з цих двох міст їм зручніше забрати ліки. Ми працюємо через волонтерів, яким довіряємо, і водночас дбаємо про їхню безпеку, щоб вони не постраждали лише за те, що намагаються допомогти іншим людям.
Чи доводиться вам контактувати з представниками місцевої влади, державними структурами?
Так. Щоб ліки заїхали на Херсонщину, потрібно сформувати колону гуманітарних вантажів, підготувати всі супровідні документи. Все це роблять волонтери. І за це вони не отримують жодної копійки. Ми ніколи не брали грошей за відправку тих чи інших ліків.
Ми готуємо списки, визначаємо відповідальних за формування вантажу і тих, хто отримає його на тимчасово окупованій території. Маємо всі необхідні для цього документи. Досі все було добре. Ніяких перешкод з боку якихось державних органів ми не мали.
Жителі Херсонщини розповідають, що там зараз залишилось мало лікарів, і у них виникають проблеми не лише з ліками, а й з тим, хто їм зможе надати необхідну медичну допомогу. Що вам відомо про це?
Спочатку ми більше співпрацювали з медичними закладами і сімейними лікарями. А вже через них передавали ліки тим, хто їх потребував. Останнім часом дійсно частина лікарів змушена була звільнитися, але дехто продовжує приймати пацієнтів на дому.
А вже останні посилки на Херсонщину ми намагалися передати через наших знайомих. Завдяки моїй роботі в УКУ в мене залишилось багато знайомих лікарів по всій Україні, тож завдяки їх допомозі ми знаходили тих, кому можна передати ліки. І ми передавали їх в різні частини Херсонської області.
Проте основні проблеми ще попереду. Наш контрнаступ на півдні триває, і ми розуміємо, що українські військові йдуть фактично на випалену землю. Багато медичних закладів там розбиті, і їх доведеться будувати з нуля. Тож роботи у волонтерів ще буде достатньо. Але мені це цікаво, бо я розумію, що це ті речі, які допомагають рятувати чиїсь життя і покращувати якість життя тих, хто залишається на окупованій території, і тих, хто допомагає звільняти їх від загарбників. І мій волонтерський внесок – це найменше, що я можу зробити в умовах війни, в яких ми всі зараз живемо.
Олег Батурін
Фото надані Оленою Кулигіною
14.09.2022
