Коли вранці 24 лютого пролунали перші вибухи, Нік і Кирило стояли на балконі однієї з київських квартир. «Ну шо, почалось?» – сказав Нік, закурюючи і «ловлячи панічку» під гул літаків у небі над столицею.
Кирила забрали родичі, а Нік пішов пішки на метро, прикидуючи, що йому далі робити. Всі друзі й знайомі вже виїжджали з міста, хлопцю ж діватися було нікуди. Тож перші дні, залишившись на самоті, він просто відсипався.
«Я не знав, що буде далі і куди мені рухатись. Але потім життя так закрутило, що з того можна було б написати як мінімум альбом, як максимум мемуари, але це вже зовсім інша історія», – каже хлопець на шостому місяці повномасштабного вторгнення росії в Україну і на дев’ятому році війни.
Нік Бальтов – звучить як творчий псевдонім. Хоча від псевдоніму там – тільки скорочення від Нікіта. А от з творчістю – все ок, адже він – фронтмен, вокаліст і автор текстів гурту «Скинь кеди». Війна для нього розпочалася значно раніше за лютий 2022 року. Нік – родом з Донецька, тож у його дім вона прийшла ще в 2014-му.
Коли тобі 13, ти не дуже замислюєшся над тим, що відбувається навколо: танки на виїзді з міста, «зелені чоловічки» біля адміністрації та перелякані до смерті батьки. У цей час хлопець тільки закінчив сьомий клас української гімназії. Йому б шукати хобі й друзів, закохуватися й мріяти, а тут – таке! Тож найліпше стратегічне рішення, яке обрав для себе Нік, було адаптуватись і ховатись від жорстокого світу за навушниками і рок-музикою.
Чотири роки юнак вчився за російською програмою у трьох різних школах Донецька. Зрозумівши, що деградує, вирішив вступати до українського вишу і «вибиратися» до Києва. Він залишив кохану дівчину, друзів, домівку і поїхав – «як персонаж пригодницького роману». Це сталося 31 серпня 2018 року.
«Це був момент, коли в мене був вибір: або Україна і перспектива чогось досягнути в цьому житті, або застрягти в Донецьку, звідки була завжди одна дорога – в рашку, – розповідає Нік. – Хоча я не можу сказати, що в Києві мені було прям круто і легко. Перші півтора року я досі згадую як нічний жах! Я не знав жодної душі, окрім батька, який тут отримав роботу буквально за рік до цього».
«Рок у навушниках» дався взнаки – Нік почав писати пісні. Їх було багато – декілька десятків, про більшість з яких хлопець сьогодні й не згадує. Спочатку це були «ванільні» пісні про почуття, емоції і, звісно, кохання. Потім – більш екзистенційні теми про втрачений дім і вибір, самотність, пошук свого місця в новому суспільстві.
Спочатку «аудиторією» Ніка Бальтова були вантажники з транзитного складу, де він працював перший рік у Києві.
Потім Нік працював у ресторані за копійки по 11-13 годин. А коли йому за три дні заплатили всього 250 гривень, послав управляючу, як зараз кажуть, «услід за руським кораблем».
«Йшов до метро і думав, як би було круто скинути кеди і йти босоніж по траві. Так і з’явилась назва для майбутнього гурту!» – каже хлопець.
«Скинь кеди» з’явився пізніше – восени 2020 року. Нік виклав історію в Інстаграм: мовляв, так і так, шукаю музикантів, – і буквально за два дні через спільних знайомих зібрався гурт: Ілля Кабанов, Ілля Ніфонтов, Кирило Черкаський (той самий, з яким курили на балконі 24 лютого), Ілля Хренніков. І сам Нік Бальтов. Усі, крім нього, кияни. І всі, крім Іллі Кабанова, без музичної освіти.
Тексти до пісень, які виконує гурт, пише фронтмен, а музику – всі потроху.
До 24 лютого хлопці мали близько 13-15 концертів за рік. Це були живі виступи для різної аудиторії шанувальників «Кедів», найпалкішим серед яких, звісно, був сам Бальтов.
А потім сталося те, що сталося, і ніхто не знав, у що це все виллється.
«Я відчував, – говорить Нік, – але до останнього не вірив. За два дні до війни написав собі в чернетки невеличку пісню «Усе мине», де намагався передати оце відчуття насування чогось страшного і тривожного, – і буквально так воно й сталося».
Виступи «Кедів», звісно, припинилися. Та й які концерти, коли ворог – під Києвом, коли «Мрія», Буча, Ірпінь…
Перший раз хлопець вийшов на сцену 10 квітня, коли Київщина була вже звільнена від росіян. Він грав фактично в бомбосховищі. Але цей виступ став поштовхом до розуміння, що все тільки починається.
До речі, перший концерт гурту «Скинь кеди», який відбувся трохи пізніше – в травні, потрапив в об’єктив німецького фотографа Фабіана Ріттера, який відвідав Київ. Їхнє фото з’явилося в часописі TIME.
«Кеди» можна назвати «андеґраундним» колективом. Не по музиці, бо вона в них різноманітна і цікава, хлопці міксують стилі на радість своїм фанатам, – а по кількості глядачів на їхніх концертах. Але, на відміну від більш маститих колег, в яких то «челюсть» не така, то пісні пишуться російською, бо «їх любить публіка», Нік Бальтов перейшов на українську. Це – принципова позиція хлопця з Донецька, який не хоче і не буде співати російською, тому що більше не відчуває світ цією мовою, мовою окупантів.
Так само принципово зараз він перекладає свої пісні. Причому робить це із задоволенням, зізнаючись, що нові версії в нього виходять кращими за старі, російськомовні.
«Мені хочеться просувати українську музику, культуру, бути частиною великої мистецької тусовки. Нам постійно кажуть, що музика, яку ми виконуємо, – це про щирість і свободу. І я не знаю жодної мови, яка б краще підходила до опису «вільна і щира», – ділиться Нік.
Сьогодні Бальтов вже не рахує концерти, які відіграла група «Скинь кеди». Більший сенс має те, навіщо вони це роблять.
«Кеди» беруть участь у благодійних концертах від творчих об’єднань «Некультурні», «ЕнергоЗбій», «Створення» та інших – лише на серпень їх було заплановано п’ять. Виступають разом з іншими, такими ж «нішевими» артистами. Так, вони не збирають (поки що) стадіони, але навіть 100-200 людей, які прийшли послухати улюблений колектив та спільно задонатили пару-трійку тисяч гривень для потреб ЗСУ – це вже багато.
А сьогодні в країні буквально всі культурно-мистецькі заходи є благодійними, бо жодна подія – концерт, виставка, ярмарок – не проходить без того, щоб частину прибутку не відправити на потреби котрогось із підрозділів ЗСУ чи віддати волонтерам. Зокрема, «ArtSavedLife» і СУВІАТО.
«Коли я переїхав до Києва, поступово почався процес адаптації та аналізу. Бо в Донецьку завжди розповідали, що Київ – це ворог, що України за рік не буде і таке інше, – говорить Нік Бальтов. – Все це виявилося пропагандистською маячнею.
Я ненавиджу війну. Прикро, що тільки на 21-й рік життя я побачив, як працює світ і як влаштовані глобальні геополітичні процеси насправді. росія – країна-терорист, тупа огидна ракова пухлина на тілі нашої планети. Це країна з величезними бюджетами і божевільними амбіціями, і я кажу не тільки про путіна. Я ніколи не зможу зрозуміти людей, які підтримують дії й амбіції рф.
Війна – це крінж, Україна – любов!»
Звісно, музиканти мріють про студійний альбом. Але, як каже Бальтов, по-перше, це дорого, а кошти нині потрібні для іншого; по-друге, це велика і серйозна робота, до якої гурт ще практично не готовий.
«Я взагалі банкрут з купою боргів, без власної домівки, який живе за рахунок друзів і нестабільних підробітків. Але таке нині життя, на жаль, – каже музикант. – Шукаємо будь-яку можливість, нас підтримують фанати, у нас є банка в Монобанку, куди люди можуть за бажанням задонатити нам на запис. Але враховуючи, наскільки дорого зараз займатися музикою, майже всі гроші йдуть на поточні витрати: оренду репетиційної бази і транспорту для апаратури, струни, кабелі і все таке інше. Це вже не кажучи, скільки особистих грошей було вкладено до війни. Ми планували випустити пісню ще в лютому, записали її в січні, вона зводилась, ми віддали за неї п’ять тисяч, яких у нас навіть не було, і не випустили, бо почалась війна, а пісня – російською. Ось так!»
Але хлопці дуже сподіваються, що «вивезуть і цей челендж», і «Скинь кеди» дійсно будуть почуті на всіх платформах, а не тільки на концертах.
«А поки що, як співається в одній нашій пісні, «я ї*ашу через себе, бо я, с*ка, українець». Наша головна мета зараз – підтримувати культурний фронт, а після перемоги ми стовідсотково зможемо спокійно займатися музикою і фінансувати вже відбудову країни», – підсумовує нашу розмову Нік Бальтов, музикант, донеччанин, українець!
Тетяна Логвіна
10.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS
