Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини, на тему “Як змусити російських пропагандистів понести відповідальність за свої слова” у рамках спецпроєкту “Україна у вогні”.
«Україна у вогні» – це спецпроєкт Українського кризового медіа-центру, Євроатлантичного курсу та Аналітичного центру УКУ. Він містить експертні відеоролики, покликані пояснити та проілюструвати основні меседжі українських представників місцевого самоврядування, посадовців, активістів та експертів, які є найбільш актуальними на порядку денному та створені для отримання переможної відповіді України на військову агресію Росії.
Виступ прямою мовою:
Питання пропаганди і боротьби з пропагандистами. На сьогодні це питання є ще досить проблематичним. Минулого тижня ми обговорювали з пані Дунею Міятович питання притягнення до відповідальності пропагандистів, які працювали під час балканської кризи – це питання не набуло судового вирішення і покарання, як такого, не відбулося. Це говорить про те, що досить складно встановити механізми притягнення до відповідальності на міжнародному рівні за пропаганду. Тим не менш, у випадках, коли йдеться про розпалювання ненависті, про дії, які сягають рівня порушення міжнародного гуманітарного права – це може слугувати підставою для того, щоби такі особи були притягнуті до відповідальності у відповідності до міжнародних стандартів. Такі особи, в разі виявлення доведених фактів, можуть заслуговувати на призначення відповідного покарання.
Тут потрібно говорити про декілька можливих сценаріїв. Передусім потрібно максимально фіксувати всі дії, які сягають такого виду злочину. Йдеться про конкретні факти, які підтверджують розпалювання ненависті, те, що фактично називається підбурюванням до вчинення злочину агресії або геноциду. І в разі, коли за цим настає відповідна дія, яка продовжує це підбурювання, така особа несе солідарну відповідальність і може бути притягнена до відповідальності. В разі, коли це відбуватиметься, міжнародні органи мають враховувати всю повну документальну базу фактів вчиненого злочину. Відповідно, коли ми говоримо про сьогоднішню ситуацію то ті, хто вчиняє ці злочини перебуває на території держави-агресора і начебто перебувають під захистом цієї держави агресора. Сьогодні видається нереалістичним притягнення до відповідальності міжнародних злочинців, які вчиняють воєнні злочини в Україні, чинячи вбивства, зґвалтування, а також тих, хто підбурював до вчинення таких злочинів, розпалюючи ненависть, сіючи мову ворожнечі і відповідно будучи пропагандистом-підбурювачем. Ми повинні думати про те, які мають бути створенні обставини, для того, щоб відбулося правосуддя, для якого збираються докази. І були притягнуті до відповідальності безпосередньо ті, хто вчиняє злочини, які кваліфікуються за Римським статутом, як злочини, які становлять порушення норм міжнародного гуманітарного права. До такої категорії злочинів можуть бути прирівняні злочини підбурювання до вчинення воєнних злочинів. Це діяльність ключових осіб, які є пропагандистами російської федерації, які на сьогоднішній день почуваються немовби безкарно в теле-, інтернет-ефірах. Але разом з тим існує варіант і шанс не лише люстраційного обмеження їхньої діяльності, але й реального притягнення до кримінальної відповідальності. В разі, коли встановлюються обставини і умови, для того, щоб відбулося правосуддя на рівні міжнародних судових інстанцій. І з допомогою таких міжнародних судових інструментів були ухвалені вироки щодо цих конкретних осіб з відповідними призначеними термінами покарання.
