Роман Осадчук, старший науковий співробітник DFRLab на тему “9 травня в Росії як день пропаганди” у рамках спецпроєкту “Україна у вогні”.
«Україна у вогні» – це спецпроєкт Українського кризового медіа-центру, Євроатлантичного курсу та Аналітичного центру УКУ. Він містить експертні відеоролики, покликані пояснити та проілюструвати основні меседжі українських представників місцевого самоврядування, посадовців, активістів та експертів, які є найбільш актуальними на порядку денному та створені для отримання переможної відповіді України на військову агресію Росії.
Виступ прямою мовою:
Російська пропаганда дуже часто використовує наратив «великої перемоги у боротьбі з фашизмом» для того, щоб просувати свої цілі на зовнішні аудиторії, на зовнішній світ.
Пропагандистська російська машина використовує сентимент перемоги у Другій світовій, або у великій вітчизняній війні для об’єднання в самій рф. Це об’єднання не заради чогось у майбутньому, а через те, що щось відбулось у минулому. Це такий собі погляд назад.
Для них об’єднання в середині країни відбувається через створення зовнішнього ворога: русофобів, фашистів, бандерівців, нацистів, що в російському тлумаченні одне й саме, оскільки більшість росіян не знають різниці у цих словах і яким чином вони відрізняються. Цей наратив використовується роками. Це певна глорифікація і підвищений стан щодо перемоги у Другій світовій війні. І Росія вважає, що вона перемогла майже одноосібно.
Він використовувався дуже давно, але отримав своє окреме підсилення після Революції гідності в Україні. Оскільки російська федерація сприймала лад, Президента і новий Парламент в Україні, як ворожий, і тому вони почали називати українців націоналістами і фашистами. Цей наратив часто створював певний фон того, що люди після подій 2014 року. Люди бачили багато меседжів «можемо повторити» про захоплення Берліну та «діди воювали», створюючи певну наслідковість того, що сталося і що вони нащадки великої перемоги і що вони також несуть перемогу. Цей наратив дозволяє сприймати військову спрямованість і мілітаризацію під покровом того, що рф бореться зі світовим злом і готове йому протистояти знов, як і раніше 70 плюс років тому.
Це фактично дозволяє дегуманізацію ворогів і створює ілюзію, що РФ ними оточена. І якщо він з ними не згоден, то він обов’язково фашист або нацист. Боротьба з «фашистським» керівництвом і денацифікація були початковими поясненнями, чому рф нападає 24 лютого. Зрозуміло, що це одна з купи причин, які РФ використовувала і особи, які представляють РФ говорили про це. Проте в РФ це працює, як тригер свій-чужий. Якщо ти критикуєш владу або не згоден, то ти обов’язково фашист. рф часто називає інші країни фашистськими, як наприклад – балтійські країни. Ідеєю, що РФ бореться саме з «великим злом, яке знову прокинулося», вони фактично відбілюють все, що робить російська армія. Бомбардування міст – це боротьба з фашизмом, вбивства цивільних – це боротьба з фашизмом.
Тобто всі методи чудові, коли ми боремося за велику справедливу мету, яку ми самі придумали і в яку ми самі повірили. Тобто фактично це дозволяє уникати відповідальності (принаймні моральної) за злочини проти людства, як різанина в Бучі. Тим самим викривлюючи, що «злі фашисти підставляють доблесну армію рф, яка несе мир і добро».
